Про реформи на наступні роки доведеться забути

Маємо не дозволити звичну українську катастрофу перетворити на кінець світу

Останній місяць перед президентськими виборами – особлива пора, коли нервове збудження суспільства сягає максимальних висот, а колективне очікування катастрофи перетворюється на щось уже надто звичне. Так, як звичними стають характерні посмикування рук у хворих на паркінсонізм. Рутинна тривожність, розсіяна в повітрі, наче невидимий газ, зневолює і паралізує. Надії на краще одних людей переплітаються з переконанням у гіршому інших людей, а все разом творить атмосферу останньої битви, після якої для переможців життя продовжиться, а для переможених – зупиниться. Все, як завжди, одне слово. Тільки з присмаком неодмінної поразки та її невідворотності.

І от коли розумієш, що вже навіть не здатен у суцільній війні всіх з усіма відокремити реальні небезпеки від віртуальних, зненацька на допомогу приходить стара, як світ, народна мудрість, мовляв, "ніколи так не було, щоб ніяк не було", "якось воно буде", "могло бути гірше" і, певна річ, вічний рятунок у формі "дулі в кишені" – класичного українського ескапізму, - пише Андрій Бондар для видання "Збруч".

Коаліція популістів – річ уже майже доконана

Однак більшість із нас якщо й не знає напевно, то підозрює, що за будь-якого результату президентських виборів справжні проблеми нас чекають на осінніх виборах до Верховної Ради, де коаліція популістів – річ уже майже доконана. Тому для всіх нас на сьогоднішній день важливо не так протистояти викликам, як захистити здобутки, а найважливіше – знайти в собі сили й усе-таки не дозволити собі нашу звичну українську катастрофу перетворити на кінець світу. А отже, готуватися до того, що після обох весняно-осінніх тріумфів демократії альтернативи життю, хоч як би комусь не хотілося зникнути в чорних безоднях небуття, немає. І вже сьогодні нам слід учитись існувати, жити і навіть – не побоюся цього слова – боротися в гібридному світі з елементами зовнішньої і внутрішньої загрози, реваншу та реакції. Одне слово, озброїтися здоровим цинізмом в атмосфері цілковитої непевності та тривожного очікування найгіршого сценарію з усіх можливих.

Говорячи "ми", "нас", "нами", я маю на увазі передусім тих, для кого справжньою катастрофою була би зміна геополітичного вектора й повне згортання реформ. З першим нібито простіше: ніхто з очікуваних переможців або евентуальних учасників парламентської більшості не проголошує різкого розвороту у "братні обійми", як це сталося в листопаді 2013 року з відмовою влади Януковича від Асоціації з ЄС. Навпаки – курс на Європу і НАТО міцно утвердився якщо не на рівні дій, то бодай на рівні риторики та змін до Конституції. Пропонувати антиєвроатлантичну програму у формі "миру" й "нейтрального статусу" можуть сьогодні ті, хто або боїться втратити залишки свого відверто проросійського електорату, або ті, кому за це заплатили. Хоча це, як правило, завжди ті самі особи. Не доводиться очікувати різких рухів і на кримсько-донбаському напрямку. Принаймні хочеться вірити в те, що на жодні повернення територій в обмін на зміну курсу чи нейтралітет ніхто не піде.

Реформи – перший ворог будь-якого популіста

Набагато складніше з другим. Схоже, про реформи на наступні роки доведеться забути. Їх або вміло вдаватимуть, або щосили гальмуватимуть, оскільки саме реформи – перший ворог будь-якого популіста, якому значно вигідніше перебувати в образі "друга народу" і відповідати його бажанням, ніж шокувати цей народ і робити йому боляче чи незвично. Тому замість реформ нас чекає словесна анестезія й точкова робота з так званими "незахищеними верствами населення", які стануть становим хребтом нової влади.

Нова коаліція буде не просто загравати з упослідженими та знедоленими, а зробить соціальну політику своїм наріжним каменем. Уже сьогодні тенденції до виправдання політики популізму можна вичитати в текстах, приміром, медіа-консультанта штабу Тимошенко Олексія Мустафіна, який прямим текстом пише, що часто критикований популізм – насправді не загравання з найпримітивнішими уявленнями й обивательськими страхами, не маніпуляції та обман, не пошук простих розв'язань для складних або й нерозв'язних проблем, а "служіння людям" і "шанс для України", яка за його допомогою неодмінно скине осоружне ярмо криміналізованої олігархії. І, певна річ, першим дзвіночком буде розігрування тарифної карти – просте і зрозуміле "пересічним" громадянам рішення, за яке буде сплачено певну суму в політичному і грошовому еквіваленті, рішення, що знову загрожує повернути газовий бізнес до звичного статусу головного корупційного чинника української політики.

В певному сенсі ми повернемося до багатовекторності часів Кучми – тільки в нових історичних умовах гібридної російсько-української війни

А отже, в певному сенсі ми повернемося до багатовекторності часів Кучми – тільки в нових історичних умовах гібридної російсько-української війни. Багатовекторність – не дивина і не девіація, а певний фірмовий почерк політичної еліти, що походить з однойменного міста на берегах Дніпра. Політика стримувань і противаг закладена в самій структурі майбутньої влади. Обидва крила нової коаліції популістів – "умовно українське" (Тимошенко) і "малоросійське" (Зеленський) – чимдуж намагатимуться "зшити країну". Перше, орієнтуючись на категорію 50+, заграватиме з українством в його офіційній іпостасі, і знову, як і колись, віддасть його номенклатурній частині на відкуп гуманітарну політику, аби забезпечити "вітрину" та заспокоїти розтривожених. Заміна Кириленка на умовного Жулинського чи Яворівського на посаді гуманітарного віце-прем'єра не вимагатиме особливої фантазії і точно не викличе нічого іншого, крім відчуття дежавю.

Друге, орієнтуючись на геть байдужу до політики молодь, неодмінно врівноважить українізаційний вектор чимось на кшталт культурної "нормалізації" із супутньою повзучою русифікацією, що нейтралізує, приміром, певні здобутки останніх років у політиці декомунізації і деколонізації. Уперше очолити нашу державу може не просто людина з телевізора, а людина, яку цей постколоніальний телевізор створив, виховав і дав їй путівку в життя. Нічого не вдієш: для нації, що пережила Голодомор, сталінізм і русифікацію, тріумф "суспільства спектаклю", можливо, не найгірша доля. Особливо з огляду на досить схожий загальносвітовий тренд.

Для нації, що пережила Голодомор, сталінізм і русифікацію, тріумф "суспільства спектаклю", можливо, не найгірша доля

Для кого точно нічого не зміниться за нової влади, то це для "середнього класу", який опиниться у звичному для себе статусі "небажаного елемента" між її двома великими бенефіціарами. Бенефіціаром реальним – певною реґіональною групою олігархату; і бенефіціаром символічним – "простим народом", клієнтом патерналізму, який прагне доброго життя, вимагаючи змін від усіх, крім самого себе.

А загалом є відчуття, що нова влада не стане ні катастрофою, ні "кінцем світу". Також не наважуся спрогнозувати її довговічність і здатність висидіти належний їй термін. У якомусь сенсі вона буде "ніякою", бо жодних системних змін, як-от відмови від зрощення політики з бізнесом, скасування феодальної структури на місцях і відчутних зсувів у сфері боротьби з корупцією, вона не принесе, як не принесла влада, що нині доживає свої останні дні. Отак і доведеться нам балансувати між "фотошопом" і "телевізором", спостерігаючи за зовнішніми ефектами і пильно стежачи за руками.

Однак усі прогнози – лише чиста умоглядність, оскільки ніхто не здатен передбачити ні "чорних лебедів" геополітики, ні сюрпризів економіки чи банківської системи, ні феноменальної здатності нашого електорату, який зазвичай кличуть нудним і вимогливим словом "суспільство", а у святкові дні і перед виборами називають "народом", наступного ж дня зненавидіти новообрану владу. Можливо, головна функція нової влади й полягає в тому, щоби до кінця випалити політичне поле кучмівської епохи, не залишивши на ній каменя на камені, і принести повне розчарування в популізмі "незахищеним верствам населення". Наша ж функція – як завжди – пережити її, як будь-яку іншу владу, і прожити трохи довше, ніж вона. Ну і, звісно ж, спробувати з оптимізмом поглянути в майбутнє і вже сьогодні почати думати про 2024 рік.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода