Влада веліла команді Суспільного з літер "о", "п", "ж" і "а" скласти "вічність"

І це – в умовах половинчастого фінансування

Головний режисер приїздила зранку, відкривала кабінет, діставала із сейфа точну копію своєї сумки, ставила на стіл і їхала додому. Сумка була на виду - і всі були впевнені, що головний режисер десь "на території".

Головним у телекомпанії був транспортний цех. Після 16:00 на зйомки водії вже не їздили. Вечірній виїзд потрібно було узгоджувати на рівні замгенерального, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Головний редактор полюбляла дайвінг. Тому одного разу вона призначила ведучою ранкового ефіру свого інструктора. За півроку в кадр сіла племінниця головного режисера. З восьми корисних ставок в моїй редакції лишилося шість.

Кістяком телекомпанії були люди, які вирішували особисті питання за рахунок держресурсу. Вони вилизували чиновників у ефірі, щоб поза ефіром вирішувати приватні питання. Для них в 1991 році нічого не змінилося. Рольова модель "підставка під мікрофон" була ідеальним способом досидіти до пенсії.

Власне, вони і досиджували. І пересиджували. Заслужені ветерани формували художні ради та поливали дустом все, у чому бачили загрозу. Або ти грав за їхніми правилами, або йшов.

Державне ТБ було найкращою ілюстрацією анекдоту про "місце прокляте"

Державне ТБ було найкращою ілюстрацією анекдоту про "місце прокляте". Телевізійний "автоваз", який в усі часи випускав лише "жигулі". Негативний відбір в дії.

Своїм лібертаріанським юнацьким максималізмом я був зобов'язаний ДТРК. На мій погляд, не було жодної причини зберігати цю систему на плаву. Рідкісні винятки не рахуються. Якщо змішати кілограм повидла і п'ять кілограмів гною - на виході виходило шість кілограмів гною.

Я згадую про це щоразу, коли чую про "невдалу реформу Суспiльного". П'ять років тому я був серед тих, хто вважав, що державний телевізійний хоспіс треба закрити. Що будь-яка спроба реформи упнеться в інерцію. Будь-яка кадрова чистка завершиться звинуваченнями в цензурі. Будь-яка спроба відігнати телекомпанію від влади наражатиметься на спротив політиків.

Мені здавалося, що немає сенсу будувати нову будівлю зі старих цеглин. Простіше і логічніше всіх розігнати і почати з нуля. Коренева система занадто сильно вросла в ґрунт, щоб її можна було викорчувати.

Я й сьогодні так вважаю.

Але п'ять років тому влада вирішила інакше. І веліла команді реформаторів з літер "о", "п", "ж" і "а" складати слово "вічність". Водночас наплювавши на власні бюджетні зобов'язання щодо фінансування нової структури. Виділяючи лише той бюджет, якого вистачало на зарплати і комуналку.

Якби патрульну поліцію реформували на кшталт Суспiльного, то ми б не мали патрульної поліції

Якби патрульну поліцію реформували на кшталт Суспiльного, то ми б не мали патрульної поліції. Тому що на дорогах стояли б ті самі ветерани жезла, розбавлені нечисленними ентузіастами. І жоден Євген "Маршал" Жуков нічого б не змінив.

Мені достеменно невідомо, добре чи кепсько команда Суспiльного пробігає реформаторський марафон. Тому що з першого дня вона біжить з підрізаними сухожиллями і зв'язаними руками. Я не знаю, наскільки хороший міг бути контент, який їм під силу. Тому що з першого дня вони не стільки створюють нове, скільки розгрібають авгієві стайні. Наражаючись на спротив "заслужених ветеранів", профспілок, місцевих бонз, цинічних кар'єристів і просто корисних дурнів.

Можна висувати їм низькі рейтинги. Порівняння з комерційними каналами буде на користь останніх. Але приватним каналам не доводиться проходити через бюрократичне пекло державного документообігу.

Будь-який новий майданчик створює собі довіру з нуля. А Суспiльне змушене відкопувати себе з тієї іміджевої могили, в яку її закопували всі останні десятиліття. І цей шлях доведеться проходити будь-якій реформаторській команді - яким би не було прізвище її голови.

Суспiльне змушене відкопувати себе з тієї іміджевої могили, в яку її закопували всі останні десятиліття

Скажімо, команда Суспiльного дійсно не впоралася. Припустимо, вона і справді посідає чуже місце. Але тоді оцінка їхньої роботи має бути публічною. Так само, як чесною має бути розмова про ту реальність, яка цю реформу супроводжує.

Якщо ви чекаєте появи в країні ВВС, то цього не станеться. Тому що британці платять за цю систему приблизно в 240 разів більше, ніж це роблять українські платники податків.

Якщо ви хочете створення в країні нового медіаінституту - то не сподівайтеся, що це станеться за декілька років. Тому що ви власне погодилися з тим, що новій структурі доведеться проростати на старому ґрунті, реформа якого нагадує капремонт заведеного двигуна.

Якщо ви хочете, щоб в ефірі телеканалу не траплялося помилок і ляпів - доведеться розчарувати. Вони обов'язково будуть. Тому що людський фактор. Тому що всі помиляються. Тому що систему характеризує не помилка, а реакція на неї.

Якби мені довелося вибирати - зберігати цю систему або закрити, я проголосував би за ліквідацію. Проте натомість мені пропонують повірити в те, що десь у країні є люди, здатні за декілька років реформувати 48 медіамайданчиків. Зберегти незалежність. Подолати інерцію. Звільнити баласт. Залучити кадри. Випередити конкурентів. Переоснастити структуру. Знайти донорів. Владнати із владою. Бути сторожовим собакою для демократії. І все це - в умовах половинчастого фінансування.

У такі моменти часом здається, що мене мають за дурня. І не тільки мене.

Copyright © 2019 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Олександр Лієв Голова Асоціації індустрії гостинності України
Погода