Влада веліла команді Суспільного з літер "о", "п", "ж" і "а" скласти "вічність"

І це – в умовах половинчастого фінансування

Головний режисер приїздила зранку, відкривала кабінет, діставала із сейфа точну копію своєї сумки, ставила на стіл і їхала додому. Сумка була на виду - і всі були впевнені, що головний режисер десь "на території".

Головним у телекомпанії був транспортний цех. Після 16:00 на зйомки водії вже не їздили. Вечірній виїзд потрібно було узгоджувати на рівні замгенерального, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Головний редактор полюбляла дайвінг. Тому одного разу вона призначила ведучою ранкового ефіру свого інструктора. За півроку в кадр сіла племінниця головного режисера. З восьми корисних ставок в моїй редакції лишилося шість.

Кістяком телекомпанії були люди, які вирішували особисті питання за рахунок держресурсу. Вони вилизували чиновників у ефірі, щоб поза ефіром вирішувати приватні питання. Для них в 1991 році нічого не змінилося. Рольова модель "підставка під мікрофон" була ідеальним способом досидіти до пенсії.

Власне, вони і досиджували. І пересиджували. Заслужені ветерани формували художні ради та поливали дустом все, у чому бачили загрозу. Або ти грав за їхніми правилами, або йшов.

Державне ТБ було найкращою ілюстрацією анекдоту про "місце прокляте". Телевізійний "автоваз", який в усі часи випускав лише "жигулі". Негативний відбір в дії.

Своїм лібертаріанським юнацьким максималізмом я був зобов'язаний ДТРК. На мій погляд, не було жодної причини зберігати цю систему на плаву. Рідкісні винятки не рахуються. Якщо змішати кілограм повидла і п'ять кілограмів гною - на виході виходило шість кілограмів гною.

Я згадую про це щоразу, коли чую про "невдалу реформу Суспiльного". П'ять років тому я був серед тих, хто вважав, що державний телевізійний хоспіс треба закрити. Що будь-яка спроба реформи упнеться в інерцію. Будь-яка кадрова чистка завершиться звинуваченнями в цензурі. Будь-яка спроба відігнати телекомпанію від влади наражатиметься на спротив політиків.

Мені здавалося, що немає сенсу будувати нову будівлю зі старих цеглин. Простіше і логічніше всіх розігнати і почати з нуля. Коренева система занадто сильно вросла в ґрунт, щоб її можна було викорчувати.

Я й сьогодні так вважаю.

Але п'ять років тому влада вирішила інакше. І веліла команді реформаторів з літер "о", "п", "ж" і "а" складати слово "вічність". Водночас наплювавши на власні бюджетні зобов'язання щодо фінансування нової структури. Виділяючи лише той бюджет, якого вистачало на зарплати і комуналку.

Якби патрульну поліцію реформували на кшталт Суспiльного, то ми б не мали патрульної поліції. Тому що на дорогах стояли б ті самі ветерани жезла, розбавлені нечисленними ентузіастами. І жоден Євген "Маршал" Жуков нічого б не змінив.

Мені достеменно невідомо, добре чи кепсько команда Суспiльного пробігає реформаторський марафон. Тому що з першого дня вона біжить з підрізаними сухожиллями і зв'язаними руками. Я не знаю, наскільки хороший міг бути контент, який їм під силу. Тому що з першого дня вони не стільки створюють нове, скільки розгрібають авгієві стайні. Наражаючись на спротив "заслужених ветеранів", профспілок, місцевих бонз, цинічних кар'єристів і просто корисних дурнів.

Можна висувати їм низькі рейтинги. Порівняння з комерційними каналами буде на користь останніх. Але приватним каналам не доводиться проходити через бюрократичне пекло державного документообігу.

Будь-який новий майданчик створює собі довіру з нуля. А Суспiльне змушене відкопувати себе з тієї іміджевої могили, в яку її закопували всі останні десятиліття. І цей шлях доведеться проходити будь-якій реформаторській команді - яким би не було прізвище її голови.

Скажімо, команда Суспiльного дійсно не впоралася. Припустимо, вона і справді посідає чуже місце. Але тоді оцінка їхньої роботи має бути публічною. Так само, як чесною має бути розмова про ту реальність, яка цю реформу супроводжує.

Якщо ви чекаєте появи в країні ВВС, то цього не станеться. Тому що британці платять за цю систему приблизно в 240 разів більше, ніж це роблять українські платники податків.

Якщо ви хочете створення в країні нового медіаінституту - то не сподівайтеся, що це станеться за декілька років. Тому що ви власне погодилися з тим, що новій структурі доведеться проростати на старому ґрунті, реформа якого нагадує капремонт заведеного двигуна.

Якщо ви хочете, щоб в ефірі телеканалу не траплялося помилок і ляпів - доведеться розчарувати. Вони обов'язково будуть. Тому що людський фактор. Тому що всі помиляються. Тому що систему характеризує не помилка, а реакція на неї.

Якби мені довелося вибирати - зберігати цю систему або закрити, я проголосував би за ліквідацію. Проте натомість мені пропонують повірити в те, що десь у країні є люди, здатні за декілька років реформувати 48 медіамайданчиків. Зберегти незалежність. Подолати інерцію. Звільнити баласт. Залучити кадри. Випередити конкурентів. Переоснастити структуру. Знайти донорів. Владнати із владою. Бути сторожовим собакою для демократії. І все це - в умовах половинчастого фінансування.

У такі моменти часом здається, що мене мають за дурня. І не тільки мене.

Copyright © 2019 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода