У відносинах з Росією "точки компромісу" не буває. Доведено Білоруссю
Тест на провокатора або дурня
Часто чую про те, що політика – це мистецтво компромісу. Що потрібно шукати його навіть в умовах війни. Що є точка балансу інтересів, досягнувши якої, гармати замовкнуть, а мир – повернеться.
Мене запевняють, що цей баланс інтересів ще недавно існував. І що російське вторгнення сталося лише тоді, коли Київ порушив рівновагу. Мені кажуть, що потрібно лише "звірити годинники", "з'їздити на рибалку", "знайти компроміс" – щоб викреслити слово "війна" зі щоденних зведень.
І в цей момент згадуєш Білорусь. Країну, яка всю постперебудовну історію доводила, яким м'яким може бути національний хребет, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".
Білорусь всю постперебудовну історію доводила, яким м'яким може бути національний хребет
У 1995 році на референдумі вона відмовилася від свого герба і прапора на користь оновленої радянської символіки. З тієї самої пори біло-червоно-білий прапор і "Погоня" мають у країні статус незареєстрованої символіки і, згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення, заборонені на публічних заходах. Керівництво Академії управління при президенті РБ називає їх "антиісторичними символами".
У тому ж 1995-му російська мова отримала в Білорусі статус державної. Білоруською мовою сьогодні навчається приблизно 15% школярів. Вільно володіє національною мовою лише кожен третій житель країни, але лише кожен двадцятий постійно її використовує.
На території країни розташовані російські стратегічні об'єкти. Це 43-й зональний вузол зв'язку ВМФ недалеко від міста Вілейка в Мінській області та 474-й окремий радіотехнічний вузол за 48 кілометрів на південний схід від міста Барановичі Брестської області. За ці об'єкти Мінську списали $900 млн боргу за енергоносії і пообіцяли надавати дані розвідки. Принагідно Москва тисне на Мінськ, щоб той розмістив російський авіаполк на базі під Бобруйськом.
Білоруською мовою сьогодні навчається приблизно 15% школярів
Білорусь належить до всіх інтеграційних об'єднаннях, придуманих Москвою. СНД, ОДКБ, Євразійське економічне співтовариство, Єдиний економічний простір. Мінськ раз по раз підтримує російські резолюції і голосує синхронно з Москвою.
Але навіть всієї цієї геополітичної поступливості Москві виявилося мало. І ось ми бачимо, як у грудні 2018-го російське керівництво починає порушувати питання про Союзну державу. Ту саму, яку на папері було сформовано ще в 99-му році Борисом Єльциним і Олександром Лукашенком.
Президент Білорусі вже встиг обуритися тим, що під приводом "глибокої інтеграції" Москва хоче інкорпорувати Білорусь до складу Росії. Заявив, що шістьма областями країна в Росію не увіллється. А в Москві відповіли, що "курс на розширення стратегічної взаємодії з Мінськом не підлягає сумніву".
25 років поспіль Мінськ викорчовував у себе будь-які національні мотиви. Вихолощує все, що могло стати подразником для сусідньої держави. Перетворював себе на лояльний, дружній і зрозумілий простір. Але це зовсім не захистило його від загрози поглинання. Скоріше навпаки.
Для Москви "розумний компроміс" – це капітуляція
Білорусь – це приклад того, що у відносинах з Росією для сусідів не буває "точки компромісу". Що будь-які поступки будуть сприйматися Москвою як "само собою зрозумілі", а будь-який рівень інтеграції – як проміжний. І якщо Білорусь 2 квітня святкує "День єднання народів Білорусі та Росії" – що заважає Москві сприймати це свято буквально?
Проблема України не в тому, що Київ не хоче домовлятися. Проблема в тому, що для Москви "розумний компроміс" – це капітуляція. Для багаття імперських амбіцій будь-які поступки стають не водою, а бензином. Апетит приходить під час їжі.
Розмова про компроміс – відмінний тест на провокатора або дурня. Доведено сусідами.
Copyright © 2019 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода