У відносинах з Росією "точки компромісу" не буває. Доведено Білоруссю

Тест на провокатора або дурня

Часто чую про те, що політика – це мистецтво компромісу. Що потрібно шукати його навіть в умовах війни. Що є точка балансу інтересів, досягнувши якої, гармати замовкнуть, а мир – повернеться.

Мене запевняють, що цей баланс інтересів ще недавно існував. І що російське вторгнення сталося лише тоді, коли Київ порушив рівновагу. Мені кажуть, що потрібно лише "звірити годинники", "з'їздити на рибалку", "знайти компроміс" – щоб викреслити слово "війна" зі щоденних зведень.

І в цей момент згадуєш Білорусь. Країну, яка всю постперебудовну історію доводила, яким м'яким може бути національний хребет, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

У 1995 році на референдумі вона відмовилася від свого герба і прапора на користь оновленої радянської символіки. З тієї самої пори біло-червоно-білий прапор і "Погоня" мають у країні статус незареєстрованої символіки і, згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення, заборонені на публічних заходах. Керівництво Академії управління при президенті РБ називає їх "антиісторичними символами".

У тому ж 1995-му російська мова отримала в Білорусі статус державної. Білоруською мовою сьогодні навчається приблизно 15% школярів. Вільно володіє національною мовою лише кожен третій житель країни, але лише кожен двадцятий постійно її використовує.

На території країни розташовані російські стратегічні об'єкти. Це 43-й зональний вузол зв'язку ВМФ недалеко від міста Вілейка в Мінській області та 474-й окремий радіотехнічний вузол за 48 кілометрів на південний схід від міста Барановичі Брестської області. За ці об'єкти Мінську списали $900 млн боргу за енергоносії і пообіцяли надавати дані розвідки. Принагідно Москва тисне на Мінськ, щоб той розмістив російський авіаполк на базі під Бобруйськом.

Білорусь належить до всіх інтеграційних об'єднаннях, придуманих Москвою. СНД, ОДКБ, Євразійське економічне співтовариство, Єдиний економічний простір. Мінськ раз по раз підтримує російські резолюції і голосує синхронно з Москвою.

Але навіть всієї цієї геополітичної поступливості Москві виявилося мало. І ось ми бачимо, як у грудні 2018-го російське керівництво починає порушувати питання про Союзну державу. Ту саму, яку на папері було сформовано ще в 99-му році Борисом Єльциним і Олександром Лукашенком.

Президент Білорусі вже встиг обуритися тим, що під приводом "глибокої інтеграції" Москва хоче інкорпорувати Білорусь до складу Росії. Заявив, що шістьма областями країна в Росію не увіллється. А в Москві відповіли, що "курс на розширення стратегічної взаємодії з Мінськом не підлягає сумніву".

25 років поспіль Мінськ викорчовував у себе будь-які національні мотиви. Вихолощує все, що могло стати подразником для сусідньої держави. Перетворював себе на лояльний, дружній і зрозумілий простір. Але це зовсім не захистило його від загрози поглинання. Скоріше навпаки.

Білорусь – це приклад того, що у відносинах з Росією для сусідів не буває "точки компромісу". Що будь-які поступки будуть сприйматися Москвою як "само собою зрозумілі", а будь-який рівень інтеграції – як проміжний. І якщо Білорусь 2 квітня святкує "День єднання народів Білорусі та Росії" – що заважає Москві сприймати це свято буквально?

Проблема України не в тому, що Київ не хоче домовлятися. Проблема в тому, що для Москви "розумний компроміс" – це капітуляція. Для багаття імперських амбіцій будь-які поступки стають не водою, а бензином. Апетит приходить під час їжі.

Розмова про компроміс – відмінний тест на провокатора або дурня. Доведено сусідами.

Copyright © 2019 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода