Оце так Різдво! Оце поколядували наші в Цареграді

Цієї зими нам вперше вернули те, що належало по праву

Вітаю всіх українців! Оце так Різдво! Оце поколядували наші в Цареграді, - аж на небі звеселились і в Києві сонечко, вперше за місяць, виглянуло!

Втерши сльози... Навздогін - ще кілька слів про те, чому це такої епохальної ваги подія - не тільки в церковній історії, і навіть не тільки в історії "великої і ще не закінченої" (Ю.Шевельов) українсько-російської війни, чи історії модерної Європи (про все це ще будуть писати і в нас, і "по чужих українах", довго й зі смаком). Але є й ще один важливий аспект, на який звертаємо незаслужено мало уваги.

Якщо хто завважив - після 15 грудня люди несподівано стали згадувати давно, здавалось би, забуті історії своїх предків, потерпілих у 1930-ті за Українську автокефальну церкву, - кілька таких історій мені трапилось в інтернеті, а одну навіть розказав (явно хвилюючись) один із промовців на Софійській площі в день Собору. І в усіх був той самий емоційний лейтмотив: мовляв, хоч самі ми до церкви не ходимо, але дід/прадід наш сьогодні "переміг", був "відомщений", і т.д. Раптом виявилося, що це важливо - оце відтерпле почуття "історичної справедливости": важливо бачити, що вона дійсно є, в реальності, а не на білбордах негідників, яким, на добрий лад, місце у в'язниці. Що Божі млини мелють помалу, зате певно. Що історія має сенс - навіть така жахна й кривава, якою була наша в 20-му ст.

Якщо вдуматися, канонічне відновлення своєї Помісної Церкви - це, по суті, перший системний акт реституції, на який спромоглась Україна після 1991 року. А тим самим - і перший серйозний крок до реабілітації нашої прибитої-згніченої-споневаженої правової свідомости.

Бо, вкотре повторю: там, де ще вчора чинилися масові злочини проти людяности і супровідне їм масове ж таки оплюгавлення базових понять про мораль і право, а після того впродовж трьох поколінь панувала мовчанка і суспільство, з катами на персональних пенсіях і жертвами (хто вижив) на мінімальних, жило, вдаючи, ніби нічого не сталося, - там правової держави постати не може за визначенням: на іноземні ґранти вона не будується. Щоб була правова держава, спочатку в суспільстві має утвердитися правова свідомість - із виразним розумінням, що крадене, на довгу дистанцію, ніколи "не платиться", і його завжди доведеться повертати: навіть якщо крадене - це ціла церква, злодій - ціла імперія, а термін давности - 333 роки.

Цієї зими нам, як нації, вперше вернули те, що належало нам по праву.

Вдумаймося в ці слова: по праву.

І тоді зрозуміємо, звідки ці сльози на очах...

Оригінал