Москва доклала руку до символічного оновлення України

Ми стали заручниками своєї ж логіки

Ми любимо лаяти владу за імітацію. Говоримо про те, що боротьба з корупцією важливіша за декомунізацію. Що податкова реформа актуальніша за кольори беретів. І робимо висновок про те, що "зроблене" ‒ лише спосіб відволікти нас від "незробленого".

І в цей момент ми стаємо заручниками своєї ж логіки. З деяких причин, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

По-перше, бо немає ніякого протиставлення. Реформи символічного та реформи інституційного ‒ це не розмова про "або-або". Одне жодним чином не суперечить іншому. У нас немає ситуації, коли є якийсь обмежений "реформаторський ресурс", який можна витратити лише на щось одне. У цьому сенсі декомунізація не суперечить податковій реформі. Втім, і не допомагає. Це просто різні процеси ‒ які цілком можуть йти паралельно.

Декомунізація не суперечить податковій реформі. Втім, і не допомагає. Це просто різні процеси

По-друге, ми зазвичай виходимо з того, що за допомогою реформ у "символічній" сфері (нові дати, топоніміка, історичний наратив) влада намагається приховати відсутність прогресу в сфері "інституційній" (реформа судів, прокуратури, податкової). Але як тільки ми беремо цю точку зору на озброєння ‒ то потрапляємо в пастку.

Тому що успішність реформ у будь-якій сфері визначається рівнем протидії. Лобісти змін завжди борються з лобістами збереження статус-кво.

Символічна трансформація була неможлива до 2014-го. У цього процесу існувало цілком конкретне антилобі. Ім'я якому ‒ люди з прорадянськими поглядами та політики, які годувалися завдяки їхній лояльності. Ще п'ять років тому уявити появу в армії привітання "Слава Україні" було просто неможливим. Як і появу в календарі нових дат. А на вулицях ‒ нової топоніміки.

Війна та окупація просто змістили баланс сил. Маргіналізація проросійського порядку денного створила вікно можливостей. Те саме, в яке вдалося протиснутися всьому тому символічному ряду, який став новою нормою. Москва просто зруйнувала ту систему стримувань, яка десятиліттями зберігала радянську спадщину на прапорах і вулицях. Лобісти статус-кво програли лобістам змін. І тому стилістичне оновлення стало таким стрімким і повсюдним.

Москва зруйнувала ту систему стримувань, яка десятиліттями зберігала радянську спадщину на прапорах і вулицях

І саме з цієї ж причини в Україні буксують реформи інституційні. Тому що в цій сфері позиції "лобістів статус-кво" нітрохи не ослабли. Касти в митниці, прокуратурі, судах нікуди не поділися. Війна та окупація не послаблять їхню стійкість. І саме тому "лобістам змін" у цій сфері доводиться куди складніше, аніж їхнім колегам, які займалися реформою символіки.

Символічні зміни відбуваються не за рахунок інституційних. Це просто два паралельні процеси. Ефективність реформ у кожному випадку визначається балансом сил. І немає сенсу протиставляти одне іншому. Зміни в одній сфері досягаються не через відсутність їх в іншій.

І якщо вас дратує обсяг "незробленого" ‒ це зовсім не привід звинувачувати "зроблене". Зрештою, знецінення ‒ це все-таки про емоції, а не про логіку.

Copyright © 2018 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода