Томос важливіший за декомунізацію. Ми остаточно рвемо пуповину з нашими катами

Хто в якій державі живе

Коли хтось починає волати, що ми – світська держава, то моя рука тягнеться до нагайки. Справа в тому, що ми світською державою стали щойно тоді, коли нас завоювали російські большевики. А до того ми були християнською державою з глибокими традиціями і звичаями, якими ще захоплювався Павло Алепський у своїх записках "Подорож антиохійського патріарха Макарія", писаних в XVII сторіччі.

То якого милого тепер махати цією большевистською шматиною?

Якщо хтось із колишніх визволителів, активних комсомольців та їхніх нащадків вважає, що живе у світській державі – серп і молот вам в руки і звйоздочку на чоло. Живіть. Але я живу в іншій державі, тій, що має тисячолітню традицію. Тому отримання томосу – це акт ще важливіший за декомунізацію. Ми остаточно рвемо остогидлу пуповину з варварами і нашими катами, - пише Юрій Винничук для видання "Збруч".

Недарма ж на тих теренах, де московити перебували коротший час, позитивна статистика домінує над негативною: менший рівень злочинності, наркоманії, алкоголізму і т. д. Чи не завдяки Церкві й вірі в Бога?

Ба, навіть томосом більше переймаються за статистикою греко-католики, аніж православні. От парадокс!

Після отримання томосу ми, чого доброго, тихими кроками можемо з часом дійти і до об'єднання православ'я з католицизмом в одну конфесію

Після отримання томосу ми, чого доброго, тихими кроками можемо з часом дійти і до об'єднання православ'я (звісно, не скрєпного, а модерного) з католицизмом в одну конфесію.

Ці розбіжності, які рідко який парафіянин озвучить, насправді для нормальної сучасної людини геть несуттєві. Зрештою, що воно за звір, той томос, знають лише 28,5% українців. Нове покоління може легко дійти консенсусу і перестати бавитися в якісь букви закону, коми, крапки та інші стилістичні викрутаси.

А вже поминати водночас Папу Римського і Вселенського патріарха – невелика проблема. Згодом це може бути одна персона з якимось новим титулом для всіх християн.

Люди, які готові йти на смерть за двоєпєрстіє – безпросвітні маніяки

Але скрєпні марґінали залишаться... Куди ж без них? Люди, які готові йти на смерть за двоєпєрстіє – безпросвітні маніяки. У згаданих записках Павла Алепського описано довгі занудні служби в церквах, де нема лавок і всі мусять годинами стояти. Він дивується тому, як вони б'ють поклони до самої землі, як, хрестячись, луплять себе щосили пальцями, а в піст практично голодують. Та цього мало: вони ще й за іноземцями стежать, щоб ті не розслаблялися. Ото помітили, що грецькі церковники в піст п'ють вино і регочуть – відразу жорстоко покарали.

То й не дивно, що коли завис у повітрі дамоклів меч томосу, окремі російські політики стали закликати повернутися до старообрядчества і відкинути всі українські реформи, які були введені колись у церковні обряди. І це прекрасно. Туди вам і дорога.

Влітку я був на грецькому острові Корфу, де похований святий Спиридон, який жив ще в IV сторіччі, себто до розколу, але чомусь католики його ігнорують, зате скрєпниє валять, що дурні. У всіх вуличках, що ведуть до церкви з тлінними останками святого, відкриті розмаїті крамнички з іконами, всіляким церковним причандаллям, свічками, амулетами, брязкальцями і т.д. І часто там працюють саме скрєпниє продавці. Оце йде гурт поляків, а скрєпная – гульк з крамнички, як песик з буди, і радісно так:

– Русскіє?

– Нє, поляци.

– Ну, всьо равно славянє, – зітхає втішено, і масна усмішка розпливається на її воцерковленій мармизі.

Але поляки лише проходять через ту церкву, не зупиняючись, а скрєпниє відразу шурують писати прохання до святого на карточках. Бо святий Спиридон всім помагає. Він по ночах встає і гуляє. Де він гуляє – ніхто не знає, але його одяг і взуття час від часу зношуються. Монахи тнуть ті капці на маленькі шматочки і роздають у вигляді талісманів. Між іншим, безкоштовно, але по одному в руки.

Але ж скрєпним того мало, бо є ще бабушка вдома, є дєдушка, є сасєдка і насєдка. Одне слово, ходять вони до ченця по кілька разів за тими талісманами. Біля бюрка з папірчиками, на яких пишуть прохання до святого та імена покійників, чути цікаві розмови.

– Міша, ти напісал пра бабушку?

– А шо?

– Ну, бабушка же... ета...

– Шо бабушка ета?

– Ну, шо-шо, ізвєсна шо… Єлє ходіт... А дом на тєбя нє запісан.

– Дак і шо, шо нє запісан? Он і так мой.

– Хєр твой. У тєбя же брат-прапойца.

– Нє ругайся.

– Да он і так нє паймьот, – киває на святого.

– О дура. Єслі нє паймьот, чєво ж ти пішеш на рускам?

Жінка незадоволено сопе. Міша тупцяє з ноги на ногу.

– Да шо такоє? У брата єсть свая квартіра. Он на бабку давно забіл.

– Щяс да. А как бабка памрьот – он тут как тут будєт.

– Так шо? Нє понял?

– Вот і напіши Спірідону, шоб бабку абразуміл.

– А-а, так би і сказала... А шо – паможет?

– Другім памагло. Вєрка папрасіла – всьо ісполніл.

– Шо ісполніл?

– А то, шо папрасіла.

– Так шо ана папрасіла?

– Папрасіла, шоб у Колі стаял.

– І шо?

– І стаіт. Пєрєстал бухать. Абразумілся. Снова начял работать. Жизнь наладілась.

Міша з недовірою хитає головою, задумливо дивиться на жінку, врешті покірно бере ручку і кривим почерком щось базґрає на папері.

– Да ти ж граматна піши, – шипить жінка. – Шо ти напісал: Спє-рє-діон?

– А как нада?

– Спірідон, чукча.

Написали, поперли до тлінних останків, обслинили руку і вручили папірчики монахові, який там чергує.

Десь там у далекій Московії бабушка в цей час голосно гикнула.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода