Російська церковна влада хотіла зламати реальність об коліно. А зламала коліно

Потішно стежити за тим, як РПЦ повторює всі помилки Кремля п'ятирічної давнини

Офіційна Москва теж вважала Україну своєю канонічною територією. Яка не може претендувати ні на що, крім як бути частиною імперії. Всі спроби спілкування із Заходом сприймалися як геополітична єресь, яку потрібно припинити. При цьому сама Москва до недавнього часу не намагалася відгородитися від Європи. І її головна претензія до Києва була саме в тому, що Україна намагалася розмовляти із Заходом в обхід Кремля.

І точно так само церковна російська вертикаль сприймає Україну як свою канонічну територію. Яка не має право на вільнодумство і незалежність. І Чистий провулок точно так же переконаний, що будь-яка комунікація Києва зі світовим православ'ям повинна йти за його безпосередньоїго посередництва, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

У відповідь на Майдан Кремль вирішив відмобілізувати українських громадян з прорадянськими настроями. Які тепер на окупованому Донбасі живуть в рукотворному Сомалі. А тепер і священики РПЦ раз по раз загрожують відмобілізувати свою паству в Україні для захисту "святинь" і "канонів".

Більш того. Російська церковна заборона на паломництво на Афон до болю нагадує антисанкції. Ті самі, які Кремль вводив на продукцію країн, які підтримали обмежувальні заходи відносно Росії. Стратегія Москви полягала в тому, щоб покарати Захід фінансово - позбавивши їх ринку збуту. Але ж і поїздки заможних російських віруючих на Афон приносили розташованим там монастирям чималі гроші. Що, за великим рахунком, зрівнює інструментальність обох кроків.

Найцікавіше, що наслідки в обох випадках теж будуть однаковими.

Кремлівська реакція на Майдан привела до витіснення України з "русского мира". Соцопитування в допомогу - вторгнення і ескалація призвели до переформатування української громадської думки.

Мобілізація прорадянськи налаштованих громадян привела до їх маргіналізації. Запустила десовєтизацію і символічне відокремлення. Естетичний і етичний дрейф від колишньої метрополії.

А антисанкції в результаті вдарили лише по самим росіянам. Які замість європейських продуктів змушені купувати вітчизняні аналоги. Які дорожчі і нижчі за якістю.

РПЦ реагує на виклики так, ніби вона - офіційний державний департамент у справах релігій. Усі її кроки - це лише калька з того, що робив Кремль в 2014 році. Навіть її самоізоляція мало чим відрізняється від того глухого кута, в який загнала себе Москва чотири з половиною роки тому.

Причому, світська та церковна російська влада була зовсім не приречені на цей сценарій.

Тому що аж до вторгнення Україна не намагалася піти на Захід ціною розриву з Росією. Більш того - вона намагалася балансувати на двох стільцях до останнього. Навіть після Майдану Кремль міг домовитися з Києвом. Засудити розстріли протестувальників. Спробувати зберегти весь той гігантський шар формальних та неформальних зв'язків, що прив'язували Україну до Росії. Захід би цьому процесу лише аплодував - тому що це позбавило б його необхідності приймати важкі рішення. І велике питання, як би в подібному випадку склалася доля України після другого Майдану. Можливо, точно так же, як після першого.

Але ж і РПЦ могла відреагувати на церковну кризу зовсім інакше. Вона могла б її просто не допустити - якби ще десять років тому прислухалася до попереднього предстоятеля УПЦ МП Володимира Сабодана і дала б українській церкві національне звучання. Та й зараз цілком могла б уникнути самоізоляції - якби замість того, щоб заперечувати неминуче, відпустила УПЦ МП в процес створення української помісної церкви. І ще велике питання, хто б став предстоятелем цієї церкви, якби в її створенні масово брали участь миряни і клірики, що орієнтуються на Москву.

Але ні. РПЦ - як до цього Кремль - стала заручницею власної оптики. В якій компроміс - це поразка. В якій Україна за ступенем самостійності повинна нагадувати будь-який з російських регіонів. Російська церковна влада слідом за офіційною владою просто вирішила зламати реальність об коліно. А в підсумку зламала коліно.

Ані кохання, ані суму, ані жалю.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода