Говоріть із дітьми про війну

Вони все розуміють

Міф 1. "Навіщо говорити з дитиною про війну? Я не хочу її травмувати. Вона ще маленька і однаково нічого не розуміє!".

Переважно це я чула від батьків-переселенців, коли запитувала, як вони пояснили дитині, чому довелося покинути власний дім?

Часто емоційні переживання дитини не цікавлять дорослих. Нам здається, якщо дитина не може зрозуміти певних обставин, то й непотрібно з нею про це говорити.

Так, дитина не все розуміє, але відчуває тривогу та напруженість батьків. Вона легко ловить емоції та настрій дорослих. Якщо їй не говорять про важливі події та зміни в житті сім'ї, то психічна напруга лише зростає. Це виливається у безпідставні істерики, спалахи агресії та погіршення сну.

Тому вкрай важливо з дитиною говорити: простою мовою та без страхітливих подробиць. Головне не просто пояснювати, а співпереживати та емоційно її підтримувати.

Міф 2. Війна торкнулась лише дітей з територій конфлікту.

Ні. Вона розпустила свої щупальці далеко за межі територій, де щодня лунають вибухи. Діти можуть злякатися, ставши свідками відвертих розмов батьків про воєнні події. Навіть, просто, побачивши паніку в їхніх очах. Війна має набагато сильніше відлуння, аніж ми уявляємо.

Міф 3. Кожній дитині, яка пережила жахи війни, потрібна допомога психотерапевта.

Ні, не кожній. Лише у 20% постраждалих в екстремальних ситуаціях формується посттравматичний синдром (психічний розлад), який потребує допомоги психотерапевта. Такі дані ВООЗ. У той же час, у певної частини дітей можуть виникнути психологічні проблеми, які не є клінічним діагнозом, але вартують уваги з боку дорослих та психологів.

Міф 3. Час лікує.

Цей вислів взагалі не стосується дітей. Навпаки: чим швидше звернутись за допомогою психолога, тим більша ймовірність на успішну реабілітацію. Особливість нашої психіки в тому, що психічна травма іноді може залишатися до кінця життя. Руйнувати стосунки та не давати дихати на повні груди.

Міф 4. Я можу самостійно допомогти своїй дитині.

Не завжди. Уявімо, що людина обпеклася об праску. Таку травму ми можемо вилікувати самостійно, але якщо перевернулась каструля з окропом - не вагаючись, звернемося до лікаря. Чому ж, коли дитина отримала серйозну психічну травму, ми готові лікувати її, прочитавши статтю в Інтернеті та експерементально використовувати поради невідомого спеціаліста?

Міф 5. "Вона така і є: лінива/агресивна/боязлива".

Деколи, батьки перекладають на дитину всю відповідальність за проблеми у поведінці та навчанні. Але це може бути наслідком травматичних подій. Важливо побачити, що приховується за лінощами чи непослухом. Що дитина намагається висловити через негативні емоції? Можливо, вона потребує більше уваги і через це несвідомо прагне розізлити. На дитячій консультації я часто чую таку фразу: "Коли в мене все добре, мама просто не звертає на мене уваги".

Що можуть зробити батьки для психічного здоров'я дитини?

• Будьте емоційно відкритими для своїх дітей. Цікавтеся не лише оцінками, а й емоціями. Це допоможе сформувати довірливі стосунки.

• Будьте готовими приймати та розділяти будь-які емоції. Тоді дитина бачитиме у вас опору і відчуватиме захищеність.

• За можливості, фільтруйте: в які ігри дитина грає, які книжки читає, які відео дивиться.

• Будуйте партнерські стосунки, але не забувайте хто із вас дорослий.

• Проводьте більше часу разом та без гаджетів.

• Піклуйтесь про власне психічне здоров'я, адже формула "щасливі батьки – щаслива дитина" працює.

• Якщо непокоїтесь, як ваша дитина пережила потенційно травмуючий досвід – краще звернутись за консультацією спеціаліста.

Ольга Тимошенко, для Gazeta.ua