Історія московської церкви на українській землі добігає кінця

Згубний вплив "русского мира" почне стискатися, як шагренева шкіра

Рішення Синоду Константинопольського патріархату щодо відновлення своєї канонічної території в Україні та зняття анафеми з предстоятелів українських церков - не менш історична подія, ніж прийдешнє надання автокефалії для єдиної Української помісної церкви.

Тому що це рішення не просто відновлює канонічну територію Константинопольського патріархату. Воно ще й демонструє, що Московська церква для України є чужою. Це рішення не просто знімає анафему з предстоятелів. Воно кваліфікує саму цю анафему як політичне рішення московських церковників, нагадує, що РПЦ - не стільки церква, скільки інструмент в руках російських правителів, - пише Віталій Портников для espreso.tv.

І воно позбавляє прихожан українських церков від сумнівів: а в чи ті церкви вони ходять, чи "справжні" вони? Константинопольський патріарх підтвердив те, що жодний московський священик ніколи вже не зможе спростувати: справжні. І УПЦ Московського патріархату відрізняється від них тільки одним - тим, що це чужа церква, церква не для Бога, а для Путіна.

Віруючі, які все ще відвідують церкви УЦП МП, незабаром це зрозуміють - якщо ще не зрозуміли. І вплив цієї церкви - а разом з ним і згубний вплив "русского мира" - почне стискатися, як шагренева шкіра. Історія московської церкви на українській землі добігає кінця.

Але звинувачувати в цьому московські церковники та їхні політичні куратори і бізнес-партнери з Кремля можуть тільки самих себе, а ніяк не Константинополь. Ніхто не заважав РПЦ ще на початку 90-х за пропозицією митрополита Філарета надати Українській церкві автокефалію і самостійно переконати в легітимності такого рішення Константинопольський патріархат та інші православні церкви. Але Москва вважала, що розкол є кращим за повагу до прагнення мільйонів українських православних.

Ніхто не заважав РПЦ підтримати спроби митрополита Володимира на початку нового тисячоліття надати УПЦ МП національний характер, відмежуватися від Москви, отримати автокефалію вже для цієї церкви. Але в Москві вважали за краще заблокувати цей процес, більш того - за допомогою своїх агентів в українському керівництві на чолі з "православним рецидивістом" Януковичем і не менш православним мільярдером Вадимом Новинським ізолювати хворого митрополита від його соратників і пастви.

Ніхто не заважав РПЦ вже зараз дозволити митрополиту Онуфрію приєднатися до процесу надання автокефалії для Української церкви, що гарантувало б УПЦ МП більшість голосів на майбутньому об'єднавчому соборі і зробило б Онуфрія першим главою цієї нової помісної церкви. Але в Москві вважали за краще спертися не на розсудливу частину священиків УПЦ МП, а на "попів в "мерседесах" та на все того ж православного мільярдера.

Вважали за краще лякати нас "розколом в світовому православ'ї", який є небезпечним не для світового православ'я, а тільки для самих московських розкольників.

Важко сказати, чого більше в цих алогічних рішеннях - гордині, неповаги до людей, презирства до українського народу і його держави, найелементарнішої дурості.

Але, як на мене, найголовніша причина - відсутність у московських церковників та їхніх політичних покровителів віри і любові. А все інше - наслідок цієї відсутності.

І в цьому немає нічого нового. Коли Господь хоче покарати зло, він позбавляє його віри і розуму.

Навіть коли зло вбирається в рясу.