Теперішня Україна приречена на вождизм

Правила гри обдурити не вдасться

У книзі "Сьоме почуття" Джошуа Купер Рамо писав про те, що соціологи Джон Педжетт і Волтер Пауелл вивчали приклади руйнівних змін у політичних і біологічних системах всіх видів: фінансові ринки в період ренесансу, коралові рифи, інноваційні кластери – і в підсумку прийшли до спільного висновку. У короткостроковій перспективі актори створюють зв'язки, в довгостроковій перспективі зв'язки створюють акторів.

Ми часто скаржимося на вождизм української політики. Але історична логіка в тому, що в переломні моменти історії найрізноманітніші країни на цей самий вождизм приречені, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Власне, ми якраз всередині того процесу, що описали Педжетт і Пауелл. Від того, які гравці опиняться на українському олімпі в найближчі роки, залежить те, які зв'язки з'являться в українському суспільстві. Від конкретних прізвищ буде залежати система завтрашнього дня. Та сама, яка потім буде себе відтворювати.

Монументальність старих правил ослаблена Майданом і війною. Тих самих правил, у рамках яких Україна грала в багатовекторність, сиділа на двох стільцях і намагалася оголосити вибором – відсутність вибору. Величезна кількість формальних і неформальних зв'язків, які визначали правила гри всередині країни і у відносинах з сусідами, канули в небуття.

Країна опинилася в справжнісінькому пограниччі. Нові правила лише народжуються – і назвати їх відлитими в граніті буде явним перебільшенням. А тому вектор руху країни цілком залежить від того, хто отримає парламентсько-президентський мандат наступного року. У такій ситуації питома вага особистості в історії виявляється досить значущою.

На жаль.

Немає нічого більш хиткого, ніж ситуація, коли доля залежить від персональних характерів і фобій, стереотипів і забобонів

Тому що немає нічого більш хиткого, ніж ситуація, коли доля залежить від персональних характерів і фобій, стереотипів і забобонів. Якимось країнам щастить – і національних лідерів потім друкують на національній валюті. Якимось ні – і в ці країни потім не їздять навіть на відпочинок.

Ексцентрика Дональда Трампа нездатна зруйнувати американську політичну систему. Так, він її успішно розхитує, підриваючи довіру до інститутів, але зруйнувати їх одразу не до снаги навіть йому.

А українські інститути продовжують залишатися в перманентній кризі. Їх стійкість і ефективність цілком залежить від того, хто виявиться в керівному кріслі. Щоб система працювала без оглядки на першу особу, цю систему потрібно спершу створити. А здійснити це можна лише "зверху".

Немає нічого дивного, що суперечки про президентську кампанію йдуть настільки запекло. На відміну від країн Заходу, де усталені зв'язки визначають поведінку гравців, Київ перебуває у зворотній ситуації. Релігійне напруження суперечок про претендентів пояснимо саме тим, що обирають не персону, а вектор.

Наше громадянське суспільство здатне бути інститутом лише завдяки підтримці ззовні

Можна скільки завгодно критикувати стан справ, але він є прикметою часу. Наше громадянське суспільство здатне бути інститутом лише завдяки підтримці ззовні. Можливо, критерієм зрілості країни стане момент, коли ці ініціативи будуть фінансуватися не "ними", а "нами". Але поки цього не сталося, сподіватися на те, що суспільство здатне "знизу" побудувати потрібну архітектуру – було б наївно.

А тому – так. Точка фазового переходу. Центр кристалізації. Новий агрегатний стан. Фізика може запропонувати чимало термінів для опису нашого нового стану. Але правила гри обдурити не вдасться.

Навіть якщо ці правила нам не до душі.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі