Чому томос важливіший, ніж безвіз і можливе членство в НАТО

Майбутнє належить тому, хто володіє монополією на інтерпретацію минулого

НАТО з'явилося 69 років тому. Євросоюзу – якщо міряти від Маастрихтського договору – недавно виповнилося 25. Україна прагне в обидва об'єднання, але хто може сказати напевно, скільки часу проіснує і те, й інше?

Ми не знаємо долю шенгенської угоди. Їй 33 роки – і вже сьогодні деякі країни повертають контроль над національними кордонами. Асоціація з ЄС і безвіз виглядають як перемоги. Але хто готовий поручитися за довготривалість обох договорів?

На цьому тлі томос – можливо, найважливіша поворотна точка останніх чотирьох років. Просто тому, що у нього немає терміну придатності. Церковні горизонти масштабніше мирських. І те, що дискусія про автокефалію апелює до подій XV століття – лише чергове тому підтвердження, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Томос – можливо, найважливіша поворотна точка останніх чотирьох років. Просто тому, що у нього немає терміну придатності

Томос не тільки закріплює український дрейф від колишньої метрополії. Не тільки змінює баланс сил в православній ойкумені. Він ще служить тим самим "сейвом", з якого завжди можна відновитися.

Можна програти противнику або самим собі. Потрапити під окупацію або скотитися у "венесуелу". Але обнулити точку конфесійного неповернення не зможемо ні ми, ні хто-небудь ще.

Точно так само набуття автокефалії української церкви змінює простір символічного в самій Росії. І справа не тільки в питанні хрещення Русі. Потрібно розуміти, що вся історія церковного розколу – це ж теж наслідок "українізації" російської церкви.

Історик Микола Каптерев ще в 1912 році писав, що істотним геополітичним фактором, що штовхав Москву на проведення реформи, було "приєднання Малоросії, що тоді знаходилася в церковній юрисдикції Константинопольського патріархату". Цитата: "У Москві православ'я малоросів, як і православ'я тодішніх греків, збуджувало сильний сумнів тому єдино, що церковно-обрядова практика південнорусів сходилася з тодішньою грецькою і різнилася від московської".

Російська держава ламала через коліно свою церкву, щоб уніфікувати обряд з Константинополем і Києвом

Фактично російська держава ламала через коліно свою церкву ще й для того, щоб уніфікувати обряд з Константинополем і Києвом. Якому, в свою чергу, нічого змінювати не довелося. І тому "розкольників" в Україні просто не було. Український грецький обряд всього лише став новою нормою для тодішньої Росії.

Москва любить повторювати, що вона – Третій Рим. Але ця формула XVI століття, авторство якої приписують ченцю Єлеазарського монастиря Філофею, теж не унікальна. Ще за два століття до цього, сербський цар Стефан Душан і болгарський цар Іван Александр, які мали родинні зв'язки з візантійською династією, так само оголошували себе спадкоємцями Риму. А в болгарській писемності зустрічається ідея, що новий Константинополь – це Тирново (столиця болгарської держави того часу).

По суті, томос позбавляє російську державу відразу двох опор. Важко вважати себе Третім Римом в ситуації, коли Другий доводить свою суб'єктність, даруючи автокефалію тій церкві, заради "перетравлення" якої Москва свого часу вирішила пропустити власних віруючих через м'ясорубку.

Важко вважати себе Третім Римом в ситуації, коли Другий доводить свою суб'єктність, даруючи автокефалію тій церкві, заради "перетравлення" якої Москва вирішила пропустити власних віруючих через м'ясорубку

А втрата концепції "Третього Риму", в свою чергу, виносить на поверхню ще одну важливу дискусію. Наприклад, про те, що російська держава є спадкоємицею не стільки Константинополя, скільки улусу Джучі. Він же – Золота Орда.

У того ж Карамзіна можна знайти чимало свідчень того, як саме Москва ввібрала в себе "монгольські гени". Авторитаризм монарха в цій частині континенту був набагато сильніший, ніж у європейських королів. Це теж було спадщиною імперії Чингісхана, необхідною для утримання різношерстих земель і племен. Про феномен якого писав в тому числі і Плано Карпіні в XIII столітті.

Сюди ж – обряд самознищення перед монархом. В Орді він носив функцію сакрального ритуалу. Спочатку київські князі в ханській ставці навіть платили головою за норовистість. Але з часом ординські звичаї перекочували і на підкорені землі.

Жорстка ієрархічність суспільства укупі з ідеєю "великої держави" – теж спадщина імперії Чингісхана. Це народило запит на сакралізацію держави як найбільшої цінності. Коли підданий – лише функція для держави, а не навпаки.

Кріпосне право. Закріпачення підданих. Скасування самоврядування. Усе це стало реальністю вже в постмонгольскій Русі. А сакралізація самодержця привела до того, що сильні інститути та ідея верховенства закону над владою стали неможливими. На відміну від західної Європи, де, починаючи з англійської Великої хартії 1215 року нехай вкрай повільно, але йшов рух за іншу побудову державного організму.

Виводити спадкоємність від Візантії приємніше і престижніше, ніж від улусу Джучі

Можна зрозуміти офіційних ідеологів російської держави. Виводити спадкоємність від Візантії приємніше і престижніше, ніж від улусу Джучі. Але реальність в тому, що, зайнявши територію колишнього поневолювача, Москва успадкувала у нього і правила внутрішнього гуртожитку. Риторично відсилаючи себе до Константинополя, постмонгольска Русь в своїх політичних практиках схилялася скоріше до спадщини Сарая.

А тому – так. Томос для української церкви – це більше, ніж історія про передвиборче. Це історія про те, як символічне змінює політичне. Просто тому, що майбутнє належить тому, хто володіє монополією на інтерпретацію минулого.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода