У нас є тисячі способів програти і всього кілька – перемогти

Наша нова стабільність – це нестабільність

Усе частіше ловиш себе на думці, що нема про що писати.

Не тому, що нічого не відбувається - з цим якраз все гаразд. Зрада і перемога крокують пліч-о-пліч країною. Можна без зайвих проблем торгувати емоціями - складаючи гирьки на ту чашу терезів, яка ближче.

Але при цьому всі магістральні тренди вже розкладені по поличках, - пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Віктор Медведчук викупив телеканал? Нічого нового. Порядок денний реваншу обробляють щільно і наполегливо - капіталізуючи втому і розчарування. Ті, хто працюють на проросійські медіа, оголосять себе опозицією і продовжать називати себе журналістикою. Не замислюючись про те, з якої кишені їм платять за контент.

Україна вийшла з СНД і розриває "великий договір про дружбу" з Росією? Було б несподіванкою в 2013-му. Сьогодні - закономірний підсумок вторгнення, хіба що запізнілий на три роки. У цю ж скарбничку - нова символіка армії, естетична деколонізація, взаємні санкції і обрубування ниточок.

Корупційні скандали? Було б дивно, якби їх не було. Країна від народження живе в ситуації, коли корупція - основа соціального договору. "Колективне благо належить тому, хто його віджав". Хтось віджав завод. Хтось - місце у дворі під гараж. Ми чуємо про неї частіше лише тому, що замкова медіащілина перетворилася в розкриті навстіж медіадвері.

Захід замикається на своїх проблемах? Теж не новина. Втома від змін по всьому світу приводить до влади тих, хто торгує порядком денним вчорашнього дня. У якому рука об руку йдуть ізоляціонізм, націоналізм і негайна меркантильність. Обличчя американських республіканців вже не Маккейн, а Трамп. Обличчя Польщі - не Туск, а Качинський. Наші виклики лише збіглися з епохою викликів на колективному "Заході". І нам впору вчитися у Європи не тільки тому, "як треба", а й тому, як "не варто".

Реформи йдуть зі змінним успіхом і регулярними відкатами? А хто обіцяв, що буде інакше? Держава була приватизована не нами. Люди, які відтіснили собі сфери і галузі, доклали чимало сил для встановлення цього статус-кво. Чому вони раптом повинні добровільно капітулювати перед спільним інтересом ціною свого персонального?

Реванш популістів? Закономірна історія для бідної країни, яка скучила за стабільністю. Попит на гомеопатію однаковий - що в політиці, що в медицині. Кров, піт і сльози сьогодні не в честі. Усі хочуть швидко, безболісно і недорого. Наслідки попиту давно описані - але кого це хвилює.

Україна ділиться на тих, кому вона потрібна, і тих, кому ні. А ті, кому вона потрібна, діляться на тих, хто готовий вкладати в цей процес, і тих, хто чекає, що йому побудують країну.

У нашій реальності майже не залишилося несподіваного.

До зими 2013 року нам здавалося, що ми знаємо про країну все. Кожна ділянка порядку денного була акуратно скопана і багаторазово вивчена. Майдан зірвав завісу - і виявилося, що новий порядок денний як некопана цілина розстеляється до самого горизонту.

Можна було писати про що завгодно. Все було новим і незнайомим. Люди. Війна. Відносини. Ревізія історії. Символи. Самовідчуття. І наступні чотири роки ми займалися тим, що заново формулювали себе і країну.

У загальних рисах цей процес завершено. Рецепти перемоги і поразки, виклики та ризики - якщо в 2015-му описати Україну було явно непростим завданням, то в 2018-му з цим більш-менш все ясно. У нас є тисячі способів програти. І зовсім небагато способів добитися успіху. Наша нова стабільність - це нестабільність.

Так завжди буває, коли танцюєш танго на мінному полі.