Данину Путіну платять усі

Соціальна піраміда російської деспотії

У східних деспотіях уся земля (основний тодішній засіб виробництва) належала правителеві. У Росії найбільші сировинні корпорації і банки: "Газпром", "Роснефть", "Сургутнефтегаз", "Сбербанк", ВТБ – де-факто теж належать особисто президенту Путіну. Він призначає в ці компанії вищий менеджмент, за ним останнє слово в ухваленні стратегічних рішень. Він же фактично розпоряджається власністю і доходами цих корпорацій, може вивести з обороту для своїх потреб будь-яку суму, що періодично і робить через свої "гаманці" (типу відомого Ролдугіна).

Усі жителі країни – васали, піддані правителя

Усі жителі країни – васали, піддані правителя. Незалежно від соціального статусу вони мають служити своєму сюзерену. Робітники качають нафту і газ, збагачуючи правителя і його слуг. Учителі зобов'язані виховувати нове покоління в дусі "патріотизму", тобто відданості президенту. Олігархи платять данину першій особі і його оточенню, виконують їхні делікатні доручення, наприклад, підкуповують іноземних політиків. Дисидентів, які не бажають служити режимові, витісняють із соціуму та маргіналізують.

На другому поверсі піраміди – ближнє коло правителя. Його можна назвати верхівкою опричнини. Кістяк – співробітники (зокрема "колишні") спецслужб. Вони особисто віддані першій особі, пов'язані з нею роками служби. Вони контролюють роботу уряду, представляють інтереси президента в бізнесі, зокрема в керівництві великих компаній, що обслуговують держзамовлення, "кришують" олігархат і кримінальний бізнес аж до контрабанди кокаїну. Серед них Сечін, Патрушев, Міллер, Шойгу, Ротенберги, Тимченко, Бортников тощо. У цій самій компанії у ролі путінської шістки – потішний прем'єр Медведєв.

Олігархів можна порівняти із земськими боярами часів Івана Грозного

На наступному поверсі – олігархи, прямо не пов'язані з чекістським колом, які в основному піднялися ще за Єльцина. Їх можна порівняти із земськими боярами часів Івана Грозного. Вони багатші, ніж багато опричників, але повністю залежні і платять їм данину. Гарант їхнього існування – президент. Хоча він періодично кидає на поталу бояр, які впали в немилість (від Березовського і Ходорковського до братів Магомедових), більшість із них перебувають під його особистим покровительством (Абрамович, Авен, Алікперов і далі за списком Forbes). Якби не ця "криша", опричники давно б захопили активи земських.

Далі – опричні дружини: спецслужби, судді, прокурори, керівництво поліції, армійські чини.

Нижче – статські чиновники, які, як і олігархи, перебувають у повній залежності від опричників і платять їм данину. Близьке опричне коло "кришує" губернаторів, мерів, міністрів і так далі. Коли чиновник втрачає це заступництво, опричники, як голодні пси, накидаються на нього, відбирають його активи, а самого садять у в'язницю.

Коли чиновник втрачає заступництво, опричники, як голодні пси, накидаються на нього, відбирають його активи, а самого садять у в'язницю

На наступному поверсі – блазні, що розважають правителя і дурять його підданих. Це зірки естради, телебачення, усякі розкручені актори, журналісти, політологи і так далі. Більшість із них пов'язані з опричниками, зокрема в бізнесі.

Ще нижче – кваліфіковані раби розумової праці, креативний клас великих міст. Вони працюють на опричників і земських бояр, допомагаючи їм впарювати населенню товари, кредити, послуги, (дез)інформацію. Вони ж лікують керівну верхівку, вчать її дітей, проектують для неї будинки.

Поруч – дрібні держслужбовці на підхваті в опричних верховодів. Потім ідуть цінні раби – працівники ресурсовидобувних галузей, які качають для господарів країни валютний дохід.

Нижче стоять звичайні раби – рядова інтелігенція (більшість лікарів, вчителів), робітники і селяни.

Ще нижче – жебраки, включно із більшістю пенсіонерів, інвалідів, безробітних. Влада подає їм на бідність гроші і ті періодично намагається забрати.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода