10 років тому ми були такими, як європейці – зараз

Уроки серпня 2008-го

Десять років тому сталося російське вторгнення в Грузію. Ми сьогодні виводимо наш 2014-й з 2008-го, але давайте будемо чесні.

Скільки з нас декаду тому сприймали російсько-грузинську війну як предтечу російсько-української? 29,2% українців вважали агресором в тій війні Грузію. 24,7% - Росію. Провину на обидві сторони покладали 19,6%. Це дані опитування Центру Разумкова, зробленого відразу після п'ятиденної війни. Ілюстративно, правда?

29,2% українців вважали агресором в тій війні Грузію. 24,7% - Росію

Ми любимо вигадувати самих себе заднім числом. Але давайте відверто – десять років тому ми відрізнялися від себе нинішніх. У кращому випадку – "не все так однозначно". У гіршому – "самі винні". Як мінімум, три чверті країни, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

Трохи більше ніж за рік – в січні 2010-го – до другого туру українських президентських виборів вийдуть люди, в програмі яких "грузинського контексту" просто не було. І справа тут не тільки в постатях Тимошенко і Януковича. Зрештою, передвиборні штаби працювали від суспільного запиту. А в тій Україні запиту на оборону не існувало.

Заклики годувати армію сприймалися як алармізм. Заклики готуватися до оборони – як панікерство. Контекст військово-морських навчань у Чорному морі залишався незмінним – відбиття атаки "третьої держави" і боротьба з НЗФ. Під незаконними збройними формуваннями малися на увазі кримські татари. А Чорноморський флот Росії за легендою навчань проходив як союзник.

Російсько-грузинська війна і справді була предтечею російсько-української. Тільки зовсім з іншим змістом.

Ми нарікаємо на короткозорість союзників. На їх беззубість. Але десять років тому ми поводилися точнісінько так само

Ми нарікаємо на короткозорість союзників. На їх беззубість. На неготовність адекватно оцінювати ризики. Але десять років тому ми поводилися точнісінько так само.

Ми скаржимося, що вторгнення в нашу країну не призвело до тотальної ізоляції агресора. Що світ продовжує торгувати з Москвою. Купувати її газ і продавати все інше. Але хіба ми самі готові були захищати грузинський суверенітет ціною українських прибутків?

Ми засуджуємо моральний релятивізм. Вимагаючи не урівнювати відповідальність агресора і жертви. Але де була наша принциповість в 2008-му?

І я ж теж не був винятком. Я ж теж належав до більшості. А тому кожна річниця російсько-грузинської війни – це для мене нагадування ще й про те, як змінився я сам.

Ми звинувачуємо інших в тому, в чому десять років тому можна було дорікнути нам самим. Хочете зрозуміти логіку європейських обивателів – згадайте себе.

Втім, у тій війни є і ще один урок. Грузія не була частиною "русского мира" – в тому вигляді, в якому прийнято говорити щодо України. Своя мова. Своя церква. Своя власна історія, культура та традиції. Дистанція між грузинами і росіянами куди наочніша – і залишає куди менше простору для розмов про "один народ". І, тим не менше, від вторгнення все це захистити не змогло.

Зупинити чужу армію може лише власна. А ось від її ідентичності залежить те, чи буде вона готова відкривати вогонь

Тому що і мова, і церква, і ідентичність – це важливі умови, але недостатні. Вони можуть ускладнити завдання агресору, але не зупинити. Тому що імперія міряє свої апетити не культурними відмінностями, а потенційними витратами.

А тому зупинити чужу армію може лише власна. А ось від ідентичності цієї армії залежить те, чи буде вона готова відкривати вогонь.

Доведено Кримом.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода