Холодницький як помилка антикорупційного підходу

Політична смерть за корупцію має наставати швидше, ніж вирок суду

Коли в 2014 році затівалась "неймовірна" антикорупційна реформа – я виступав рішуче проти. Справа в тому, що люди, які хоча б мінімально розбираються у державному управлінні і розуміють українські реалії, не могли підтримувати ідею створення чергових державних структур. Для тих, хто боровся з корупцією не лише після Майдану, а й задовго до цього, пам'ять нагадувала про історію тендерної палати, яка була призначена для боротьби з корупцією, а за кілька років стала її пам'ятником.

Коли ви створюєте нові державні органи в тотально корумпованій системі влади, то ефективність цих органів залежить виключно від одного – людини. А якщо щось залежить від людини – тоді це не система. Ситник не скурвився, Холодницький скурвився. Бо не може американське посольство усиновлювати всіх керівників антикорупційних органів. Якщо ж без жартів, то уявіть собі, що таке протистояти мільярдам доларів, колосальній махіні влади, яка безперечно перемелює не одну людину. І повірте, що "святіші святих" навряд чи можуть витримати цей тиск. Тому Холодницький, який сьогодні стане символом провалу антикорупційної реформи, є всього лише продуктом методологічної помилки допущеної в 2014 році, і за яку мають нести відповідальність саме громадські антикорупціонери.

Більше того, відома румунська дослідниця корупції Мунгіу-Піппідіу в своїх книгах стверджує, що створення ефективних антикорупційних органів є скоріше винятком із правила, ніж його підтвердження. Зрештою, це довела і румунська влада, яка наплювавши на протести, таки звільнила главу антикорупційного управління.

А як мало бути? Тоді в 2014 році я пояснював, що основу системної протидії корупції мало складати те, що в нас найсильніше – антикорупційні журналістські розслідування. Я вважав, що держава мала посилити сфери антикорупційних незалежних розслідувань і виділяти фінансування на діяльність таких журналістських організацій. Також я вважав, що потрібно зробити обов'язковим незалежний аудит і відповідальність за його результатами. Тоді мені доводили, що це все ні про що. Тому що важливо не розслідувати, а "саджати". Ну і як справи із посадженими?

Необхідно зрозуміти дві речі про корупцію в Україні. Перше, важливо не допускати корупції, а не прагнути посадити корупціонера. Постійна журналістська увага до вчинення крадіжки зменшує шанси крадіжки. Я знаю про що кажу, бо коли працював на посаді я бачив, як міняються плани чиновників після кількох журналістських точних запитів. Посадити корупціонера складно всюди. Тому, що після крадіжки йому як загнаній в кут миші, треба йти на все аби не сісти. І це потребує ще більших ресурсів збоку держави для отримання вироку. Тоді як один журналістський запит серйозно піднімає ризик бути спійманим, а відповідно і вчинення злочину стає економічно необгрунтованим.

Друге, єдина відповідальність в країні з несформованими інститутами може бути тільки політична. І вона працює. Кожен раз коли Петро Олексійович користувався послугами Кононенка, Грановського чи Ахметова, він вбивав свою політичну підтримку. І ось йдуть вибори, а рейтинги Порошенка мали б змусити його почати вибирати країну для спокійної старості. Не думаю, що це буде Україна. Але працює ця відповідальність виключно завдяки розголосу. Тому антикорупційну боротьбу треба ставити на розголос, а не на вироки.

Холодницький може залишитись на посаді. Може робити вигляд ефективної роботи. Але у Холодницького немає майбутнього. І немає саме завдяки розголосу, який отримала його справа. Найціннішим, що є у політика чи топ-чиновника – це довіра людей. Немає довіри – ти політичний труп. Корупція в нашій країні зменшиться тоді, коли політична смерть за корупцію наставатиме куди швидше, ніж реальний вирок.

Оригінал