Куховарки в політиці – шлях до хаосу

Гірше, ніж далекий від народу політик може бути тільки політик, який нічим від обивателя не відрізняється

У будь-якому суспільстві знайдуться ті, хто живе за правилом "своя сорочка ближче до тіла". Коли в пріоритетах – егоїзм і емоції. Такими людьми нескладно маніпулювати – тому що вони легко вірять у нездійсненні обіцянки.

Вони можуть обмінювати одномоментне на стратегічне. Ситуативне на концептуальне. Не готові міркувати про колективний інтерес і не надають значення тому, що знаходиться поза їхнім особистим середовищем проживання, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

І в тому ж суспільстві знайдуться ті, хто виробив в собі умовні рефлекси. Ті, хто розуміють, що лікування часом вимагає непопулярних рішень. Що треба вміти жити відповідно до коштів. Що слідом за будь-яким застіллям настає похмілля.

Головна відмінність між таборами – в умінні бачити наслідки будь-якого кроку. За великим рахунком, саме ця якість відрізняє дитину від дорослого. І життя не втомлюється доводити, що деякі суспільства бувають інфантильними.

У цьому поділі немає нічого принизливого. Вимагати від усіх однакової проникливості і далекоглядності було б безглуздо і наївно. А тому в будь-якій країні еліти – політичні, громадські та інтелектуальні – виконують роль запобіжника. Якщо для нашого "безумовного" природно відсмикнути руку від уколу, то завдання "раціо" – визнавати необхідність вколювати шприц у соціальну вену.

Ми часто говоримо, що політики в будь-якій країні плюс-мінус релевантні суспільству. Що запит народжує пропозицію. Це так, але при цьому зазор між обивателем і розпорядником колективного ресурсу все одно повинен зберігатися. Якщо він зникає – виходить хаос.

Просто тому, що наш світ влаштований складно. Будь-яка сфера державного управління потребує знань. А куховарка – при всій нашій побутовій до неї симпатії – державою управляти не в змозі.

Хороший політик – це не той, хто збирає площі. Не той, хто запально виголошує промови. І не той, хто примудряється потрапляти з виборцем в резонанс. Хороший політик – це той, хто розуміє, що його завдання серед іншого – виступати в ролі запобіжника від дурості.

Найпростіший сценарій політичної кар'єри – злитися з обивателем до ступеня повної нерозрізненості. Проїдати сьогодні ресурс завтрашнього дня. Найскладніший – зуміти продати порядок денний необхідного та складного тим, хто хоче простого.

Ми приречені жити в просторі протиріччя. З одного боку, наш світ має "тенденцію до ускладнення". Будь-яке нове явище за внутрішньою структурою стає складнішим і комплекснішим за попереднє. Щоб відповідати новим викликам, потрібно витримувати освітній та інтелектуальний ценз.

А з іншого – ми всі живемо в світі, де масовий запит зосереджений навколо простих рецептів. Де вміння "говорити з виборцем однією мовою" вважається достатнім критерієм для голосування. Де обиватель хоче одномоментного, зрозумілого і простого.

І в цьому Україна не одинока. Мілош Земан та Ярослав Качинський. Алексіс Ципрас і Ніколас Мадуро. "Брекзіт" і Дональд Трамп. Ми живемо в світі, в якому обиватель, втомившись від реальності, що ускладнюється, починає голосувати за торгівців простотою. І кожна з країн, в якій перемагає ця тенденція, просто починає проїдати накопичений раніше ресурс.

Але в тому й річ, що це не працює. Світ влаштований складно. Саме про це писали Ернандо де Сото і Ерік Берн. Мартін ван Кревельд і Бенедикт Андерсон. Брайан Грін і Дік Свааб.

Експерименти з куховарками в політиці відрізняються лише ціною, яку доведеться за це заплатити. Хтось розрахується грошима. Хтось – часом. А хтось – втраченим історичним шансом.

Тільки й усього.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода