Українці довго жили в борг. Треба віддавати гроші

Дешевий сир буває тільки в мишоловці

Для отримання чергового траншу Міжнародного валютного фонду залишилося підняти тарифи на газ для населення. Тому скоро ми почуємо дике виття про те, що влада влаштовує тарифний геноцид. І раніше такого не було. Завжди було добре і тарифи низькі, а тепер ось буде погано. Ми всі помремо. Зубожіння, геноцид.

В Україні зараз точно не найгірший період в історії в плані ситуації в економіці. Але і не найкращий, з точки зору звичайного громадянина. Краще нібито було в 2005-2008 роках і в 2011-2013. І тарифи низькі, і грошей багато. Але біда в тому, що обидва ці благополучні періоди ми отримали, коли жили в борг. Як у звичайному житті — ви можете чудово почуватися, пити-гуляти, їздити на море, якщо позичили у сусіда пару тисяч доларів. І якщо не думати про те, що ці гроші треба буде віддавати, то світ прекрасний. Можете сміятися над вашими друзями, які рахують кожну копійку і не дозволяють собі зайвих витрат. Дурні. Нічого не розуміють в житті. Але так не буває. Борги треба віддавати.

В Україні зараз не найгірший період в історії в плані ситуації в економіці

У 2005-2008 роках в борг жили українські корпорації та українські громадяни. Це був бум кредитування. Західні банки, на тлі кредитного буму в світі, знайшли місцевий український ринок і почали заливати його грошима. Українські власники банків продавали свої фінансові установи за шалені гроші.Самі банки почали роздавати кредити направо і наліво, не думаючи про ризики.

Світ був прекрасний, згадайте. Зарплати постійно підвищували, бо роботодавці в розігрітій кредитними грошима економіці постійно боролися за співробітників. Кредити були дешевими, особливо в доларах. І навіть іпотека. Не кажучи вже про автомобілі. Саме тоді ми дізналися, що таке пробки. Але потім кредитний бум в світі закінчився, а разом з ним закінчилося і нетривале українське щастя. І так, тарифи тоді ніхто не підвищував.

У 2005-2008 роках світ був прекрасний. Але кредитний бум в світі закінчився, а разом з ним закінчилося і нетривале українське щастя

У 2011-2013 роках в борг уже жила українська держава. Янукович і його братва взагалі не дуже знали, що таке жити за коштами. Для братви це взагалі не характерно. Блатне життя воно інше.

Але братва не хотіла робити реформи. Путін дав гроші тільки наприкінці. А щоб не втрачати любов народу, Янукович і Ко тримали тарифи низькими, а гривню високою. Адже це було запорукою стабільності. У підсумку, всього за кілька років, державний борг стрімко зріс, а резерви НБУ знизилися удвічі. Довго так тривати не могло. Але братва ніколи не мислила категоріями вічності, тут "вкрав, випив, у в'язницю". От вони вкрали, випили і втекли. А розгрібати доводиться всім нам.

Янукович і Ко тримали тарифи низькими, а гривню високою. Але довго так тривати не могло. От вони вкрали, випили і втекли

Що було потім ми всі пам'ятаємо. Гривня впала, ВВП впав, особливо в доларі. Ми всі стали різко біднішими. А наш борг раптом став занадто високим для такої країни, як Україна. І щоб вилізти з цієї ями ми нарешті взялися за голову. Тому що вибору у нас не залишилося.

Зараз ми нарешті живемо за коштами. І нехай вас не бентежать стогони псевдоекономістів, які розповідають, що ми ще більше залазимо в борг. Навпаки, ми вперше за довгий період з нього вилазимо. Наше боргове навантаження, співвідношення боргу до ВВП, знижується. Якщо у 2017 році відношення боргу країни до ВВП було на рівні 80%, то в 2018 рік ми увійшли на рівні 73%, а до літа взагалі дісталися до рівня в 66%. І цей тренд необхідно продовжувати.

Україна вперше за довгий період вилазить з боргу

Усе може змінитися, якщо матимемо девальвацію (зовнішній борг у нас в доларах, а ВВП все ж сильно залежить від гривні). Але це трапиться лише у випадку, якщо не отримаємо транш МВФ.

Чому низькі тарифи весь час робили нас біднішими? Дуже просто. Ми завжди платили начебто менше. Особливо в порівнянні з ринковою ціною. І нібито це було добре. Платили менше пенсіонери, клерки, корупціонери з Конче-Заспи. Останні взагалі могли обігрівати дешевим газом свої басейни. А навіщо економити, все ж дешево.

Але дешевий сир буває тільки в мишоловці. А за дешевий газ все одно ж хтось повинен був платити. І платили. Ми. Але не кожен окремо, а всі разом. Платила держава. Але у держави немає своїх грошей, тільки гроші платників податків. Тобто нас з вами. Але і їх не вистачало. Адже ми не звикли економити. І держава брала ці гроші в борг.

Різниця в тарифах приводила до величезного дефіциту бюджету, який покривався боргом. І якщо забувати, що борги треба повертати, то все прекрасно. Але борги доводиться платити. І знову платять всі. Якраз високий борг і привів до різкої девальвації, за яку всі українці заплатили високою інфляцією.

Жити за коштами - це єдиний шлях до багатої країні

Жити за коштами - це єдиний шлях до багатої країні. В одній з найбагатших країн світу, Швейцарії, взимку температура в квартирах в середньому близько +16 градусів. Тому що вони живуть за коштами. І економлять. Так маємо робити і ми. Інакше не буває. За все в цьому світі доводиться платити. І за свої борги і за свої гріхи.

Останні кілька років ми просто побачили своєрідний портрет Доріана Грея для колективного українця, який звик відкладати рішення проблем на потім. І ось тепер "потім" настало. І краще зробити так, щоб в майбутньому ці проблеми не скупчувалися. Як і борги.

І питання: проти кого ж влаштовують геноцид? Адже субсидії отримує близько 50% домогосподарств в країні. Тобто найбідніші навіть не відчують зростання тарифів. Субсидії пропорційно зростуть і перекриють підвищення. Для бабусі в "хрущовці" тарифи підвищаться на 25% чи 45%. А бабуся в Конче-Заспі якось це переживе.

Але якщо ми не піднімемо тарифи, то МВФ не дасть нам транш. Якщо не отримаємо транш, то ніхто інший нам теж грошей не дасть. Бо це буде сигнал, що українці знову втратили адекватність. А якщо нам не дадуть грошей, то ми не зможемо рефінансувати старі борги. У нудних цифрах це виглядає так: нині на рахунку Міністерства фінансів більше $1 млрд, а на обслуговування зовнішнього держборгу до кінця 2019 року потрібно $6 млрд.

Якщо не отримаємо транш МВФ, то ніхто інший нам теж грошей не дасть. Бо це буде сигнал, що українці знову втратили адекватність

І не забуваємо, якщо хочемо залучати гроші, то робити це треба до того, як країну захлесне період виборів. У такі моменти ми точно не виглядаємо з боку як адекватний партнер, а скоріше нагадуємо шизофреніка в період традиційного весняного загострення.

І наслідки від того, що ми не зможемо залучити ці гроші будуть катастрофічними. І не важливо, назвуть це гучним словом дефолт чи ні. Важливо, що найболючіше це буде для простих людей. Негативний сценарій НБУ говорить, що курс може вирости до 40 грн за долар. А це призведе до різкого зростання цін, банкрутства і зростання безробіття. І це болючіше, ніж зростання тарифів, навіть для тих, хто не отримує субсидії. Що краще, отримати зростання тільки одного компонента витрат - тарифів на 30%, чи мати зростання всіх цін на 40%? Яка ситуація більше підходить під визначення зубожіння і геноциду?

Це не вища математика. Тут навіть не треба вираховувати, яка частка тарифів у вашому особистому споживчому кошику. Другий варіант бідніший, особливо якщо враховувати той факт, що при ньому вас можуть ще й звільнити. І знову українці потягнуться в Польщу. Де платять зарплати. І де високі тарифи. І набагато більше здорового глузду. А ще там був важкий період 90-х, коли Польща теж стала жити за коштами.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода