Не плутайте країни: росіяни – не українці

Формула "Україна – не Росія" працює в обидва боки

Росіяни – не українці. Немає сенсу вимагати від "них" – нехай навіть найліберальніших і антипутінський – ставати "нами".

Футбольний чемпіонат показав це у всій красі. Часто зустрічаєш тих, хто засуджує росіян за підтримку національної збірної. Їх спортивне єднання сприймається як зрада. Їх футбольний азарт – як солідарність з Кремлем. Їх підтримка прапора-герба-гравців - як імперськість, – пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".

І в цей момент хочеться поставити ситуацію на паузу.

Ми звикли повторювати, що Україна – не Росія. Але не менш справедливим буде і зворотне твердження

Ми звикли повторювати, що Україна – не Росія. Але не менш справедливим буде і зворотне твердження. Вимагати від російських лібералів повної тотожності з українцями було б наївно і нерозумно. Хоча б тому, що воно до болю нагадує кремлівські розмови про "один народ".

Російський обиватель – нехай навіть найбільш проукраїнський – збігатиметься з українцем лише в загальному етичному контурі. Він може погоджуватися в оцінках анексії Криму і вторгнення на Донбас. Бажати Європи і лібералізму. Мріяти про загибель імперії. Але він все одно залишається громадянином своєї країни.

Тієї самої країни, у якій є прапор. Гімн. Герб. Національні спортивні збірні. Перемоги і поразки на стадіонах. Зрештою, у нього залишається країна – яку він до останнього намагатиметься відокремлювати від держави. І змусити його ставитися до всього перерахованого так, як до цього ставляться українці, було б дивно.

Навіть найбільш проукраїнський російський обиватель все одно залишається громадянином своєї країни

Оптика поглядів приречена бути різною саме тому, що мова про різні країни. Саме в силу того, що Україна – не Росія.

Обпечене війною українське суспільство може хотіти, щоб сценарій Донбасу повторився десь в російській глибинці. Щоб російське суспільство пережило ту ж палітру емоцій, через яку довелося пройти Україні. Щоб кожен російський обиватель пройшов через страх і невпевненість, з якими довелося зіткнутися українцям.

Але чи зобов'язаний хотіти всього того ж російський ліберал?

Якщо українське суспільство хоче побачити в російському лібералі плоть від плоті самого себе – то воно потрапляє в пастку. Просто тому, що будь-які росіяни в кінцевому підсумку приречені мислити інтересами своєї власної країни, а не сусідньої. Вимагати від них зворотного – все одно що вимагати від українця мислити інтересами Кремля.

Українець може ототожнювати Кремль і Росію. Футбольну збірну і державну вертикаль. Спортивну перемогу і імперський піар. Але російський ліберал буде до останнього захищати зазор між усіма цими поняттями. Тому що в іншому випадку йому і зовсім ні на що буде спертися.

Однакові погляди на політику Кремля, приналежність Криму і відповідальність за зруйнований Донбас не зроблять росіянина українцем

І мова зараз не про пошук спільного. Чи не про спробу знайти об'єднуюче етичне. Навпаки. Мова про те, що формула "Україна – не Росія" працює в обидва боки. Якщо ми – не вони, то й вони – не ми.

І навіть однакові погляди на політику Кремля, приналежність Криму і відповідальність за зруйнований Донбас не зроблять росіянина українцем. І навпаки.

Що й потрібно було довести.

Copyright © 2017 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода