Стояти й мовчати. Навіщо катувати дітей шкільними лінійками?

Чудовий початок становлення активних громадян вільної країни

Зворотна хронологія випадків на сьогодні така.

22 травня зі школи в Харкові госпіталізували 37 дітей через розпилення невідомої речовини. 21 травня з Миколаївської школи госпіталізували знов-таки 37 дітей через розпилення невідомого аерозолю із різким запахом. 8 травня в Черкасах на території загальноосвітньої школи під час шкільної лінійки відчутно погіршилося самопочуття в учнів других-дев'ятих класів. Тоді з отруєнням госпіталізували більш як півсотні дітей. Того ж дня під час урочистої лінійки у школі Дніпропетровської області в 16-х школярів також погіршилося самопочуття. У 15-ти учнів медики діагностували вегето-судинний пароксизм, ще одну дівчинку 2005 року народження доправляли до лікарні.

Я стежу за всіма цими доволі страхітливими подіями й починаю снувати власні версії, хто і що може бути причиною всіх цих отруєнь, погіршень, запаморочень і розпилень.

Росія напрочуд інноваційна у своїх "новічках" – запитайте хоч би британців

Наприклад, Росія. Вона ж напрочуд інноваційна у своїх "новічках" – запитайте хоч би британців. І звичайно, жодні спецзаходи з нагоди останнього дзвоника за найгіршого сценарію (якщо це справді Росія) не убезпечать наші школи від хаосу й паніки, а дітей від отруєння. Хоч як цього сподіваються піклувальники з Верховної Ради.

Боюся, що ніяка "відомча група" чи "координаційна рада" не буде здатна нікого врятувати. Аж поки всі ті лінійки з їхньою передбачуваністю, плановістю, масовістю, статичністю, фальшивим радянським ентузіазмом і пафосом не скасують. Але до цього, здається, не йде.

Шкільні лінійки – пряма спадкоємність більшовицьких 20-х років, коли створювались перші піонерські організації

На шкільних лінійках – усе одно, під палючим сонцем чи рясним дощем, – з року в рік декламують ті самі вірші, співають ті самі фальшуваті пісні про рідну школу і щасливе дитинство. До дня перемоги, до Чорнобиля, до Шевченка, до Голодомору, до 8-го березня. Усе це – пряма спадкоємність більшовицьких 20-х років, коли створювались перші піонерські організації. Кажуть, що авторство ідеї зі шкільними лінійками належить дружині Леніна товариш Крупській. Це дуже ймовірно, якщо згадати її педагогічні, а заодно й державотворчі амбіції. Тобто леґендарна Надєжда Костянтинівна й донині продовжує вишиковувати у лінійкові лави дітей давно незалежної України.

Прямі лінії рядів, шикування в каре, рівняння на прапори, бравурна музика, гучномовці, напружене кількагодинне стояння організованих мас – усе це безумовні ознаки суспільств невільних, а краще сказати пригноблених. Коли ми вчергове намагаємося від цього звільнитися, ми виходимо стояти не під лінійку, а приблизно так, як уже двічі стояли на Майдані.

Прямі лінії рядів, шикування в каре, рівняння на прапори, бравурна музика, гучномовці, напружене кількагодинне стояння організованих мас – усе це безумовні ознаки пригноблених суспільств

Я розумію: нашим дорогим освітянам такі заходи додають драйву й підвищують самооцінку. Їхнє існування набуває глибшого сенсу. В такі дні вони вигулюють новий святковий одяг, змагаються вишиванками, подарунками, квітами. Вони стають значнішими, ніж зазвичай.

А ще – представники влади, які катують дітей своїми довгими промовами. Чого не зробиш заради миттєвостей особистого тріумфу? Чи це такий вигадливий і збочений спосіб отримувати свій давноочікуваний моральний оргазм від вияву всенародної шани і підтримки?

Але яка роль самих дітей у цих інсценізаціях? Яка роль тих, заради кого вони нібито і влаштовуються? А роль доволі проста: стояти й мовчати. Знати своє місце і не смикатися. Терпіти. Який чудовий початок становлення активних громадян вільної країни!

Роль самих дітей у цих інсценізаціях доволі проста: знати своє місце і не смикатися

В яких іще задуп'ях світу існують такі недитячі методи психологічного пригнічення? Росія, Білорусь, Північна Корея? Де ще з таким завзяттям виконують заповіти Крупської?

У Німеччині є традиція, коли першокласників у перший шкільний день пригощають з величезних пакетів шоколадками. Але нікому з їхніх міністрів не спадає на думку, що діти мали б заслужити своє солодке багатогодинним стоянням на сонці й ледь не солдатським вишколом. В американських школах на свята учням влаштовують пікніки й забави. Наших же дітей муштрують кілька тижнів поспіль, аби врешті потішити самолюбство шкільного начальства і ні за що не розлучитися зі совковими традиціями.

В американських школах на свята учням влаштовують пікніки й забави. Наших же дітей муштрують кілька тижнів поспіль, аби врешті потішити самолюбство шкільного начальства

А позаяк ці традиції в нас та нашого сусіда-агресора дотепер спільні, то й не дивно, що все як на долоні – коли, як і де спричинити хаос і масові запаморочення. Чи просто лякнути розпиленням "невідомої речовини" – все одно ж офіційно це назвуть звичайним хуліганством, і все залишиться як було. Можливо, хоч "координаційним радам" і "відомчим групам" варто врешті над цим замислитися?

Щоб не дай Боже ті шкільні останні дзвоники не стали для декого справді останніми.

Передруковується з дозволу видання "Збруч"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода