Львівське ґетто. Те, що не можна забути

Воно не удостоїлося такої слави, як Бабин Яр, але там загинув цвіт єврейської інтелігенції

Один німецький політик ляпнув утішну новину для своїх співгромадян: Голокост почався з Бабиного Яру. Тобто все, що було перед тим на теренах окупованої Європи, Голокостом не було.

Загалом Бабин Яр у нас піднятий на небувалу височину, хоча за кількістю загиблих він значно поступається жертвам Львівського ґетто.

Ось що пише історик Віталій Нахманович: "Распространенное мнение: чем большее количество жертв указать, тем страшнее будет трагедия, поэтому вместо наиболее реальной цифры в 90-100 тысяч погибших называют 200, 300 тысяч.

Другой аспект – "соревнование жертв". Для многих важно, чтобы жертв Холокоста было больше, чем жертв Голодомора, и наоборот.

Кроме того, вокруг самого Бабьего Яра существуют спекуляции на тему: сколько расстреляли евреев и неевреев. Хотя точной цифры мы уже никогда не выясним, но по всем научным оценкам из общего количества жертв две трети были евреями. Однако поскольку идет "соревнование" за статус "властелина памяти" Бабьего Яра и распорядителя самой мемориальной территории, продуцируются мифы о том, что евреев якобы погибло гораздо меньше, чем на самом деле. Или, наоборот, что все или почти все жертвы Бабьего Яра – исключительно евреи".

Подібне бачимо і з жертвами Волині – там цифри теж скачуть, як зайці, і вже сягнули півмільйона.

Професійні борці з українським антисемітизмом, які насправді є брехунами і провокаторами і які не помічають антисемітизму російського чи якогось іншого, добалакалися вже до того, що євреїв у Бабиному Яру розстріляли оунівці, які потім розстріляли самих себе.

Той же Віталій Нахманович дослідив і довів, що жодні оунівці не брали участі в розстрілах, як і легендарний Буковинський курінь, якого тоді ще в Києві не було. Але це нічого не міняє. Пройдисвіти за кремлівські гроші й далі піднімають галас про міфічних українських націоналістів, а до них на сторінку в Фейсбуку злітаються, як нетлі на світло, такі самі пройдисвіти з цілого світу.

І сьогодні чимало українських євреїв волають про той український антисемітизм, якого насправді ніколи не було і нема. Як і не було в жодній іншій країні світу міст, заселених євреями на 50-90% — тільки на українській етнічній території: Белз, Броди, Умань, Бердичів та інші.

Особливо роздратувала цих ряджених праведників моя скромна заувага про те, що нам не відомі серед загиблих у Бабиному Яру інші інтелектуали, окрім наших горопашних оунівців та їхніх соратників.

Але так воно є. "Донесення про події в СРСР" № 164 від 4 лютого 1942 року свідчить: "У Київській області боротьба проти комуністів все більше трансформується в боротьбу проти національних українських формувань... Конфіскований письмовий матеріал, а також свідчення різних арештованих в останній час прихильників Бандери знову доводять, що прихильників Бандери неможливо залучити до будь-якої позитивної співпраці. Тому лишається тільки повністю знищити цей рух".

Загалом у Бабиному Яру загинув 621 український патріот. А серед них поетеса Олена Теліга, поет Іван Ірлявський, драматург, автор п'єси "Тріумф прокурора Дальського", яка з великим успіхом йшла у Львові, Кость Гупало, поети Яків Цапир, Євген Фомин, Микола Шпак, прозаїки Федір Бахтинський і Петро Радченко, а ще публіцисти й працівники газети "Українське Слово": Орест Чемеринський, Василь Кобрин, Ганна та Іван Рогачі, Тодозя, Євгенія і Євген Суховерський, Михайло Теліга, Одарка Гузар-Чемеринська, Іван Яковенко, а також бургомістр Києва Володимир Багазій.

Звісно, не повний список відомих осіб, які загинули в Бабиному Яру. Серед них є один єврей і водночас український поет Микола Первач (справжнє ім'я Яків Гальперін), який теж публікувався в "Українському Слові" і кляв Сталіна та радів німцям-визволителям. Про що, ясна річ, ряджені ніколи не напишуть. Як і про те, хто саме ховав поета від німців.

При реєстрації населення німцями у листопаді 1941-го Яків заявив, що паспорт втратив, щоб не виказати свого єврейського походження. Оскільки в такому випадку треба було представити двох поручителів, то, як засвідчив Бердичевський, саме українські націоналісти допомогли йому. Одним з них став Світозар Драгоманов, у якого Яків поселився. Поет Наум Коржавін писав: "Именно украинские националисты долго спасали моего друга, талантливого поэта Якова Гальперина".

Олена Теліга 15 січня 1942 року в листі до провідного діяча ОУН Лащенка писала: "Яків засипає мене тепер дуже добрими віршами з присвятами і без присвят мені, але віршами наскрізь "нашими".

А тепер зазирнемо до Львівського ґетто. Воно не удостоїлося такої слави, як Бабин Яр, його не оспівала і не оплакала Маріанна Кіяновська, його взагалі ніхто не оспівав. Але там загинув цвіт єврейської інтелігенції Галичини. Там загинули єврейські професори, художники, музиканти, композитори, скульптори. Це вражаючий список втрат.

Ось назву лише письменників, пов'язаних зі Львовом, які загинули в час Голокосту: Шмуель Якоб Імбер, Довід Кеніґсберґ, Мойжеш Канфер, Ізидор Берман, Даніель Ір, Маврицій Шимель, Стефан Помер, Кароль Дрезднер, Мінка Зільберман, Альфред Носсіґ, якого, щоправда, вбила єврейська СБ нібито за співпрацю з гестапо, Анзельм Літвак, Віктор Пордес, Абрагам Ерліх, Зофія Цукєрова, Єжи Рейтман, Руна Рейтманова, Артур Лаутербах, Юліуш Віт, Рафаель Фрідман, Аврогем Герц Фенстер, Броніслав Маєр, Дебора Фоґель, Бер Горовіц, Артур Жечиця (справжнє прізвище Буксбаум), Герш Вебер, Лаура Вюрцберґ, поет і художник Остап Ортвін, письменник і редактор газети "Хвіля" Генрик Гешелес, Бруно Шульц та багато, багато інших.

Не забути б іще Емануеля Шлєхтера, автора пісень "Тілько ві Львові", "Серце батяра" та багатьох інших.

Чимало львівських єврейських інтелектуалів та митців загинули за межами Львова, як видатний історик Луція Харевічова, без праць якої мій роман "Аптекар" багато б втратив, або поетеса Зузання Ґінчанка.

Отже, за тверезими оцінками істориків, у Бабиному Яру загинуло близько 60 тисяч євреїв, а у Львівському ґетто і в Янівському концтаборі – 138,7 тисяч. І яких євреїв!

Ця згадка про видатних осіб з Львівського ґетто жодною мірою, очевидно, не підважує трагедії Бабиного Яру. Але втрати для єврейської науки і культури тут неспівмірні. Дуже добре, що є меморіал в Бабиному Яру, але невже сотні тисяч розстріляних в Лисиничанському лісі не варті вшанування їхньої пам'яті?

Передруковується з дозволу видання "Збруч"