Як телебачення продовжує зомбувати росіян

Нові закляття для України

Захід під кодовою назвою "18.03.18" пройшов успішно, а щастя все немає, як і не було. На західних кордонах і раніше розляглася Україна, яка чомусь не збирається ні зникнути, ні приповзти, нарешті, до Росії з покаянними вибаченнями за всі ті неприємності, які вона їй, люблячій сестрі своїй влаштувала, поваливши Януковича і вибравши європейський шлях розвитку. І ні на які заклинання телевізійних шаманів ця країна чомусь не піддається. А навпаки, прагне все далі відповзти від Росії.

У середу 21.03.18 Кабмін України розірвав економічні зв'язки з Росією, проголосувавши за припинення програми економічного співробітництва, розрахованої до 2020 року. "Будемо робити все, щоб країна-агресор платила високу ціну за агресію в Україні", - заявив один із ватажків бандерівського режиму на прізвище Гройсман.

Повторюваний п'ятий рік поспіль прогноз, що Україна розвалиться і зникне в найближчі вихідні, приївся і набрид

А тепер спробуйте увійти в становище телевізійних чаклунів, які ось уже п'ятий рік шлють в Україну з Останкінської вежі заклинання різної магічної сили. Набір чаклунських слів близький до вичерпання, а результат прямо протилежний. У людей явна криза жанру. Повторюваний п'ятий рік поспіль прогноз, що Україна розвалиться і зникне в найближчі вихідні, приївся і набрид. Навіть російський глядач, готовий вірити, що Путін у свій п'ятий термін зробить, нарешті, щось хороше, в цьому випадку здатний побачити обман. Тому для старих заклять доводиться придумувати все нові форми.

У програмі "Вечір" від 21.03.18 для заклинання України використали три підходи: теоретичний, кліматичний і лінгвістичний.

"Політолог" Дмитро Куліков спробував старій мантрі про неминучість зникнення України надати глибоко науковий характер. Для цього заглибився в недавню історію України і виявив в ній ознаки негайної смерті цієї країни. Тут треба пояснити, чому "політолог" Куліков так люто ненавидить Україну і так несамовито бажає їй смерті. Справа в тому, що Дмитро Євгенович не зовсім політолог. Він - політтехнолог. І в Україні цим ремеслом заробляв гроші. Це було в ті самі нульові, коли Путін ліквідував вибори в Росії, зробивши тим самим професію політтехнолога незатребуваною і всі ці павловські,бєлковські й інші кулікови кинулися дурити голови простодушним українським політикам.

Нікому в Україні консультації російських пройдисвітів добра не принесли. Дмитро Куліков консультував Віктора Януковича в 2004 році, коли той програв Ющенку. Тоді вирішив наступного разу поставити на "помаранчеве" і став на президентських виборах 2010 року консультувати Арсенія Яценюка. Яценюк зайняв 4-е місце з результатом 6,96%. Бажаючих купувати задорого поради Кулікова в Україні більше не знайшлося, тому Дмитро Євгенович став шукати застосування своїм талантам в Росії, а на Україну затаїв люту злобу, яка з деяких пір вельми затребуваний товар, особливо на російських ток-шоу.

Нікому в Україні консультації російських пройдисвітів добра не принесли

Історія "загибелі" України від Кулікова виглядає так. Україна попрощалася з суб'єктністю в 2004 році, в 2014 - попрощалася з державою. Зараз вона прощається з народом. Щодо "прощання з суб'єктністю" все зрозуміло: громадяни України не підтримали клієнта Кулікова Януковича. Яка ж у них після цього може бути суб'єктність? З "прощанням із державою" в 2014 році теж все ясно: Україна попрощалася з Росією, що для члена Зінов'євського клубу Кулікова рівноцінно втраті держави. Чому зараз Україна "прощається з народом" Дмитро Куліков намагався пояснити, але так і не пояснив. Він досить довго розповідав, як поляки візьмуть Львів і всю Західну Україну. Потім, хтиво чмокнувши губами, міркував, що робити з тими, хто "захоче піти під російське прикриття" - брати їх чи не брати. Судячи з виразу Куліковського обличчя, на російське "прикриття" громадянам України сподіватися не варто, тому доведеться їм вирішувати свої проблеми самим.

Кліматичний варіант закляття проти України запропонував український політик-утікач Ігор Марков. Суть його така. Клімат в Україні змінюється. У приятеля Маркова в Одесі виросла хурма, чого сам Марков, коли його ще пускали в Україну, не спостерігав. Це, на переконання Маркова, робить Україну набагато привабливішою для агресорів. "Країна тепла, грунт родючий - приходь і живи!" - гостинно запросив український політик-утікач Марков невідомих загарбників на територію своєї колишньої Батьківщини. Правда, не уточнив, хто крім путінської Росії з ближніх і далеких сусідів України продемонстрував на практиці схильність до агресії і окупації чужій території.

Практично всі слова, супутні поняттям "демократія" і "прогрес" є для російської мови "чужими". І начальство своє теж називаємо абсолютно "чужим" словом - "президент". Назвали б його рідним "вождь" або більш сучасно і не менш патріотично - "пахан"

Соловйов і його ляльки постійно заявляють, що вони не проти українського народу, який "братський", "великий" і "улюблений", а тільки проти місцевої влади, яка "бандерівська" і "нацистська". У зв'язку з цим і забавно, і гидко виглядають постійні знущання Соловйова над українською мовою, які стали у нього якимось нав'язливим ритуалом. Цього разу причепився до українського експерта Ковтуна з вимогою, щоб той йому сказав, як по-українськи буде "гордость". Ковтун сказав, що звучить схоже і намагався пояснити це тим, що в слов'янських мовах багато співзвучних слів. Але Соловйов його вже не слухав, бо виголошував "лінгвістичний вирок" Україні, який звучав так: "Трагедія країни, у якій" гордість" - чуже слово".

Імперство - це важка хвороба, що вражає мозок. Людина, що страждає на цю недугу, не в змозі зрозуміти: якщо слово, що позначає самоповагу і почуття власної гідності, схоже звучить болгарською, сербсько-хорватською, українською, польською, чеською, а також російською та ще кількома слов'янськими мовами, то це зовсім не означає, що це слово є власністю одного з цих народів, а для когось із них чуже. Сама поява такої ідеї в голові - симптом глибокої патології.

І взагалі, даремно Соловйов завів цю розмову про "чужі слова", які, нібито є трагедією для країни. Ось в нашій з ним країні такими "чужими" є практично всі слова, супутні поняттям "демократія" і "прогрес", які теж, до речі, є для російської мови "чужими". І начальство своє, з такою помпою перепризначене недавно, теж називаємо абсолютно "чужим" словом - "президент". Ні б, назвати його рідним словом "вождь" або, якщо вже не хочеться впадати в архаїку, більш сучасно і не менш патріотично - "пахан". До речі, останнє найкраще відповідало б суті відносин "президента" з підвідомчою популяцією.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Погода