Як телебачення продовжує зомбувати росіян

Нові закляття для України

Захід під кодовою назвою "18.03.18" пройшов успішно, а щастя все немає, як і не було. На західних кордонах і раніше розляглася Україна, яка чомусь не збирається ні зникнути, ні приповзти, нарешті, до Росії з покаянними вибаченнями за всі ті неприємності, які вона їй, люблячій сестрі своїй влаштувала, поваливши Януковича і вибравши європейський шлях розвитку. І ні на які заклинання телевізійних шаманів ця країна чомусь не піддається. А навпаки, прагне все далі відповзти від Росії.

У середу 21.03.18 Кабмін України розірвав економічні зв'язки з Росією, проголосувавши за припинення програми економічного співробітництва, розрахованої до 2020 року. "Будемо робити все, щоб країна-агресор платила високу ціну за агресію в Україні", - заявив один із ватажків бандерівського режиму на прізвище Гройсман.

Повторюваний п'ятий рік поспіль прогноз, що Україна розвалиться і зникне в найближчі вихідні, приївся і набрид

А тепер спробуйте увійти в становище телевізійних чаклунів, які ось уже п'ятий рік шлють в Україну з Останкінської вежі заклинання різної магічної сили. Набір чаклунських слів близький до вичерпання, а результат прямо протилежний. У людей явна криза жанру. Повторюваний п'ятий рік поспіль прогноз, що Україна розвалиться і зникне в найближчі вихідні, приївся і набрид. Навіть російський глядач, готовий вірити, що Путін у свій п'ятий термін зробить, нарешті, щось хороше, в цьому випадку здатний побачити обман. Тому для старих заклять доводиться придумувати все нові форми.

У програмі "Вечір" від 21.03.18 для заклинання України використали три підходи: теоретичний, кліматичний і лінгвістичний.

"Політолог" Дмитро Куліков спробував старій мантрі про неминучість зникнення України надати глибоко науковий характер. Для цього заглибився в недавню історію України і виявив в ній ознаки негайної смерті цієї країни. Тут треба пояснити, чому "політолог" Куліков так люто ненавидить Україну і так несамовито бажає їй смерті. Справа в тому, що Дмитро Євгенович не зовсім політолог. Він - політтехнолог. І в Україні цим ремеслом заробляв гроші. Це було в ті самі нульові, коли Путін ліквідував вибори в Росії, зробивши тим самим професію політтехнолога незатребуваною і всі ці павловські,бєлковські й інші кулікови кинулися дурити голови простодушним українським політикам.

Нікому в Україні консультації російських пройдисвітів добра не принесли. Дмитро Куліков консультував Віктора Януковича в 2004 році, коли той програв Ющенку. Тоді вирішив наступного разу поставити на "помаранчеве" і став на президентських виборах 2010 року консультувати Арсенія Яценюка. Яценюк зайняв 4-е місце з результатом 6,96%. Бажаючих купувати задорого поради Кулікова в Україні більше не знайшлося, тому Дмитро Євгенович став шукати застосування своїм талантам в Росії, а на Україну затаїв люту злобу, яка з деяких пір вельми затребуваний товар, особливо на російських ток-шоу.

Нікому в Україні консультації російських пройдисвітів добра не принесли

Історія "загибелі" України від Кулікова виглядає так. Україна попрощалася з суб'єктністю в 2004 році, в 2014 - попрощалася з державою. Зараз вона прощається з народом. Щодо "прощання з суб'єктністю" все зрозуміло: громадяни України не підтримали клієнта Кулікова Януковича. Яка ж у них після цього може бути суб'єктність? З "прощанням із державою" в 2014 році теж все ясно: Україна попрощалася з Росією, що для члена Зінов'євського клубу Кулікова рівноцінно втраті держави. Чому зараз Україна "прощається з народом" Дмитро Куліков намагався пояснити, але так і не пояснив. Він досить довго розповідав, як поляки візьмуть Львів і всю Західну Україну. Потім, хтиво чмокнувши губами, міркував, що робити з тими, хто "захоче піти під російське прикриття" - брати їх чи не брати. Судячи з виразу Куліковського обличчя, на російське "прикриття" громадянам України сподіватися не варто, тому доведеться їм вирішувати свої проблеми самим.

Кліматичний варіант закляття проти України запропонував український політик-утікач Ігор Марков. Суть його така. Клімат в Україні змінюється. У приятеля Маркова в Одесі виросла хурма, чого сам Марков, коли його ще пускали в Україну, не спостерігав. Це, на переконання Маркова, робить Україну набагато привабливішою для агресорів. "Країна тепла, грунт родючий - приходь і живи!" - гостинно запросив український політик-утікач Марков невідомих загарбників на територію своєї колишньої Батьківщини. Правда, не уточнив, хто крім путінської Росії з ближніх і далеких сусідів України продемонстрував на практиці схильність до агресії і окупації чужій території.

Практично всі слова, супутні поняттям "демократія" і "прогрес" є для російської мови "чужими". І начальство своє теж називаємо абсолютно "чужим" словом - "президент". Назвали б його рідним "вождь" або більш сучасно і не менш патріотично - "пахан"

Соловйов і його ляльки постійно заявляють, що вони не проти українського народу, який "братський", "великий" і "улюблений", а тільки проти місцевої влади, яка "бандерівська" і "нацистська". У зв'язку з цим і забавно, і гидко виглядають постійні знущання Соловйова над українською мовою, які стали у нього якимось нав'язливим ритуалом. Цього разу причепився до українського експерта Ковтуна з вимогою, щоб той йому сказав, як по-українськи буде "гордость". Ковтун сказав, що звучить схоже і намагався пояснити це тим, що в слов'янських мовах багато співзвучних слів. Але Соловйов його вже не слухав, бо виголошував "лінгвістичний вирок" Україні, який звучав так: "Трагедія країни, у якій" гордість" - чуже слово".

Імперство - це важка хвороба, що вражає мозок. Людина, що страждає на цю недугу, не в змозі зрозуміти: якщо слово, що позначає самоповагу і почуття власної гідності, схоже звучить болгарською, сербсько-хорватською, українською, польською, чеською, а також російською та ще кількома слов'янськими мовами, то це зовсім не означає, що це слово є власністю одного з цих народів, а для когось із них чуже. Сама поява такої ідеї в голові - симптом глибокої патології.

І взагалі, даремно Соловйов завів цю розмову про "чужі слова", які, нібито є трагедією для країни. Ось в нашій з ним країні такими "чужими" є практично всі слова, супутні поняттям "демократія" і "прогрес", які теж, до речі, є для російської мови "чужими". І начальство своє, з такою помпою перепризначене недавно, теж називаємо абсолютно "чужим" словом - "президент". Ні б, назвати його рідним словом "вождь" або, якщо вже не хочеться впадати в архаїку, більш сучасно і не менш патріотично - "пахан". До речі, останнє найкраще відповідало б суті відносин "президента" з підвідомчою популяцією.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода