Світ постморалі. В яку добу ми живемо?

Щодня змінюються наші базові цінності

Рік тому я опублікував свою складну статтю "Світ постморалі". Вирішив ще раз окреслити тезово ключові меседжі.

1. Міжвладдя. Цей термін (interregnum) ввів З. Бауман, щоб охарактеризувати наш історичний момент. Ми бачимо, як все змінюється. Ми бачимо, що відомі нам інститути застаріли і вже не відповідають викликам часу. Але ми не бачимо нових. Ми живемо в час знищення старого, і у відсутність зрозумілого нового.

Навколо багато нового, але воно розрізнене, розкидане, не зібране в єдине ціле. Система майбутнього не зрозуміла: як будуть організовані люди, що прийде на зміну державам, як буде обиратись і формуватись влада тощо.

2. Постмораль. Ми бачимо, як щодня трансформуються наші базові цінності і уявлення. Те, що більшість вчора вважали моральним - сьогодні важко назвати таким.

Мораль об'єднує людей у певну більшість через спільні цінності. Сьогодні сама цінність належати до більшості викликає сумнів. Слова набирають подвійних значень. Ми вже не можемо однозначно сказати, що означає мати свободу, що таке суспільне благо, що є правдою? Базові камені більшості піддаються сумніву, навіть я б сказав атакуються. І в цьому суть того, що я називаю постмораллю. Постмораль атакує стару мораль, базові моральні норми, інститути, і виводить нову базову цінність - боротися. Головне боротися зі старим, і це правильно сьогодні.

Наведу простий приклад із нашої реальності. Щодня ми спостерігаємо боротьбу з "режимом Порошенка". При чому у цій боротьбі Порошенко демонізується до рівня Януковича, Путіна тощо.

Більшість же борців із його режимом мають можливість вільно поливати "режим" брудом зі всіх офіційних каналів, блокувати вулиці, носити перевернутий портрет, і при цьому спокійно купляти собі житло за 300 тис. дол.

На мою думку, єдиною причиною боротися з Порошенком є хіба що його колосальна неефективність. Ніякого системного управління країною, системних реформ немає. Але і немає ніякої узурпації влади чи наступу на свободу (можливо, бажання і є, але спроможності точно немає).

Тому логічно "боротьбу" з "режимом" спрямувати в інше русло, а саме: суспільне просвітництво та мобілізацію, створення кадрових шкіл, аналітичних центрів, організацій бізнесу, простіше - займатись розбудовою спроможності. Але "боротьба" - це морально, це правильно. Це постмораль. Боротися значить жити.

3. Криза демократії. Оскільки мораль - те, що нас об'єднує в більшість - опинилась під атакою, то руйнується і демократія. Суть демократії у волі більшості. Але більшість - тепер це неправильно. Треба боротися з більшістю, бо це несвобода, диктатура. Руйнуючи більшість - постмораль руйнує демократію.

Ми бачимо, як в країні за країною наступає післявиборча криза. В Німеччині півроку не можуть сформувати коаліцію, тому що виборці роздробились. Перед тим серйозну кризу пережила Іспанія, де в 2015 році парламент не зміг сформувати коаліцію і оголосив дострокові вибори. Але і у 2016 році змогли обрати прем'єра тільки з другої спроби. Ми бачимо, як ідеологія відходить на задній план на тлі спроб врятувати демократію. Все частіше ліві і праві роблять спільні коаліції, тільки б припинити кризу, яка тим не менше тільки поглиблюється і посилює позиції маргіналів.

Оригінал