Чому Україна не може швидше

Можна по-різному ставитися до референдуму в Каталонії. Думаю, всі тлумачення, професійні чи ні, ви знаєте.

Але є ось яка деталь: до Каталонії та Шотландії багато хто вважав, що національне питання в Європі закрито. Європа, мовляв, - наднаціональна реальність. Національне питання - це давнє ХІХ століття, про нього можна забути, ми ж сучасні й модерні, й пост-модерні навіть. І тут українцям було складно: ми були одні з останніх, хто вскочив у цей старий потяг творення націй, і хто постійно мав відчуття, що він лізе зі своїм "ХІХ століттям" в епоху хіпстерів.

Всі нам казали: ви останні, давайте пошвидше, розберіться там зі своєю ідентичністю, бо ми вже всі далеко вперед пішли, ми вже всі глобалайзд, ось вам 5 років - впораєтеся?

А виявляється ні, виявляється національне питання зовсім не закрите, навіть для такої чудесної, розмаїтої, карнавальної, саградофамільної (від ісп. - свята сім'я - Gazeta.ua) Барселони. І також виявляється, що українці - не останні. Що будуть ще.

Я проти агресивного та ксенофобського націоналізму, але це не означає, що ми можемо класти "національне питання" та "ультранаціоналізм" в один кошик. Я думаю, що цілком можливо перейматися національним питанням і бути лібералом. Як на мене, це непоганий шлях. Шукати своїх корінь і своєї історії, і при цьому бути "ок" щодо інших.

Можна також по-різному ставитися до каталонського, шотландського, баскського чи фландрійського кейсів. Можна вважати, що це емоції, крок назад, порушення процедури, каталонський випадок справді таким є, - чи навпаки крок вперед. Але не можна заперечувати, що це нова реальність. Реальність, коли nations are back (національності повертаються - Gazeta.ua). Це часом погано, часом добре - але з цією реальністю треба рахуватися. Це не тільки "популізм".

І, можливо, європейці, стикаючись з цими новими / старими ідентичностями, і нас зрозуміють краще. Виявляється, ми не останні. Виявляється, не можна "швидше".

Оригінал