Кубань — російська чи українська?
Правила — одні для всіх
У 2014 році під час анексії Криму доля зіштовхнула з сербським журналістом. Редакція спорядила його на півострів висвітлювати те, що відбувається. Всі ці дні у нього була фрустрація. З одного боку, Москва в Белграді сприймалася як союзник. А з іншого, позиція "Крим - це Росія" для сербської редакції була рівноцінна тому, щоб заявити про те, що Косово - це не Сербія.
Цього сербського журналіста відрізняло те, що в його картині світу земля була кругла. В якій працюють одні й ті ж правила додавання і віднімання - включаючи політичні. В якій ви не можете вимагати того, в чому відмовляєте іншим, пише Павло Казарін для "Крим.Реалії".
Тому я не люблю базікання про те, що Кубань - це Україна.
ЄС став можливим лише тоді, коли світ домовився про те, що нинішні кордони - це константа, а не змінна
Немає сенсу обговорювати, кому вони належали колись. Немає сенсу міркувати про етнічний склад їх населення. Тому що це рівно те саме, що призвело до російського вторгнення до Криму і на Донбас. Навіть з точки зору раціонального цинізму ці міркування не мають майбутнього. Тому що Кубань - вже давно - частина російського політичного. Переварити яку - все одно, що Варшаві сподіватися переварити Львів.
Нинішній світ - досить крихкий. Не вийде знайти країну в Європі, яка протягом нового часу не міняла кордонів. І той же ЄС став можливим лише тоді, коли світ домовився про те, що нинішні кордони - це константа, а не змінна. В іншому випадку контурні карти з підручників історії приречені були перекочувати в генеральні штаби.
І різниця між Україною і Росією ще і в тому, що Москва намагається оскаржити сформовані правила. Намагається довести всім, що вільна не тільки з олівцем прокладати нові кордони, як в Молдові або в Грузії. Але і з ластиком в руках стирати вже існуючі, як це сталося в Криму.
Сучасний світ - це не стільки світ незалежностей, скільки світ найбільш ефективних систем взаємозалежностей
А Україна - це країна, яка як раз і намагається жити за правилами. За тим самим, які дозволили Заходу стати тим регіоном світу, яким він став. Сучасний світ - це не стільки світ незалежностей, скільки світ найбільш ефективних систем взаємозалежностей. Ми стоїмо в черзі до віконця, в якому продається франшиза на модель західного соціального гуртожитку. І готові платити за це частиною свого суверенітету - адже що таке інтеграція в ЄС і НАТО як не відмова від частини суверенітету на користь наднаціональних структур?
Так, Україна - країна обпалена війною. Так, емоції часом затмарюють раціо. Так, похоронки з фронту змушують перечитувати Старий Завіт, а не Новий. І місце нагірної проповіді нерідко займає закон таліона. Який про "око за око" і "зуб за зуб".
Але це все в кращому випадку дозволено обивателю, а не елітам. Тому що в останні роки ми можемо спостерігати, що відбувається з країнами, в якій обивательськв логіка стає долею еліт. Орбан же теж хоче велику Угорщину. Офіційна Польща міркує про Львів. А Москва просто лише перейшла від слів до дій.
Будь-яка розмова про подібне на рівні еліт - це помилка. Та сама, яка гірша підлості. Тому що торпедує все те, на чому сьогодні наполягає офіційний Київ. Недоторканність кордонів. Міжнародне право. Правила гуртожитку. Ті самі, які країна намагається впроваджувати у себе вдома.
Орбан же теж хоче велику Угорщину. Офіційна Польща міркує про Львів. А Москва просто лише перейшла від слів до дій
Зрештою, обиватель тим і відрізняється, що може дозволити собі інфантильність. Не думати про завтра. Чи не оцінювати наслідки. Але всього цього не можуть собі дозволити ті, хто претендують на політичне майбутнє. Будь-які заяви на цю тему демонструють або короткозорість, або бажання домогтися популярності за всяку ціну. В тому числі, ціною репутації країни.
А тому все просто. Донбас - це Україна. Крим - це Україна.
А Кубань - це Росія.
Copyright © 2017 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода
