Про що говорить зустріч матерів полонених

Поїздки матері полоненого російського контрактника Віктора Агєєва в Україну і її зустріч з матір'ю Станіслава Клиха наробили багато шуму. І це добре

Добре тому, що будь-яка увага до взятих в полон на Донбасі російських солдат підвищує їх медійність. І, як наслідок, може підвищити їх потенційний обмінний курс. Зрештою, минулого року ми вже спостерігали, як Москва погодилася видати Києву Надію Савченко в обмін на полонених спецназівців Александрова і Єрофєєва, пише Павло Казарін для "Крим.Реаліі".

Так, було б наївно переоцінювати здатність російських ліберальних медіа розповісти обивателеві про долю російських військовополонених. Хоча б тому, що центральні державні росмедіа цю тему старанно замовчують. А аудиторія ліберальних ЗМІ занадто мала, щоб самостійно створювати будь-який суспільний запит.

Але, тим не менш, будь-який прорив завіси мовчання - це плюс. І зустріч матерів росіянина Агєєва і українця Клиха, який відбуває термін у російській в'язниці за звинуваченням в участі в першій чеченській війні - лише все та ж медіарозкрутка історії. І немає сенсу злитися на примирливий тон матері Клиха, яка розмірковує, що "всім потрібен мир". Вона може так говорити - по праву матері, сина якої скалічили на допитах, закатували до свідчень і відправили до в'язниці на два десятки років.

Російська політика не працює за чіткими процедурами. Прийняття рішень - справа вузького кола людей. Ніхто не може сказати напевно мотиви, якими вони керуються в обміні українців на росіян.

Можливо, в переговорних списках можуть виявитися кримчани, адже виявився же в них свого часу один з фігурантів "справи Сенцова" Геннадій Афанасьєв. Там можуть бути українці, затримані в регіонах самої РФ - як 75-річний Юрій Солошенко, звинувачений в "шпигунстві". Там можуть виявитися і українські військові, що потрапили в полон на Донбасі. Там можуть виявитися мирні жителі, які з якихось причин опинилися в підвалах бойовиків. Фінальний обмінний пасьянс описати не може ніхто з тієї ж причини, з якої ми не можемо читати чужі думки. За відсутності інституційних мотивів нам залишається лише гадати про персональні.

Але якщо Москва погодиться обговорювати долю того ж Станіслава Клиха - це буде великим кроком вперед. Просто тому, що його і Миколу Карпюка засудили по справі, яка для самого Володимира Путіна є значущою до сакральності.

Адже анексія Криму стала прапором його третього президентського терміну. А прапором найпершого виграли другу чеченську війна. Ту саму, після якої в російському суспільстві переміг провладний консенсус. Державну вертикаль в нульові відбудовували за рахунок нафтодоларів, але її прологом стала друга чеченська - як виразна силова відповідь на будь-яку форму сецесії.

І Клиха судили саме за те, що він і Карпюк ніби воювали на боці чеченців. За те, що вони підтримали прагнення прихильників Дудаєва до незалежності від Москви. Навіть якщо повністю прийняти російську логіку, то Клих і Карпюк повністю рівні росіянину Агєєву. Який - за версією Москви - був добровольцем, який приїхав допомагати "бунтівному Донбасу" боротися за незалежність від Києва.

Просто уявіть, що через якийсь час в Україні перемагають сили реваншу. Київ знову стає колонією Москви - нехай навіть де-факто, а не де-юре. І в Україні починають судити, наприклад, грузинських добровольців, які воювали в АТО на стороні української армії. Тих, хто відстоював незалежність країни. Тих, хто йшов в добровольчі батальйони, щоб допомогти Україні залишитися Україною, а не перетворитися на Малоросію.

Уявіть, що українські прокурори, судді та присяжні порушують справи, судять і засуджують тих іноземців, хто воював на боці Києва.

Справа Карпюка і Клиха - так само як і позиція чеченської феміди - це всього лише те майбутнє, яке хотіла б для України Москва. Те саме майбутнє, яке наздоганяє країни, що програли війну за незалежність.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода