День Конституції, якої немає

Нам потрібна вже не модернізація Конституції, а прийняття нової редакції Основного Закону

Здавалося День Конституції повинен бути моїм професійним святом. Колись я був заступником главку конституційно-правової модернізації в адміністраціях двох президентів.

Я не можу вітати з Днем того, що не працює і що не є законом прямої дії в цій державі.

Є поняття "дефіцит конституційної легітимності". Це коли Суспільний договір став формальним актом, а його правила не працюють.

Це коли рішення в країні приймаються не у відповідності з Основним Законом, а відповідно до політичної доцільності.

Це коли політики на коліні, за допомогою ножиць і клею влаштовують переділ повноважень, а потім власності. Відрізають в Конституції одні статті, а потім вклеюють інші.

Так вже було в 2004-му, коли команда Ющенка погодилася на конституційну реформу від Медведчука. Це було в 2010-му, коли через рішення Конституційного суду Україна перетворилася з парламенсько-президентської в суперпрезидентську республіку. Сталося це і в 2014 році, коли в неконституційний спосіб скасовували незаконне рішення КС 2010 року.

У частині інструменталістського підходу до конституційного процесу можна згадати ігри навколо розробки нової редакції Основного Закону. Всі спроби конституціоналістів докричатися до політиків про необхідність внесення системних змін, закінчувалися наступним: тут відрізаємо повноваження, а сюди додаємо. Найяскравішим прикладом такої логіки був проект Конституції від Партії Регіонів-БЮТ (2009-2010 рр) від Лавриновича-Портнова. Коли Юлія Тимошенко і Віктор Янукович просто хотіли під свій двоумвірат державу переформатувати.

Конституційний простір більше не з'єднує право в Україні. У нас застосовують одноразові закони. Під конкретні вибори, під конкретних людей, під конкретну політичну кон'юнктуру. Тому, що в апараті Верховної Ради не виявилося грамотних юристів.

Потрібно нам вибори до Верховної Ради провести так, щоб забезпечити представництво основних фінансово-промислових груп і створити пропрезидентську більшість? Приймаємо закон про парламентські вибори в 2014 році. При цьому всі без винятку експерти і навіть автори закону стверджують, що це лише на один раз.

Потрібно призначити заступником генпрокурора людину без спецосвіти - готовий закон (призначення П.Жебрівського). Потрібно було генпрокурором призначити Юрія Луценка - взагалі не питання - і закон спеціальний, і голоси в парламенті. А щоб не бентежити депутатів критичними зауваженнями від юристів-експертів в апараті Верховної Ради можемо провести структурну реформу. Тепер вони не критикують, а виконують доручення. Правова експертиза законодавчих ініціатив депутатів повністю ще не зникла, але зараз це більше райтерство, ніж аналіз.

Коли у суспільства немає Конституції (написаної або фактичної), немає правил співжиття, воно перетворюється на Failed state.

Однак, замість того, щоб перепрошити конституційний простір, наші керівники пропонують просто залатати дірки. Нинішня практика прийняття конституційних законів (тих які потребують 300 голосів), а також прийняття неякісних, із точки зору юридичної техніки, законів призводить вже і до інституційної кризи в державі. Органи влади, зіткнувшись з правовою невизначеність чи з "лакунами в законодавстві" стопоряться. Ці "стопи" накопичуються лавиноподібно. Як наслідок, держава стає неефективною, а у правлячої верхівки зростає спокуса навести лад "сильною рукою".

Нам потрібна вже не модернізація Конституції, а нова конституанта - перезаснування державності і прийняття нової редакції Основного Закону. З новими принципами, з новими правила співжиття і гармонізації інтересів різних ціннісних груп.

Тому я не святкую більше цей день. Моя Конституція ще не прийнята.