Перемоги не будуються на песимізмі

Українці розуміють: йдемо не тим шляхом

Найгірше в Україні – не війна та криза. Важко знайти більшого ворога, ніж песимізм.

Нещодавно Міжнародний республіканський інститут оприлюднив дані "Третього всеукраїнського муніципального опитування". Одне з питань звучало наступним чином: "Справи в Україні йдуть у правильному чи неправильному напрямку?" Відповіді викликали однозначну реакцію. Більшість за те, що рухаємось не туди. У Вінниці 57% вважає, що "щось не так" - і це найнижчий показник по Україні. Трохи гірша ситуація з оцінкою руху держави у Львові – 60%. У Одесі – 78%. У Харкові – 76%.

Перед владою та інтелектуалами стоїть питання: що робити далі? Відповідь одна – запропонувати проект, який може мобілізувати населення, і перестати просто дивитися на рейтинги.

За три роки війни ми побачили: основними показниками ефективності влади є рейтинг. Навіть, якщо при цьому антирейтинг зростає в геометричній прогресії. Гонитва за віртуальним відсотком (смішними 10-14% підтримки, які є шаленим здобутком для сучасних політиків) приводить до помилок. Перемоги країни втягуються в політичний бруд. І втрачаємо всі.

Виграш України у Стокгольмському арбітражі міг би показати: світ нас не забув. Ми не один-на-один з Кремлем. Натомість влада намагається видати цю перемогу за свою заслугу та використати її для дискредитації Юлії Тимошенко.

Сергій Тарута, наприклад, звертає увагу на іншу проблему – влада може виграти у цій інформаційній війні, однак не дає відповіді, як і з яких країн буде наповнюватися українська ГТС після 2019-го, не демонструє державницького мислення. І це у час, коли, за словами Віктора Андрусіва, "більшість житлового фонду зношується саме з 2010 по 2030 роки. В цей же період остаточно зношуються атомні електростанції".

Аби подолати сум, потрібно чітко окреслити те, що його викликає. Давайте вчитись у переможців. Емір Дубаїв шейх Мохаммед у книзі "Моє бачення" пише, що розквіт регіону почався зі знищення двох неможливостей. Першою "неможливістю" було створення Об'єднаних Арабських Еміратів і вихід з-під протекторату Великої Британії. Так, ще якихось сорок років тому Абу-Дабі та Дубаї залежали від Лондона. Другою "неможливістю" було створення порту Джебель-Алі. Зараз це найбільша штучна глибоководна галузь у світі. Українські "неможливості" – це корупція та бідність.

Їх усвідомлення повинне породити дискусію про шляхи вирішення. Українські інтелектуали повільно нарощують масив пропозицій державного будування. "Україна-2030: доктрина збалансованого розвитку" екс-губернатора та бізнесмена Сергія Тарути - чи не єдина новинка на вітчизняному ринку, яка пропонує шляхи виходу України з кризи. Інша спроба – "Згадати майбутнє" Віктора Андрусіва, директора Українського інституту майбутнього - була написана до Майдану та не врахувала, наприклад, вторгнення Росії.

Сум і нагнітання зради не несуть порятунку, вони стримують творчі сили тоді, коли відкриваються можливості. А оптимізм виростає з добробуту.

Інноватори та підприємці створюють проекти з енергетики та стартапи. Навчилися заробляти кошти. Трудовлаштовувати людей. А подекуди – організовувати простір для громади (наприклад, парк "Наталка" на столичній Оболоні).

Розрив у доходах приводить до розриву у цінностях. Вершки збере той, хто покаже народу: кошти заробляти можна, а ще ми захистимо вас від поліції та корумпованої влади.

Оптимізм проросте від уміння організуватися. Хто планує жити в Україні та змінювати її на краще, варто виростати з коротеньких штанців активізму. Влада – це політичні інститути. Але якщо зараз за владу не почнуть боротися такі як ми, то владою наших дітей стануть наші ровесники з родин депутатів, чиновників і прокурорів. Наша місія – подолати дві неможливості України та побудувати оптимістичний проект. Перемоги не будуються на песимізмі.

Петро Охотін, спеціально для Gazeta.ua