До російської опозиції

Або чому мені не шкода мільйонів москвичів

На марш проти нападу їх країни на Україну вийшло - ну, візьмемо по самим максимальними оцінками - 150 тисяч чоловік. Коли ніяких репресій не було. Коли за це не звільняли з роботи. Не розстрілювали. Не засилали на Колиму. Коли все, що потрібно було зробити - це просто встати і доїхати на метро до проспекту Сахарова. Просто відірвати жопу і доїхати. І сказати: "Ні. Не від мого імені". Це змогли зробити 150 тисяч чоловік.

Чисельність населення Москви - приблизно 12 мільйонів 400 тисяч. Хоча, за припущеннями, насправді близько 15. Ну, ок, хай буде дванадцять з полтом.

Росстат нам говорить, що співвідношення громадян, які не досягли трудового віку (16 років) до дорослих - коливається в районі 16-17 відсотків. Ок, додамо хворих, неходячих, зовсім вже лежачих людей похилого віку, доведемо до двадцяти відсотків. Це два з половиною мільйони.

12 мільйонів 500 тисяч мінус 2,5 мільйона - 10 мільйонів.

150 тисяч із 10 мільйонів - це півтора відсотка. Півтора, бл*дь, відсотка змогли вийти і хоча б просто сказати "ні".

О'кей, піднімемо вік прийняття рішення до 20 років, додамо всі-всі-всі можливі поважні причини, збільшимо потенційне число тих, хто хотіли вийти на марш, але не змогли, тому що зламав ногу, потрапив під лавину, апендицит лопнув, захворіла дитина, полетів у відрядження, сидів із дітьми - в неймовірні сім разів і округлимо аж до десяти відсотків.

Ось цим 10 відсоткам москвичів, громадян, людей, що сказали "ні війні" - а на ділі, звичайно, і п'яти не буде - хоча б сказали, хоча б просто це - я співчуваю.

Що буде з рештою 95 відсотками, від імені яких дозволяли і дозволяють досі! - зносити "Градами" будинки, квартали, населені пункти в сусідній колишній колись братній країні - мені насрати.

Куди їх переселять, де вони будуть жити, в собачих будках, у чистому полі, в бараках чи гулагу, під собачим конвоєм у вагонзаки їх будуть заводити, головою в гівно на допитах вмочувати, зуби в підвалах вибивати - мені повністю, абсолютно, категорично насрати. Бабусі, дідусі, багатодітні мами, безробітні папи - по*уй.

Проти вбивств людей вони не протестують. Проти вбивств! Які ось прям зараз тривають, ось прямо в цей момент! Від їх імені! Десять тисяч загиблих. Десять тисяч! Мільйони біженців!

Нєа. Мовчать. А що їх за МКАД переселяють - ах, давайте жахнемось із цього геноциду.

Дев'яносто відсотків населення цього міста для мене перестали існувати ще тоді.

Мої дорогі опозиційні друзі. Не постіть фотки сьогодні з мітингу, а завтра з Монако

І так, мої дорогі опозиційні друзі. Так, я знаю, що для того, щоб просто хоча б вийти на мітинг у сучасній Росії вже потрібна частка мужності. Але, заради бога, я вас прошу - ось просто помовчіть, а? Ось, не кажіть нічого про нещасних бабусь, про свавілля влади, про те, як ви "боретеся". А ще більше - не постіть фотки сьогодні з мітингу, а завтра з Монако, гаразд? Тому що борються - у Водяному. І в Широкіно.

І ось доти, поки у вашій стрічці не з'являться фотографії, як ви в Дніпропетровському госпіталі бинти за пораненими перете, поки не почнете їздити не до Барселони з Антальями, а в Дніпро і Краматорськ, поки не понюхаєте все це м'ясо, яке там по шматочках збирають, не подивитеся в квадратні від болю зіниці, не послухаєте всі ці крики, не відчуєте все це пекло, що там влаштувала наша з вами країна - от, я вас прошу, не кажіть просто нічого, а? Не треба. Інакше як тільки ви почнете дивуватися, чому за ваші виходи з чолобитними вас не вважають героями, що протистоять режиму, і розповідати про тих бабусь, яких виселяють за МКАД - ви відразу почнете одержувати у відповідь потоки ненависті. А потім щиро дивуватися цьому і щиро не розуміти. Асоціюєте себе з цим Мордором? Ну, ок. Тримайте за всіх.

Ці нещасні бабусі побудували таку країну, з якої мені довелося втікати з однією валізою.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода