Бізнес агресора в Україні. Як діяти державі?

Про економічний суверенітет України

Необхідність консолідації зусиль українського суспільства у протидії агресії Росії вкотре актуалізувала питання визначення економічних важелів впливу Москви на нашу державу.

Добре відомо, що упродовж останніх десяти років, а особливо під час перебування при владі промосковської кліки на чолі з Януковичем, Україну поступового залучили до інтеграційних ініціатив Москви на пострадянському просторі. Одночасно РФ постійно намагалася встановити контроль над газотранспортною системою України.

Окрім цього, провідні українські підприємства свідомо втягувалися до російських інтегрованих виробничих процесів. Російський капітал поступово захоплював панівне становище у ключових галузях економіки України. У тому числі російські інвестори здобували контрольні пакети акцій стратегічних українських підприємств, створювали спільні українсько-російські компанії, розширювали присутність банківських установ і страхових фірм.

Особливий інтерес компаній із Росії полягав у збільшенні капіталовкладень у Криму. Там вони у 2009-2013 роках посідали друге місце ($368,7 млн) після Кіпру ($426 млн).

Якби у лютому 2014 року Революція гідності зазнала поразки і Янукович за допомогою Кремля залишився при владі, цей російський сатрап без жодних вагань за дуже короткий час ліквідував би рештки економічної самостійності України.

Тобто, українсько-російські відносини перестали б бути міждержавними, а трансформувалися б у стосунки між сеньйором і васалом.

Отже, в умовах неоголошеної війни з боку Росії, питання економічного суверенітету набуває особливої ваги. Його захист стає не просто одним із пріоритетів, але й необхідною умовою збереження реальної незалежності.

При цьому, у даному контексті наша ситуація не є унікальною. Різні країни у різні часи та з різних мотивів вживали заходи задля обмеження економічного впливу держави, яка у конкретний історичний момент ставала ворогом або загрожувала національним інтересам.

Великий бізнес, як правило, не має національності і орієнтований лише на отримання прибутків. Так, під час Другої світової війни французькі підприємці, з території контрольованої урядом Віші (колабораціоністський уряд Франції, сформований після поразки у війні з нацистською Німеччиною, існував з 1940 по 1944 рік, - ред.), успішно співпрацювали з Німеччиною не тому, що вони щиро хотіли перемоги Гітлера, а тому, що мали робити бізнес. Французькі компанії поставляли Рейху верстати, авіаційні двигуни та інші необхідні нацистам товари. Близько 20% автомобілів вермахту були зроблені у вішистській Франції.

Натомість, у Британії в роки Другої світової війни було утворено Міністерство економічної війни. Головні його завдання - створення перешкод для розвитку індустрії країн-членів "Вісі" (Німеччина, Італія, Японія), зменшення виробничих можливостей їхньої промисловості, у тому числі військової, недопущення постачання стратегічної сировини (у тому числі військовим шляхом) і тим самим – підрив обороноздатності. І хоча історики продовжують суперечки стосовно ефективності цього міністерства, фактом залишається те, що його діяльність переконливо свідчила про рішучість Великої Британії у протистоянні ворогу і волю британців до перемоги.

З різних причин так звані "чутливі" аспекти моніторингу міжнародної торгівлі та іноземних інвестицій продовжували бути актуальними й після закінчення Другої світової війни.

Коли на початку 1960-х років американській капітал захопив панівне становище в канадській металообробці, машинобудуванні, гірничо- та нафтовидобувній галузях, це викликало серйозну стурбованість Оттави. Вона створила на початку 1970-х років державне Агентство з іноземних інвестицій (Foreign Investment Review Agency, FIRA). Головним його завданням став нагляд за відповідністю національним інтересам придбання іноземними інвесторами важливих підприємств.

У 1975 році декретом президента Форда створений Комітет з іноземних інвестицій у США (Committee on Foreign Investment in the United States, CFIUS). Він забороняв придбання американських компаній іноземними, зокрема китайськими, які могли б так отримати доступ до "чутливих" товарів і технологій. Після 11 вересня 2001 року Комітет отримав додаткові повноваження щодо нагляду за намірами з придбання іноземцями "критичних об'єктів" - телекомунікації, енергетики, транспорту тощо.

Як бачимо, держава має встановлювати правила для бізнесу. Під час війни - якщо прагне перемоги над ворогом. І в мирний час - якщо планує зберегти економічний суверенітет.

У світлі неоголошеної війни з боку РФ, необхідно шляхом регуляції обмежити російську участь у капіталі підприємств основних галузей промисловості та фінансовому секторі.

Тобто, в умовах російської агресії проти України, ми маємо використовувати усі наявні і можливі механізми, які сприятимуть зменшенню можливостей Кремля.

Олег Бєлоколос, спеціально для Gazeta.ua