Зрада й перемога. Що сталося в економіці за рік
Три найбільш важливі позитивні та негативні події 2016 року в розвитку економіки
З позитивів:
1) Повноцінний запуск системи державних закупівель для всіх бюджетних установ та державних підприємств.
2) Запуск системи е-декларацій держслужбовців. Якщо, зрозуміло, не буде спроб саботувати її функціонування з боку керівництва НАЗК або блокування за допомогою Конституційного Суду України.
3) Повний рік без закупівлі природнього газу в Газпрому. Те, що ще декілька років вважалось майже неможливим, стало реальністю.
З негативів:
1) Повний провал приватизації. Бажання зберігати можливості для збагачення можновладців та наближених до них ділків, виявилось сильнішим за потреби країни позбутись метастаз корупції, які підживлюються держвласністю.
2) Чергове продовження порушення конституційних прав сотень тисяч українських громадян та збереження і в 2017 році мораторію на продаж сільгоспземель. Інтереси аграрних магнатів виявились сильнішими для наших парламентських політичних повій. Аграрні латифундисти мають і надалі можливість за безцінь орендувати на десятки років землі у селян. А значить, і 2017 рік втрачений для формування широкого прошарку фермерів, які, для того щоби інвестувати власні та залучені кошти в довгострокові високомаржинальні види сільгоспвиробництва, мають отримати сільгоспземлі у приватну власність.
3) Свідоме саботування з боку міністра соцполітики Андрія Реви та віце-прем'єра Павла Розенка створення єдиного національного реєстру отримувачів соціальних трансфертів. Попри те, що обсяги соціальних виплат перевищують сотню мільярдів гривень, а отримують їх до 20 млн осіб, в державі ніхто достеменно не знає, ані точну чисельність отримувачів соціальних трансфертів, ані обґрунтованість їх надання.
Можновладці не мають жодного уявлення, що робити з купою банків у державній власності
Націоналізація Приватбанку була винесена мною за межі позитивів та негативів, бо для мене є очевидним, що це рішення було вимушене для влади. Краще самим виступити ініціаторами радикального розв'язання проблеми цього банку, ніж дочекатись неконтрольованої зупинки платежів в ньому та хаосу у фінансовій сфері та в цілому економіці.
Етап олігархічного сировинного капіталізму та олігархічного кептивного банкінгу завершується. Пограбована країна, з деградованою структурою економіки просто вже не може далі продовжувати збагачувати олігархів та забезпечити принаймні мінімальні потреби населення.
Хоча при цьому з сумом доводиться констатувати, що наші можновладці не мають жодного уявлення, що їм робити з тієї купою банків, які зараз знаходяться в державній власності, та як не допустити їх подальше розграбування.
