Катастрофа літака міноборони РФ. Чому мені не шкода
У зомбоящику живої сили, що розкручує механізм посадок і вбивств, стало менше
Чи є у мене співчуття з приводу загибелі вісімдесяти штатних співробітників Міністерства оборони поехавшей головою недоімперії, що влаштувала в сусідній братній колись країні Сталінград і Курську дугу з тисячами загиблих, і тепер летіли в Сирію співати і танцювати перед льотчиками для підняття бойового духу, щоб їм краще бомбилось. А також дев'яти співробітників передових агентств масової пропаганди - "Першого каналу" і каналу "Звезда" - що клепали сюжети про фашизм, хунту, розп'ятих дітей, вербували тисячі людей на війну в Україні і Сирії, виправдовували посадки моїх друзів, брехали про те, що мого товариша не катують у Сегежській колонії, закликали до розправ наді мною і моїми друзями, вилили тонни лайна на близьких мені людей і не раз поставили їх життя під загрозу, раскрутили антимігрантські, антигрузинські, антиукраїнські, антиліберальні та інші кампанії, що призвели до вбивств інакомислячих й інакородних вже в мирних російських містах - сотнями, якщо не тисячами - і в перших рядах будували нову оруеллівщину, диктатуру і ГУЛАГ....
Риторичне питання.
Немає. У мене немає ні співчуття, ні жалю. Я не висловлюю співчуття рідним і близьким. Як не виражав ніхто з них. Продовжуючи співати і танцювати в підтримку влади чи все так же поливати лайном з екранів телевізорів і після смерті. Почуття у мене тільки одне - плювати. Не я протиставив себе цій державі та її обслузі. Це держава та її обслуга протиставили мене собі. Вона призначила мене ворогом і націонал-зрадником. Так що - абсолютно плювати.
Хоча, втім, ні злорадства, ні радості немає теж.
У мене в голові лише одна виключно раціональна думка - в зомбоящику живої сили, що розкручує механізм посадок і вбивств моїх друзів і колег, стало на дев'ять одиниць менше.
No regrets. They don't work.
Все.
Не поясните ви людині, що штатний службовець міноборони окупаційної армії, що летів давати концерт у розбомблене Алеппо - ну просто робота у нього така
Цей дискурс можливий тільки в Росії. У всіх інших країнах по периметру - особливо в Україні і тепер ще й частково в Сирії - всі ці розмови про те, що "жахлива катастрофа", "вони лише співаки і танцюристи", "особисто ніхто з них не винен", "так не можна" та іншу гіпертрофовану толерантність - просто не зрозуміють. От просто не зрозуміють і все. Ні, не будуть ні сперечатися, нічого. Просто знизають плечима і відійдуть в сторону. Не розуміючи, навіщо ви їм говорите про те, що потрібно висловлювати співчуття військово-транспортному борту збройних сил країни, яка цими самими збройними силами вбиває громадян його Батьківщини. Де кладовища ростуть, як на дріжджах.
Ну от не поясните ви людині, що штатний службовець міністерства оборони окупаційної армії, що летів давати концерт у тільки вчора розбомблене Алеппо - ну просто ось робота у нього така, а що він міг зробити, він людина підневільна, наказали і полетів, а насправді він не винен. От не пояснете і все. З вами просто перестануть розмовляти. Так що ця рефлексія можлива тільки в Росії. Для всіх інших ці люди - однозначні вороги. Ну або як мінімум - посібники злочинців. І все. І краще - вже визначитися, хто вони і для тебе. На якій саме стороні й ти сам.
