Про кордони Росії і горизонти "русского мира"

Імперія завжди готова розширюватися, поки не добереться до кордонів іншої імперії

Володимир Путін запитав у дев'ятирічного хлопчика, де закінчується Росія. Той сказав, що на Беринговій протоці. А Путін сказав, що ніде.

І це не жарт. Це несвідоме. Та формула, яка живе в свідомості людини, яка мріє про імперію. Тому що вона – імперія – завжди готова розширюватися до тих пір, поки не добереться до кордонів іншої імперії, пише Павло Казарін для "Радіо. Свобода".

В цьому і полягає особливість російського світосприйняття. З точки зору більшості громадян РФ, у 2014 році Москва в Україні не забирала "чуже", а всього лише повертала "своє". На зразок того, як ділять майно під час розлучення. І в рамках подібного підходу вся Україна сприймається не як окрема суверенна держава, а як список майна. В якому є "наше", а є "ваше". І, мовляв, до тих пір, поки у валізі є "наше", то на неї ми маємо певні права.

Проблема в тому, що межі "нашого" у імперця завжди розмиті. І важко зрозуміти, в який саме момент він перестає зверхньо поглядати на прикордонні стовпи.

Навіть якщо пофантазувати, що Москві вдалося повернути Україну в буферний формат існування – то чи означає це, що відразу за межами Львова та Ужгорода для росіян буде простягатися простір "чужого"? Яке має право жити так, як хоче, не озираючись на Москву? Скільки територій потрібно віддати Кремлю, щоб ментальні ваги скривдженого імперського самолюбства вийшли в нуль?

Хтось вважає, що категорія "свого" для імперця закінчиться там, де проти нього будуть битися. Що саме готовність території до оборони переводить її в формат "чужий". Але, цілком можливо, що українські солдати, що захищають свою країну, для адепта імперії означають лише фізичну перешкоду на шляху повернення "свого", але ніяк не ментальну.

Польща – вона "чужа"? А Румунія? Чи Прибалтика? Фінляндія – це "чухонці" чи все-таки жителі суверенної держави, які мають право жити так, як їм заманеться?

"Не наше" – це там, де не розуміють російської мови? Або там, де не сповідують православ'я? Або там, де не ступала нога солдата імперії? Кордони СРСР? Варшавського блоку? Російської імперії? Чи може, це там, де не живуть православні? Чи християни? Або європеоїди? А може монотеїсти? Або ті, хто прямо ходять?

Можливо, проблема Росії в тому, що в ній так і не утвердився диктат категорії "моє". Тому що "моє" завжди гранично конкретне, воно дано у відчуттях і праві власності. В юридичних категоріях і пріоритеті закону. А "наше" завжди безособистісне, безвідповідальне і безпринципне.

Будь-яке колективне – воно нечітке, неконкретне, його можна надути будь-яким змістом і нікому буде його верифікувати. Апелюючи до загального, ти ховаєшся в ньому, розмиваєш себе, зливаєшся з ним. Перестаєш бути конкретним, стаючи натовпом.

Нинішня Росія закінчиться тоді, коли до її громадянам прийде розуміння того, що "моє" краще за "наше"

Нинішня Росія закінчиться тоді, коли до її громадянам прийде розуміння того, що "моє" краще за "наше". І тоді вона згадає, що її кордони закінчуються на контурних картах зразка 2013 року.

А доти в їх свідомості буде панувати "русский мир". У якого, як відомо, кордонів немає. У якого, як відомо, є тільки горизонти.

Copyright © 2016 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Павло Козленко Тренер, бодібілдер
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Погода