Як привабити інвесторів в Україну

Зупинивши падіння економіки, уряд має зайнятися забезпеченням її сталого зростання. А це можливо лише за умови залучення в українську економіку внутрішніх і зовнішніх інвестицій

Перед урядом постає надзвичайно амбітне завдання – не просто забезпечити залучення того чи іншого іноземного інвестора в Україну. А створити максимально привабливі умови ведення бізнесу, які є запорукою інвестиційної привабливості економіки. Причому ці інвестиції не повинні консервувати технологічну відсталість та сировинний характер економіки, а дати Україні можливість перетворитися на сучасну технологічно розвинуту державу.

Вирішення завдання щодо залучення інвестицій складається з трьох частин.

І. Середовище

Формування середовища охоплює цілу низку "пунктів". Це, зокрема, системна та всеосяжна дерегуляція, демонополізація, максимально широка, прозора приватизація, справедлива судова та ефективна правоохоронна система, захист прав інвесторів та кредиторів, швидке і якісне виконання судових рішень, максимальна прозорість використання бюджетних коштів, сприятлива для інвестицій податкова система, зниження фіскального відсотка ВВП (зменшення податкового навантаження на економіку з одночасним скороченням бюджетних та квазібюджетних видатків), відповідна грошово-кредитна політика Нацбанку.

Ніхто не інвестуватиме в країну, де нормою залишається силове, рейдерське захоплення власності, де суди безкарно ухвалюють корупційні рішення

Ніхто не інвестуватиме в країну, де нормою залишається силове, рейдерське захоплення власності, де суди безкарно ухвалюють корупційні рішення, порушуючи права інвесторів і кредиторів, де податкова система змушує бізнес виводити гроші в "тінь" та в офшори.

Зрозуміло, що це не одномоментний процес. Потрібно забезпечити таку сукупність реформ, кількість яких призведе до переходу в якісно іншу систему відносин у державі. Чим швидше та радикальніше проходитимуть зміни, тим швидше ми відчуємо позитивні результати. Це все само собою стимулюватиме інвестиції – як зовнішні, так і внутрішні.

Вирішити цю частину завдання традиційно складно через надзвичайну корумпованість нашого держапарату й політичної еліти. Та не давши ради в цьому, будувати плани про щось більше – марна справа.

ІІ. Куди інвестувати й навіщо

Друга частина завдання стосується нашої здатності використовувати наявний потенціал, тобто мислити стратегічно.

Ми маємо розуміти, яким чином, виходячи з географічного розташування, адміністративно-територіальних, природно-кліматичних реалій, ментальних особливостей, рівня освіти й науки, зробити стрибок з третього та четвертого технологічного укладів (з епох сталі й нафти, у яких ми все ще перебуваємо) у п'ятий і шостий (епохи штучного інтелекту, телекомунікацій і нанотехнологій).

Заклики про необхідність залучення інвестицій, не мають сенсу, якщо ми не дамо відповіді на питання, яку економіку хочемо збудувати.

Загалом будь-які приватні інвестиції – це, безперечно, позитив. Вони сприяють розвиткові економіки, розв'язанню проблеми зайнятості, зростанню доходів громадян, державного та місцевих бюджетів.

З цієї точки зору, інтерес великих іноземних інвесторів до енергетичного та аграрного секторів України, інфраструктури можна лише вітати. Проте такий інтерес свідчать про наміри іноземних інвесторів, розвиваючи сировинні галузі української економіки, залишати нас у тих самих інноваційних епохах ХІХ – ХХ століть, що відзначаються переважно сировинним характером економіки.

Зрозуміло, можливостями розвитку сировинних галузей, вигідного транзитного потенціалу потрібно користуватись.

Аграрний сектор та металургія нині та ще досить довго формуватимуть у нас більшу частину виручки від експорту. Надходження іноземної валюти від продажу сільськогосподарської та металургійної продукції забезпечує стабільність національної валюти і є ресурсом для придбання критично важливого імпорту. Але водночас потрібно враховувати, що додана вартість у цих галузях низька.

Виходячи з географічного розташування, ментальних особливостей, рівня освіти й науки, зробити стрибок з третього та четвертого технологічного укладів (з епох сталі й нафти) у п'ятий і шостий (епохи штучного інтелекту, телекомунікацій і нанотехнологій)

Більше того, оскільки світова економіка характеризується довгостроковим (10 – 15 років) трендом низьких цін на всі сировинні товари, не варто розраховувати, що ці галузі будуть драйвером піднесення української економіки.

Водночас маємо усвідомлювати, що створити потужні виробництва сучасної високотехнологічної продукції в найближчі роки ми теж не зможемо. Для цього потрібні якісно інші управлінські традиції із забезпечення масового виробництва складної високотехнологічної продукції.

У напрямках, яких ми маємо певний досвід та напрацювання (літако-, турбіно-, моторо-, ракето-, авіабудування), уряд спільно з приватними українськими компаніями повинен налагоджувати кооперацію з потужними західними та азійськими виробниками. Позитивним прикладом можуть слугувати домовленості з китайськими компаніями, пов'язані з добудовою найбільшого у світі літака АН-225 "Мрія". У разі успішної співпраці планується розгортання будівництва інших літаків заводу "Антонов" у Китаї та в Україні для вельми перспективного Азійського-Тихоокеанського регіону.

Саме від уряду залежить створення умов, які б на першому етапі стимулювали залучення інвестицій у численні відносно невеликі компанії, які можуть розробляти та виготовляти дослідні й промислові зразки наукомісткої продукції. З подальшим розгортанням серійного та масового виробництва в Україні чи продажем цих розробок потужним транснаціональним фірмам.

Стимулює до цього й Угода про асоціацію з ЄС. Україна стає вигідною для інвестицій у невеликі компанії, котрі виготовляють комплектувальні для машинобудування, у тому числі автомобілебудування, які використовуються для збирання складної техніки в розвинутих європейських країнах. Таким чином ми вбудовуємося в європейську систему спеціалізації та кооперації. До речі, на сьогодні жоден європейський уряд не ставить перед собою завдання забезпечити замкнутий технологічний цикл у межах однієї країни.

При цьому уряд має зазирати трохи вперед. Очевидно, що світ поступово відмовлятиметься від транспортних засобів, які використовують вуглеводне пальне. Гряде епоха масового використання електромобілів та машин з водневими двигунами.

Активно ведуться розробки, що стосуються виробництва електроенергії з відновлюваних джерел (сонячні батареї, вітрові та хвильові електростанції тощо) та її збереження в акумуляторах. Навчившись дешево зберігати вироблену електроенергію, людство здійснить стрибок у цілковито нову реальність.

Отже, сприяння розробці та впровадженню технологій з енергозбереження та виробництва електроенергії з відновлюваних джерел має бути стабільною довгостроковою державною політикою.

Перспективним є також розвиток біотехнологій, пов'язаних з виробництвом аграрної продукції із заданими властивостями й максимально високими показниками продуктивності.

Сьогодні є великий запит на дослідження щодо збереження й подальшого використання пуповинної крові та стовбурових клітин. Лікування надскладних хвороб, у тому числі спадкових, вирощування людських органів – усе це перестає бути фантастикою. Відкриваються реальні можливості значного продовження в недалекому майбутньому тривалості людського життя.

Дослідження в цих сферах здійснюють, як правило, невеликі компанії. Значну частину витрат у них становить заробітна плата працівників.

Тому сьогодні важливо рухати реформу соціального страхування, осучаснити трудове законодавство з урахуванням максимально гнучких відносин між роботодавцями та найманими працівниками.

Отже, велика кількість інвестицій у малі й середні компанії – це так само важливо для розвитку економіки, як і багатомільйонні інвестиції у великі проекти. Причому малі інвестиції матимуть переважно українське походження.

ІІІ. Інструментарій

Якщо ми розуміємо, які потрібні передумови для залучення інвестицій і знаємо, куди вони мають спрямовуватися, то можемо окреслити й інструменти їх залучення. Це і є третя частина завдання, яке ми сформулювали спочатку.

По-перше, потрібно визнати, що всі спроби побудувати в Україні вільні економічні зони, технопарки, систему особливих держгарантій якимсь конкретним інвесторам, нічого, окрім корупції та зловживань, не приносили й не принесуть.

Створення максимально сприятливих умов ведення бізнесу в будь-якому куточку України – це і є неодмінна умова інвестиційної привабливості України.

По-друге, у сфері енергозбереження та використання відновлюваних джерел найбільш потужним масовим інвестором є населення країни. Воно готове буде вкладати в це десятки мільярдів доларів. Але за умови подолання монополізму в енергосекторі та надання дешевих цільових довгострокових кредитів (на 10-15 років під 2-3 % річних). Довгострокові кредити потрібні для того, щоб у стислі строки максимально ефективно вкласти кошти в заходи енергозбереження та виробництво електроенергії з відновлюваних джерел, з подальшим їх поверненням за рахунок економії, яка виникає в результаті реалізації таких заходів.

Всі спроби побудувати в Україні вільні економічні зони, технопарки, систему особливих держгарантій конкретним інвесторам, нічого, окрім корупції та зловживань, не принесуть

По-третє, замість кількох неефективних державних банків, що обросли зловживаннями та корупцією, необхідно створити Банк розвитку (БР), який працюватиме за принципами Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). Можливо, до речі, запросивши у співзасновники БР той самий ЄБРР та Міжнародну фінансову корпорацію Світового банку.

БР, як і ЄБРР, має бути банком другого рівня, який не видає напряму кредити юридичним і фізичним особам.

Він має залучати довгострокові ресурси на міжнародних фінансових ринках, від Нацбанку та уряду. А потім надавати рефінансування комерційним банкам, але під їхню повну відповідальність за цільове використання кредитів, їх забезпеченість та зворотність.

Участь такого банку була б важливою в державних програмах надання комерційними банками довгострокових кредитів населенню під реалізацію заходів енергозбереження, у державно-приватних партнерствах та угодах концесії.

По-четверте, уряд має на рівні бюджетної політики стимулювати розвиток малого й середнього бізнесу (МСБ) та інвестиції в конкретні види виробництв.

Так, потужним інструментом розвитку МСБ могло б бути дроблення бюджетних замовлень. У цьому разі в торгах могла б брати участь велика кількість представників МСБ. Це, з одного боку, посилило б конкуренцію та сприяло б ефективнішому використанню бюджетних коштів, з другого – робило б діяльність МСБ інвестиційно привабливою. В Україні вже є велика кількість малих і середніх підприємств, які виготовляють високоякісну продукцію, та все ще не можуть брати участь у тендерах із держзакупівель, оскільки не мають змоги забезпечити великий обсяг замовлень.

Велика кількість малих і середніх підприємств, які виготовляють високоякісну продукцію, не можуть брати участь у тендерах із держзакупівель, оскільки не мають змоги забезпечити великий обсяг замовлень

Що стосується сприяння інвестиціям у електромобілебудівництво, то суттєвим поштовхом стало б затвердження на законодавчому рівні відповідної вимоги: скажімо, з 2018 чи 2019 року за бюджетний кошт можуть закуповуватися громадський транспорт, автомобілі швидкої допомоги, пожежні машини лише з електричними чи водневими двигунами. А наприклад, з 2021 -2022 років ліцензії на міські громадські перевезення надаватимуться лише компаніям, які використовують такі транспортні засоби.

Це не тільки підштовхне до руху приватних інвестицій у електромобілебудівництво, а й стимулюватиме всю супутню інфраструктуру.

Розвитку біотехнологій, особливо щодо збереження й подальшого використання пуповинної крові та стовбурових клітин, могло б сприяти обов'язкове соціальне медичне страхування та відповідні податкові пільги для громадян. У разі формування масового попиту ця сфера могли б стати дуже цікавим напрямком інвестування.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі