Між тотальною "зрадою" і "перемогою"

Найкраще в Україні "продаються" крайнощі. Очищені від півтонів точки екстремуму. Безкомпромісні смисли на обох полюсах настроїв. А реальні рецепти завжди мають відтінки

З першого дня російського вторгнення до Криму і початку війни на Донбасі в українському суспільстві прописалися дві моделі поведінки.

Одна з них – це самовідчуття повсюдної "перемоги". Найчастіше воно нагадує віру в чарівну щуку з казки – коли "втілення мрій" не залежить від дій головного героя. Екзальтовані автори розповідали, як скоро російські силовики втечуть з України, злякавшись об'єднаних сил світла і добра, - пише Павло Казарін для "Крим. Реалії".

Відповіддю для них стали заяви кандидата в президенти США Дональда Трампа про можливість визнання російського статусу Криму. Того самого Трампа, який ще вчора здавався аутсайдером, а тепер цілком може сісти в крісло лідера єдиної світової наддержави.

Другий тип поведінки – це про тотальну "зраду", яка виливалася на публіцистичний берег емоційними хвилями розчарування і депресії. Невіра у всіх і вся; прагнення руйнувати державу, а не відбудовувати її; така собі перелицьована формула поведінки з Бродського: "Якщо Євтушенко проти колгоспів, то я – за".

Відповіддю для них стало те, що ніякого "боснійського" варіанта закінчення війни на Донбасі досі не сталося, вторгнення локалізоване, а економічні проблеми в самій Росії наростають.

Проблема в тому, що найкраще в Україні "продаються" крайнощі. Очищені від півтонів точки екстремуму. Безкомпромісні смисли на обох полюсах настроїв. А реальні рецепти завжди мають відтінки.

Україна знайшла справжню незалежність тільки два роки тому

Реальність така, що Україна знайшла справжню незалежність тільки два роки тому. До того ж, це сталося в один з найскладніших періодів, з точки зору світової кон'юнктури. І в цьому ми відрізняємося від Польщі і Прибалтики, які не втрачали в 1991 році час на безглузді ілюзії про "багатовекторність" і "позаблоковість". Україна тепер схожа на людину, яка знайшла в себе онкологію в той момент, коли хвороба дісталася до фінальних стадій. І тепер будь-яке лікування приречене бути болючим – подібно до того, як будь-яка хіміотерапія знищує імунітет.

У нас не буде режимів "найбільшого сприяння". Репутація країни підмочена. Її стратегічне значення – для багатьох сумнівне. Володимир Путін не поспішає ставати Гітлером, вважаючи за краще залишатися в ролі Муссоліні, – а тому питання стримування Кремля за всяку ціну для світових центрів впливу неочевидне.

Сподіватися на краще – гарне плацебо, але воно набуває сенсу лише, коли в реальності ти готуєшся до гіршого. До того, що в Польщі праві консерватори вирішать оживити старі образи. Що Східна Європа перестане бути природним союзником. Що Європейський союз буде стурбований власними проблемами значно більше, ніж долею України. Що в США колишні системи стримувань і противаг почнуть давати збій. Що у всьому світі нові виклики витіснять Україну на периферію уваги.

І якщо ви думаєте, що хтось буде робити за Україну її домашню роботу – ви помиляєтеся. Кров, піт і сльози. Здорова злість і холодна голова. Здоровий глузд і злопам'ятність. Легких рецептів не буде.

Маємо бути готовими до того, що політичні карлики в усьому світі відкидатимуть все довші тіні

Ми маємо бути готовими до того, що політичні карлики в усьому світі відкидатимуть все довші тіні. Зазвичай це вірна ознака того, що ми живемо на заході. Але іншого часу в нас немає. І, швидше за все, не буде.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода