Українська еліта роздратувала Захід
На Заході є роздратування нездатністю українських політиків домовитися, насамперед поміж собою
Холодна війна чи холодний мир: що чекає на Донбас у майбутньому?
У четвер, 3 березня, міністри закордонних справ "нормандської четвірки" зустрінуться в Парижі. Головна тема зустрічі дипломатів - проведення виборів на Донбасі.
Не думаю, що на цій або якій-небудь іншій зустрічі "нормандської четвірки" буде досягнуто консенсусу, тому що, за великим рахунком, він вже досягнутий. Мінські домовленості виконали своє завдання, припинили гарячу війну, і тепер перетворилися на певну формальність. А оскільки гаряча війна припинена, отже, настає час холодної. — Пише Дмитро Орєшкін для "Апострофа"
Тепер сторони обмінюватимуться звинуваченнями і звалюватимуть одна на одну відповідальність. Але відповідальність лежить як на одній, так і на другій стороні. І річ навіть не в тому, що зараз важко повернути Донбас до складу України, а в тому, що саму Україну це, очевидно, не дуже цікавить. Але приєднати до Росії ці території теж не можна, тому триває таке собі пережовування часу.
Жоден український політик ніколи не набереться мужності сказати: "Хлопці, та забудьте ви про цей Донбас"
Ось для цього, власне кажучи, Мінські домовленості зараз і потрібні. Будуть вибори чи ні, правильні вони чи не зовсім, допустять до кордону українські війська чи ні. Адже всі розуміють, що українських військових поки що не допустять до кордону, а вибори, якщо і будуть, то правильні з точки зору України. А може, виборів і не буде, тому що Захід не пошле своїх спостерігачів до виконання певних вимог. Проте їх не поспішають виконувати. Отже, будуть ось такі постійні звинувачення одне одного в зриві переговорів тощо.
Але головне, що війни теж не буде. Просто буде таке затягування часу, під час якого люди звикнуть до нової реальності, яка полягає в "холодній війні" чи в "холодному мирі". І насамперед це стосується людей в Україні. Тому що жоден український політик ніколи не набереться мужності сказати: "Хлопці, та забудьте ви про цей Донбас. Починайте жити звичним життям".
У Росії немає ресурсів для війни, та й в України їх теж немає, що б не розповідав Аваков. До того ж, Захід цього не дозволить. І можна скільки завгодно вдавати патріота й говорити, що ми ніколи з цим не змиримося. Греція теж уже років 50 із Північним Кіпром не мириться. І що це змінює?
Штайнмайер (міністр закордонних справ Німеччини) - дуже лояльний для Росії міністр. Він дуже ретельно підбирає слова. І Захід загалом теж не хотів подальшого загострення. Та й Путін не хоче цього. Але йому життєво важливо не допустити, щоб в Україні все було добре, і щоб вона могла показати переваги демократичного, ринкового, вільного капіталізму. Тому піти з Донбасу не можна, треба, щоб він продовжував боліти, як нарив. А отже, там час від часу щось провокуватимуть. Може, змінюватимуть кадровий склад, адже виходить, що й воювати не можна, і піти по-хорошому - теж.
У Росії немає ресурсів для війни, та й в України їх теж немає, що б не розповідав Аваков
Жити в такій ситуації можна довго. У Росії, наприклад, немає мирного договору з Японією. Тобто формально вона досі перебуває у стані війни з Японією. Також немає мирного договору між Північною й Південною Кореєю, вони формально теж - у стані війни. Проте території існують, кордони - теж, якась політика стосунків між двома державами й територіями - також наявна.
Щось схоже зараз і з Донбасом. Захід намагатиметься якимось чином це легітимізувати. Але й вони не дуже чітко уявляють, чи хочуть, аби Донбас все-таки повернувся до складу України, чи ні. Мені здається, їм це не так важливо. Їм важливо, щоб не було гарячої фази війни. Також їм важливо, щоб був певний бізнес-ревьюжл, тому що в Європі теж криза, їм вигідно торгувати з Росією. У тієї ж Німеччини, наприклад, багато спільних із Росією підприємств.
Отже, такої однозначної підтримки України немає. На Заході є роздратування нездатністю українських політиків домовитися, насамперед поміж собою. Не з Путіним, а саме - поміж собою. Ще більше претензій щодо Росії, тому що Захід просто не розуміє, як можна так поводитися. Відповідно, йому важливо якось припинити це нескінченне "мочилово", щоб Україна нарешті могла зайнятися реформами. Найзручніше - це відрізати цей хворий шматок території. Бо якщо він увійде до складу України - це будуть ще 4 млн людей, які працюватимуть на донбаських олігархів, а значить - проти європейського тренду України. І Захід це теж добре розуміє, тому не дуже наполягає, щоб ці території повернути до складу України.
Донбас дуже зручний для того, щоб стромляти Україні палиці в колеса
І ця ситуація загалом Путіна дуже влаштовує. Для нього це зручно. Формально він за Донбас не відповідає, але грошима допомагатиме. Щоправда, скромно. А далі - самі гребіть, хлопці, а ми вас використовуватимемо як політичний плацдарм, щоб і далі шкодити Україні. Щоб люди в Росії раптом не подумали, що там усе добре. Як не говорять про Польщу, де вийшло добре, а більше - про Молдову, де поки що ніяк не вийшло. У цьому сенсі Донбас дуже зручний для того, щоб стромляти Україні палиці в колеса.
А члени "нормандської четвірки" чемно нарікатимуть і на Україну, й на Росію, а ті чемно - або не дуже - відповідатимуть. І нічим це не закінчиться. Звісно, ніхто не скаже - стоп, процес зупинився, більше ми не зустрічаємося. Але на відчутні зміни очікувати не варто. Тому що головне вже зроблено. Війна припинена, і надалі буде лише гнітюче перетягування цих територій.
Передруковується з дозволу редакції "Апострофа"
