Російська мова не належить Росії

Україна може бути частково російськомовною, але це не визначає її російську матрицю. Її небажання бути по один бік барикад із колишньою метрополією визначається тим, що Москва не здатна запропонувати жодного привабливого цивілізаційного проекту

"Ріо-де-Жанейро - не більш ніж провінція Лісабона і трішечки - Ватикану. Всі ці "дони педро" вторинні й убогі, тому що говорять португальською й сповідують католицтво. Португальський світ говорить рішуче "проти" будь-яким спробам бразильської хунти порушити мовну франшизу. І навіть народжений через недогляд в сусідній Аргентині папа Бенедикт не виправдає на страшному суді ревізіонізм колишньої колонії".

Напевно, це міг би сказати Лісабон. Але не скаже. Тому що в сучасному світі англійська мова не належить Великій Британії, португальська - Португалії, а католицтво - Ватикану. Так само, як російська мова не належить Росії. Право на неї має будь-яка країна й співтовариство, готові використовувати її. - Стверджує журналіст Павло Казарін у Крим.Реалії

Сучасність важливіша за історію. В окопах сперечаються про сьогодення

І саме з цим фактом Росія ніколи не буде готова змиритися. Тому що в той час, коли весь світ намагається домовлятися про майбутнє, Москва продовжує вдивлятися у минуле. А за останні півтора року минуле перестало бути суб'єктним. Шестірні історії, що іржавіли останні два десятиліття, 2014-го знову здригнулися і з хрускотом почали обертатися. Наше сьогодення стало змістовнішим за наше минуле - немає більше сенсу пірнати в минуле, щоби зрозуміти лінію розмежування "свій" - "чужий".

Сучасність важливіша за історію. Немає сенсу озиратися - суперечка про минуле можлива лише в аудиторіях, а не в окопах. В окопах сперечаються про сьогодення. А самі по собі окопи - предмет для майбутньої суперечки. Яка різниця, яку церкву вважає своєю український лейтенант в окопах під Маріуполем? Його стосунки з небом визначаються траєкторією польоту снарядів. І матюкатися в радіоефірі він буде саме тією мовою, якою визнає за потрібне, - а не тією, яку оберуть для нього політики.

Україна може бути частково російськомовною, але це не визначає її російську матрицю. Її небажання бути по один бік барикад із колишньою метрополією визначається тим, що Москва не здатна запропонувати жодного привабливого цивілізаційного проекту. Сучасний світ - це не світ незалежностей, а світ найефективніших систем взаємозалежностей. Хіба не очевидно?

Сучасний світ - це не світ незалежностей, а світ найефективніших систем взаємозалежностей

Тим більше, що сама Москва продовжує стояти в черзі до того ж віконця глобального "Макдональдза", в якій стоїть і Україна. То який сенс купувати франшизу в перекупника, якщо доступне першоджерело? У ХХІ столітті є одне-єдине мірило ефективності держави - наскільки вона може бути суб'єктом розвитку власного населення. Деградація чужого населення не є критерієм якості держави. Деградація власного населення - тим більше. А квадратні кілометри території не грають жодної ролі. Не варто обманюватися.

Поки Москва намагається домовлятися з Києвом з приводу минулого, Україна намагається домовитися з собою про власне майбутнє. І в цьому майбутньому є безліч запитань. Соціальний патерналізм або свобода підприємництва? Держава як нічний сторож чи об'єднаний опікун? Протекціонізм або лібертаріанство?

Досить придивитися до блогів по обидва боки кордону. Головний мотив російських публіцистів - рефлексія. Міркування про те, якою чудовою буде Росія, якщо повернеться до себе колишньої. До суб'єктної, імперської, справжньої, що може вудити рибу, поки її в сінях "стотищ" кур'єрів чекають.

А українські блогери здебільшого пишуть про минуле значно менше, ніж про сьогодення. Можливо тому, що країна не мріє про вчорашній день, а вдивляється у завтрашній. І це логічно: зрештою, подорожувати в часі здатні були лише герої фільмів Земекіса. І я пам'ятаю, як на потертій обкладинці для VHS-касети під назвою "Назад у майбутнє" було написано: фантастика.

Те, що відбувається в Україні, називається дуже просто: спроба домовитися про саму себе

Те, що відбувається в Україні, називається дуже просто: спроба домовитися про саму себе. Цей процес ніколи не буває легким, тому що зараз країні доводиться екстерном проходити курс, на який сусіди витратили багато років. Але вона цей процес принаймні розпочала. На відміну від тієї ж Росії. Яка приречена на те ж саме, але поки що не хоче про це навіть думати.

А тому Москва продовжує вдивлятися в українське минуле, хоча це саме минуле впливає на майбутнє значно менше, ніж сьогодення. То чи варто дивуватися, що російський опис України так само далекий від реальності, як і перший абзац цього тексту?

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода