Помилка російського ліберала

Особливість України в тому, що за зовнішніми ознаками - починаючи з архітектури міст і закінчуючи виразами облич - вона часом досить сильно нагадує Росію. Ось тому, напевно, хтось із приїжджих і плутає. А переплутавши, вирішує, що покликання України - стати "кращою Росією"

Росіяни, які переїздять в Україну, щоби сховатися від власного режиму, нерідко потрапляють в одну і ту ж пастку. - Пишет для Крым.Реалии Павел Казарин. - Вони за інерцією продовжують думати, що вони вдома. І що їм потрібно цей самий будинок якось облаштовувати. Це вже майже хрестоматійна історія. Спершу з Росії приїжджає політичний активіст, ходить на телеканали, скаржиться на Кремль, викриває Путіна.

А потім, помучившись від неробства кілька місяців, він, занудьгувавши, починає говорити різне. Наприклад, з'ясовувати: "на" або "в". "Україна" чи "Окраїна". Наступати на мозолі і сипати сіль на подряпини. Давати поради країні та людям, які в ній живуть. Проблема тільки в тому, що цих рад ніхто не просив. І виглядають вони особливо безцеремонно. Якби в якості нової батьківщини була обрана Португалія, модель поведінки емігранта напевно б відрізнялася.

Але в тому й особливість України, що за зовнішніми ознаками - починаючи з архітектури міст і закінчуючи виразами облич - вона часом досить сильно нагадує Росію. Ось тому, напевно, хтось із приїжджих і плутає. А переплутавши, вирішує, що покликання України - стати "кращою Росією". І що його власна роль у цьому процесі - всіма силами допомагати Києву переродитися в ту саму "Better Russia". І те, що з Росії в Україну приїжджають люди ліберальних поглядів, нічого не змінює.

Україна - це такий собі демократичний Ноїв ковчег, в якому ані елліна, ані юдея, а виключно лібералізм, вільні вибори і повна відмова від колективних ідентичностей

Справа в тому, що в Росії існують два підходи до України. Один - це прокремлівський, в рамках якого незалежна Україна можлива лише у форматі УРСР. Тобто підконтрольна, слухняна і повністю у фарватері. Щоб князь Володимир, Богдан Хмельницький, пісні протяжні, фрикативное "г", кухня ситна, хитрунка і шароварна добродушність.

Інший підхід - ліберальний. У ньому Україна - це такий собі демократичний Ноїв ковчег, в якому ані елліна, ані юдея, а виключно лібералізм, вільні вибори і повна відмова від колективних ідентичностей. В обмін на це Україні обіцяють приплив мізків, капіталів і сто тисяч років безтурботного щастя. І Україна в цей момент старанно підшукує евфемізм, який позбавив би її від необхідності лаятися вголос.

Бо Україна не намагається стати "кращою Росією" - вона намагається стати Україною. Вона не збирається підлаштовуватися під імміграцію - бо вважає, що адаптуватися повинен той, хто переїжджає. Зрештою, тут переконані, що у російського суспільства був шанс побудувати Росію своєї мрії. Якщо він не реалізований, то наївно сподіватися побудувати Росію-мрію з України, та ще й руками українців.

А тому не варто давати поради з приводу української історії та ставлення до неї. Тому що будь-які міркування про те, що українські націоналісти не тягнуть на роль інтегральних героїв, упруться в питання про те, чи тягне на цю роль в самій Росії підкорювач Кавказу генерал Єрмолов. Можна запитати у Рамзана Ахматовича Кадирова. Чи, може, тягне на роль ідеального пам'ятника герой балканських воєн і затятий націоналіст генерал Скобелєв? Більше того - навіть у літературі згоди немає: у Федора Михайловича одна половина зібрання творів - це сльозинка дитини і гуманізм, а друга - антисемітизм і чорносотенство.

У російського суспільства був шанс побудувати Росію своєї мрії. Якщо він не реалізований, то наївно сподіватися побудувати Росію-мрію з України, та ще й руками українців

Не варто дорікати Київу і за перехід від концепту "Великої Вітчизняної" до "Другої світової". Бо Україна сьогодні намагається як мінімум домовитися про власне минуле усередині своїх власних кордонів. Донедавна виходило так, що є Україна + 1. У ролі цього самого "плюс один" виявлялася Галичина - історія цих земель не вписувалася в термін "Велика Вітчизняна", бо починалася в 39-му, а не в 41-му.

Не треба розмов про братні народи. Українці і росіяни - близькі народи, з великим багажем спільно нажитого майна. Але не братні. Тому що в самому цьому слові занадто великий емоційний компонент, що дуже погано поєднується з веденням агресивної війни.

Україна цілком може бути укриттям для тих, хто готовий втекти з Росії і від Росії. Але гостьовий статус дає не тільки права - він накладає ще й обмеження. Ті самі, якими ми себе сковуємо, приїжджаючи в гості до друзів в іншу країну.

Головне не забувати про те, що Україна - це інша країна.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Перепечатывается с разрешения Радио Свободная Европа / Радио Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода