Помилка російського ліберала

Особливість України в тому, що за зовнішніми ознаками - починаючи з архітектури міст і закінчуючи виразами облич - вона часом досить сильно нагадує Росію. Ось тому, напевно, хтось із приїжджих і плутає. А переплутавши, вирішує, що покликання України - стати "кращою Росією"

Росіяни, які переїздять в Україну, щоби сховатися від власного режиму, нерідко потрапляють в одну і ту ж пастку. - Пишет для Крым.Реалии Павел Казарин. - Вони за інерцією продовжують думати, що вони вдома. І що їм потрібно цей самий будинок якось облаштовувати. Це вже майже хрестоматійна історія. Спершу з Росії приїжджає політичний активіст, ходить на телеканали, скаржиться на Кремль, викриває Путіна.

А потім, помучившись від неробства кілька місяців, він, занудьгувавши, починає говорити різне. Наприклад, з'ясовувати: "на" або "в". "Україна" чи "Окраїна". Наступати на мозолі і сипати сіль на подряпини. Давати поради країні та людям, які в ній живуть. Проблема тільки в тому, що цих рад ніхто не просив. І виглядають вони особливо безцеремонно. Якби в якості нової батьківщини була обрана Португалія, модель поведінки емігранта напевно б відрізнялася.

Але в тому й особливість України, що за зовнішніми ознаками - починаючи з архітектури міст і закінчуючи виразами облич - вона часом досить сильно нагадує Росію. Ось тому, напевно, хтось із приїжджих і плутає. А переплутавши, вирішує, що покликання України - стати "кращою Росією". І що його власна роль у цьому процесі - всіма силами допомагати Києву переродитися в ту саму "Better Russia". І те, що з Росії в Україну приїжджають люди ліберальних поглядів, нічого не змінює.

Україна - це такий собі демократичний Ноїв ковчег, в якому ані елліна, ані юдея, а виключно лібералізм, вільні вибори і повна відмова від колективних ідентичностей

Справа в тому, що в Росії існують два підходи до України. Один - це прокремлівський, в рамках якого незалежна Україна можлива лише у форматі УРСР. Тобто підконтрольна, слухняна і повністю у фарватері. Щоб князь Володимир, Богдан Хмельницький, пісні протяжні, фрикативное "г", кухня ситна, хитрунка і шароварна добродушність.

Інший підхід - ліберальний. У ньому Україна - це такий собі демократичний Ноїв ковчег, в якому ані елліна, ані юдея, а виключно лібералізм, вільні вибори і повна відмова від колективних ідентичностей. В обмін на це Україні обіцяють приплив мізків, капіталів і сто тисяч років безтурботного щастя. І Україна в цей момент старанно підшукує евфемізм, який позбавив би її від необхідності лаятися вголос.

Бо Україна не намагається стати "кращою Росією" - вона намагається стати Україною. Вона не збирається підлаштовуватися під імміграцію - бо вважає, що адаптуватися повинен той, хто переїжджає. Зрештою, тут переконані, що у російського суспільства був шанс побудувати Росію своєї мрії. Якщо він не реалізований, то наївно сподіватися побудувати Росію-мрію з України, та ще й руками українців.

А тому не варто давати поради з приводу української історії та ставлення до неї. Тому що будь-які міркування про те, що українські націоналісти не тягнуть на роль інтегральних героїв, упруться в питання про те, чи тягне на цю роль в самій Росії підкорювач Кавказу генерал Єрмолов. Можна запитати у Рамзана Ахматовича Кадирова. Чи, може, тягне на роль ідеального пам'ятника герой балканських воєн і затятий націоналіст генерал Скобелєв? Більше того - навіть у літературі згоди немає: у Федора Михайловича одна половина зібрання творів - це сльозинка дитини і гуманізм, а друга - антисемітизм і чорносотенство.

У російського суспільства був шанс побудувати Росію своєї мрії. Якщо він не реалізований, то наївно сподіватися побудувати Росію-мрію з України, та ще й руками українців

Не варто дорікати Київу і за перехід від концепту "Великої Вітчизняної" до "Другої світової". Бо Україна сьогодні намагається як мінімум домовитися про власне минуле усередині своїх власних кордонів. Донедавна виходило так, що є Україна + 1. У ролі цього самого "плюс один" виявлялася Галичина - історія цих земель не вписувалася в термін "Велика Вітчизняна", бо починалася в 39-му, а не в 41-му.

Не треба розмов про братні народи. Українці і росіяни - близькі народи, з великим багажем спільно нажитого майна. Але не братні. Тому що в самому цьому слові занадто великий емоційний компонент, що дуже погано поєднується з веденням агресивної війни.

Україна цілком може бути укриттям для тих, хто готовий втекти з Росії і від Росії. Але гостьовий статус дає не тільки права - він накладає ще й обмеження. Ті самі, якими ми себе сковуємо, приїжджаючи в гості до друзів в іншу країну.

Головне не забувати про те, що Україна - це інша країна.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Перепечатывается с разрешения Радио Свободная Европа / Радио Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Тарас Антипович Письменник, сценарист
Погода