Вже не Україна залежить від Росії, а Росія - від України

Нам не потрібні пропозиції, від яких ми не зможемо відмовитися. Нам потрібно не купувати російський газ, розвивати українську економіку і повернути свої території не завдяки російському "посередництву", а всупереч волі окупанта

Вже не Україна залежить від Росії, а Росія - від України.

Рішення українського уряду відмовитися від закупівлі російського газу через його дороговизну - ще одна ілюстрація того, що енергетична незалежність нашої країни можлива, і зараз складаються реальні умови для її досягнення. Відзначимо, що в рішенні не закуповувати сировину у "Газпрому" немає ніякої політики. Москва пропонує більш дорогий товар, аніж європейці - і залишається без прибутку. І з цієї точки зору вже не Україна залежить від Росії, а Росія - від України. Тому що наша країна залишається - і залишатиметься - найважливішим транзитером російського газу в Європу. А що стосується поставок самої сировини, то тут на енергетичному ринку склалася серйозна конкуренція. І чомусь мені здається, що "Газпром" не зможе дати адекватну відповідь на виклик нового часу.

Наша країна залишається - і залишатиметься - найважливішим транзитером російського газу в Європу

В принципі, енергетична залежність України і Росії завжди була природною. Вона почалася зі знаменитих угод російського і українського прем'єрів Віктора Черномирдіна і Леоніда Кучми, що закріпили нашу власну "формулу" закупівлі російського газу, яка відрізнялася від правил цивілізованого світу. Суть цієї "формули" була проста - ми отримували дешевий газ, умовно - туркменський, а не російський, бо Сапармурату Ніязову потрібні були кошти для створення власної автократії, а нікуди, крім як у Росію, він поставляти газ не міг. А ми в обмін на низьку ціну погоджувалися з корупційною схемою поставок через різноманітні фірми-прокладки, що ділилися доходами з російськими "газовими генералами".

Так "Газпром" перетворився на гаманець російського авторитаризму, а у нас виникли різноманітні фірташі всіх мастей, які наживалися на посередництві. Але хіба справа тільки у Фірташі-посереднику? Ахметов - це дешевий метал, який витримував конкуренцію тільки завдяки газовій ціні. Фірташ у своїй "хімічній" іпостасі - це газова ціна, що підтримувала низьку ціну на український товар. Пінчук - це поставка труб для "Газпрому", прямий наслідок з угод Кучма - Черномирдін. Якби не було цих угод, якби не було дешевого російського газу - то не було б ані української олігархії, ані відсутності реформ, ані Януковича. Україна вже років 10 як була б у НАТО і років 5 - як у ЄС. Ось що сталося через ціну, якій так раділи 20 років тому мої співвітчизники, що за старою радянською звичкою, обожнюють різноманітну "халяву". І "халява" ця виявилася такою солодкою, що навіть події 2004 року не розірвали порочне коло, а привели лише до появи нових схем і формул.

Кінець "особливих умов" для України завершився тільки з Майданом і божевільним рішенням Путіна напасти на нашу країну. Але що дивно: в Росії так і не зрозуміли, що насправді ніякої енергетичної залежності України від Росії не існує, що це - виключно корупційна залежність, пов'язана з особистими інтересами тих, хто купував газ для країни і власних підприємств. Що насправді інших продавців знайти не так вже й складно. І відмовитися від економіки, "підв'язаної" на російську ціну, не просто можливо - необхідно.

Мої співвітчизники, за старою радянською звичкою, обожнюють різноманітну "халяву"

А от з транзитом все набагато гірше. Хоч скільки металися менеджери "Газпрому" зі своїми "потоками", скільки не закопували в землю і не топили в морі мільярди доларів - поки вони у Росії ще були - а виявилося, що без українського маршруту не обійтися. Це зараз навіть Путін зрозумів. І це - справжній момент істини, який показує, хто від кого залежить насправді.

Що зробила б розумна країна на місці Росії? Усвідомивши цю залежність і необхідність виживання свого енергетичного сектора, постаралася б установити з державою-транзитером відносини найбільшого сприяння. Запропонувала б таку ціну на газ, від якої просто не можна було б відмовитися - ну просто в два рази нижче європейської. Забралася б з окупованих територій, попередньо здійснивши і у Донбасі, і у Криму жорстку "зачистку" активних прихильників об'єднання цих територій з Росією - щоб нам залишилося тільки розвивати ці території в гармонії з усією іншою країною. Президент Путін особисто мав би прилетіти до Києва з примирної покаянної промовою, а перед цим - написати проникливу передмову до книги "Степан Бандера", яка вийшла б у серії "Жизнь замечательных людей". Бо інакше - "Газпрому" не вижити. А в умовах подальшого падіння нафтових цін це означає - не вижити Путіну.

Але все це - не про Росію. Її влада та її суспільство ніколи не відрізнялися навіть умовною розсудливістю. І слава Богу. Тому що нам не потрібні пропозиції, від яких ми не зможемо відмовитися. Нам потрібно не купувати російський газ, розвивати українську економіку в умовах реальної конкуренції і повернути свої території не завдяки російському "посередництву", а всупереч волі окупанта, внаслідок його остаточного і безповоротного краху. Нам не потрібний Путін у Києві. Нам потрібно повне переформатування Російської держави і поява на його місці доброзичливого сусіда - або сусідів.

А до того часу ми без російського газу якось перебудемо.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Кахабер Карелі Доктор економічних наук, експерт із земельних питань
Олеся Ольховик Психологиня ГО "Форпост"
Дарія Маслова Психолог, сімейний консультант
Євген Чирва Психотерапевт Центру "Форпост HELP"
Анна Сокур Психологиня ГО "Форпост"
Погода