Вже не Україна залежить від Росії, а Росія - від України

Нам не потрібні пропозиції, від яких ми не зможемо відмовитися. Нам потрібно не купувати російський газ, розвивати українську економіку і повернути свої території не завдяки російському "посередництву", а всупереч волі окупанта

Вже не Україна залежить від Росії, а Росія - від України.

Рішення українського уряду відмовитися від закупівлі російського газу через його дороговизну - ще одна ілюстрація того, що енергетична незалежність нашої країни можлива, і зараз складаються реальні умови для її досягнення. Відзначимо, що в рішенні не закуповувати сировину у "Газпрому" немає ніякої політики. Москва пропонує більш дорогий товар, аніж європейці - і залишається без прибутку. І з цієї точки зору вже не Україна залежить від Росії, а Росія - від України. Тому що наша країна залишається - і залишатиметься - найважливішим транзитером російського газу в Європу. А що стосується поставок самої сировини, то тут на енергетичному ринку склалася серйозна конкуренція. І чомусь мені здається, що "Газпром" не зможе дати адекватну відповідь на виклик нового часу.

Наша країна залишається - і залишатиметься - найважливішим транзитером російського газу в Європу

В принципі, енергетична залежність України і Росії завжди була природною. Вона почалася зі знаменитих угод російського і українського прем'єрів Віктора Черномирдіна і Леоніда Кучми, що закріпили нашу власну "формулу" закупівлі російського газу, яка відрізнялася від правил цивілізованого світу. Суть цієї "формули" була проста - ми отримували дешевий газ, умовно - туркменський, а не російський, бо Сапармурату Ніязову потрібні були кошти для створення власної автократії, а нікуди, крім як у Росію, він поставляти газ не міг. А ми в обмін на низьку ціну погоджувалися з корупційною схемою поставок через різноманітні фірми-прокладки, що ділилися доходами з російськими "газовими генералами".

Так "Газпром" перетворився на гаманець російського авторитаризму, а у нас виникли різноманітні фірташі всіх мастей, які наживалися на посередництві. Але хіба справа тільки у Фірташі-посереднику? Ахметов - це дешевий метал, який витримував конкуренцію тільки завдяки газовій ціні. Фірташ у своїй "хімічній" іпостасі - це газова ціна, що підтримувала низьку ціну на український товар. Пінчук - це поставка труб для "Газпрому", прямий наслідок з угод Кучма - Черномирдін. Якби не було цих угод, якби не було дешевого російського газу - то не було б ані української олігархії, ані відсутності реформ, ані Януковича. Україна вже років 10 як була б у НАТО і років 5 - як у ЄС. Ось що сталося через ціну, якій так раділи 20 років тому мої співвітчизники, що за старою радянською звичкою, обожнюють різноманітну "халяву". І "халява" ця виявилася такою солодкою, що навіть події 2004 року не розірвали порочне коло, а привели лише до появи нових схем і формул.

Кінець "особливих умов" для України завершився тільки з Майданом і божевільним рішенням Путіна напасти на нашу країну. Але що дивно: в Росії так і не зрозуміли, що насправді ніякої енергетичної залежності України від Росії не існує, що це - виключно корупційна залежність, пов'язана з особистими інтересами тих, хто купував газ для країни і власних підприємств. Що насправді інших продавців знайти не так вже й складно. І відмовитися від економіки, "підв'язаної" на російську ціну, не просто можливо - необхідно.

Мої співвітчизники, за старою радянською звичкою, обожнюють різноманітну "халяву"

А от з транзитом все набагато гірше. Хоч скільки металися менеджери "Газпрому" зі своїми "потоками", скільки не закопували в землю і не топили в морі мільярди доларів - поки вони у Росії ще були - а виявилося, що без українського маршруту не обійтися. Це зараз навіть Путін зрозумів. І це - справжній момент істини, який показує, хто від кого залежить насправді.

Що зробила б розумна країна на місці Росії? Усвідомивши цю залежність і необхідність виживання свого енергетичного сектора, постаралася б установити з державою-транзитером відносини найбільшого сприяння. Запропонувала б таку ціну на газ, від якої просто не можна було б відмовитися - ну просто в два рази нижче європейської. Забралася б з окупованих територій, попередньо здійснивши і у Донбасі, і у Криму жорстку "зачистку" активних прихильників об'єднання цих територій з Росією - щоб нам залишилося тільки розвивати ці території в гармонії з усією іншою країною. Президент Путін особисто мав би прилетіти до Києва з примирної покаянної промовою, а перед цим - написати проникливу передмову до книги "Степан Бандера", яка вийшла б у серії "Жизнь замечательных людей". Бо інакше - "Газпрому" не вижити. А в умовах подальшого падіння нафтових цін це означає - не вижити Путіну.

Але все це - не про Росію. Її влада та її суспільство ніколи не відрізнялися навіть умовною розсудливістю. І слава Богу. Тому що нам не потрібні пропозиції, від яких ми не зможемо відмовитися. Нам потрібно не купувати російський газ, розвивати українську економіку в умовах реальної конкуренції і повернути свої території не завдяки російському "посередництву", а всупереч волі окупанта, внаслідок його остаточного і безповоротного краху. Нам не потрібний Путін у Києві. Нам потрібно повне переформатування Російської держави і поява на його місці доброзичливого сусіда - або сусідів.

А до того часу ми без російського газу якось перебудемо.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Антон Мороз Фахівець із соціальної роботи ГО "Форпост"
Іраклій Джанашия Експерт з питань національної безпеки та оборони України в UIF
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Погода