Про огрядних щурів, метушливих тарганів і цинічних бандер
У нас поки забагато огрядних щурів та метушливих тарганів, для яких "халабуда УРСР" є рідною оселею
Найбільший ідеологічний конфлікт сучасної України - між патріотами УРСР та "цинічними бандерами". Перші захищають той сарай, що дістався нам у спадок від СРСР, та переконані, що у ньому цілком можна жити, якщо трохи побілити, підфарбувати жовто-блактиним, та написати на бюсті Леніна, що стоїть у куточку, - " Степан Бандера".
Другі розуміють, що ця халабуда завалиться, і її демонтаж слід розпочинати негайно, аби він пройшов бодай із меншими втратами, а замість халабуди слід будувати щось міцніше та сучасніше. Проте, у нас поки забагато огрядних щурів та метушливих тарганів, для яких "халабуда УРСР" є рідною оселею.
Також одна з найбільших ідеологічних проблем сучасної України - невідповідність реального статусу нашої держави як найбільшої європейської, та тотального панування у ній уявлень про світ рівня дрібного хутору. Фактично, у новітній україно-російській війні абсолютна більшість українців мислять себе об'єктом іноземних геополітичних ігор. Всі лише чекають, як "добрі іноземці" переможуть "злих іноземців", і безкоштовно нам все повернуть. І ще дадуть чогось "додатково".
Проблеми України не можуть бути вирішені простими домовленостями "світових гравців"
Подібна логіка була б раціональною, якби ми були дрібною державою масштабу Словенії (нічого не маю проти шановних словенців, я просто про калібр). Для них, справді, єдина можлива геополітична лінія - знайти чиєсь "плече" та "тулитися" до нього. Але Україна, повторюю, найбільша у Європі держава. Вона просто не може собі дозволити бути об'єктом, бо просто так від неї жоден світовий гравець не відмовиться.
Ми занадто великі, аби з нас просто зробити буфер.
Ми занадто великі, аби нас просто розміняти на щось дріб'язкове.
Ми занадто великі, аби просто зафіксувати стан справ.
Скільки тривала остання війна в Грузії? Скільки в Україні?
З цього слідує, що проблеми України не можуть бути вирішені простими домовленостями "світових гравців". Вони можуть змагатися досить довго. Але чи потрібно це нам?
Я був би готовий прийняти будь-які результати Мінських перемовин, якби у них брали участь люди, в яких немає підстав сумніватися
Особисто я був би готовий прийняти будь-які результати Мінських (чи будь-яких інших) перемовин, якби у них брали участь люди, у яких немає підстав сумніватися. Наприклад, Левко Лук'яненко, Мустафа Джемільов або хтось із новітніх героїв війни. Тобто люди, що готові були покласти життя заради боротьби з Імперією, а тому не пішли б на здачу національних інтересів в обмін на особисті бізнес-інтереси, або на гарантії політичної підтримки.
Даруйте, але жоден нормальний українець не може серйозно сприймати як благо особисті "терки" Медведчука та Гризлова. Єдині перемовини, у яких з українського боку може брати участь Медведчук - це перемовини про капітуляцію.
