Для Росії ця війна була віртуальною

Проблема Росії саме в тому, що у неї нема іншого досвіду існування, крім імперського, і тому "примирення народів" означає переформатування не так України, як самої Росії

У мережі з'явився сайт про дружбу українців і росіян. Головна ідея - примирливі листи від тих, хто живе по різні боки кордону. Мовляв, будь-яка політика не назавжди, історія перегортає будь-які сторінки, і рано чи пізно країни знову почнуть жити "мирно" і "по-братськи".
Але проблема цього і будь-яких інших аналогічних ресурсів саме в тому, що вони уникають відповіді на головне питання: а на яких, власне, умовах має відбутися це примирення? - Пише для Крим. Реалії Павло Казарін.

Так уже вийшло, що для України останні два роки стали часом вкрадених надій. Перший раз це сталося в той самий момент, коли Майдан переміг. Втеча Януковича, оплачена десятками життів протестуючих, повинна була стати хепі-ендом тримісячного трилера. Але потім трапився Крим - і стало ясно, що замість точки буде три крапки.

Друга крадіжка трапилася через кілька місяців. У той момент, коли українська армія була близька до перемоги, російські солдати перейшли кордон і влаштували їй котел під Іловайськом. Замість перемоги трапилися кров, розгром і похоронки. І ви можете знайти сто тисяч пояснень тому, чому і те, й інше було закономірно. Але ви не скасуєте того факту, що, з точки зору громадян України, обидва рази Росія вкрала в їхньої країни мрію. У перший раз - мрію про перемогу. У другій - мрію про мир. Таке не забувається.

З точки зору громадян України, обидва рази Росія вкрала в їхньої країни мрію

Втім, не сентиментальністю єдиною. Останні півтора року провели з Україною капітальну трансформацію. Шість хвиль мобілізації (і це без урахування призовів) призвели до того, що в країні практично у всіх вікових групах виявилися люди, які пройшли фронт. Саме вони сьогодні опинилися в ролі моральних авторитетів "з народних низів" - апеляції до них ідуть з боку самих різних політичних сил.

Це новий елемент в українській внутрішній повістці, і, якщо додати до числа комбатантів тих, хто волонтерів на користь армії, то виявиться, що найпасіонарніша частина суспільства пройшла через фронт, напряму або опосередковано. Додайте до них їхні сім'ї, рідних і близьких і ви отримаєте відповідь на питання про те, чому абстрактна примирювальна риторика в Україні не працює.

До того ж, Крим і війна на Донбасі зробили Україну лідером на континенті по числу "тимчасово переміщених осіб" - їх сьогодні більше півтора мільйони. Це ті самі люди, які стали мимовільними жертвами розв'язаної війни, причому йдеться саме про тих, хто переїхав з "ДНР" і "ЛНР" в інші області України. Їхнє майно здебільшого залишилося на території, підконтрольній бойовикам, їхня архітектура планів звалилася, соціальний статус - теж. Це півтора мільйони людей, які на своїй шкірі відчули наслідки геополітичних амбіцій Кремля. Можете спробувати розповісти їм про те, чому Київ повинен простягнути руку дружби Москві.

Чисто емоційно можна зрозуміти тих хлопців у Росії, які сподіваються на легке і швидке примирення з Україною. Тому що людина так вже влаштована, що вона до останнього не вірить у непоправне. За великим рахунком, саме в цьому криються всі корені розмов про те, що відбувається на наших очах розлучення України та Росії. Завжди здається, що чашки можна склеїти, відносини відновити, розбрати - подолати. Проблема лише в тому, що це не так.

Історія знає чимало прикладів того, як народи, що захоплено різали один одного, в кінцевому рахунку, виявлялися союзниками

Так, історія знає чимало прикладів того, як народи, що захоплено різали один одного, в кінцевому рахунку, виявлялися союзниками. Французи і британці, німці та французи, поляки та українці. Але в кожному конкретному випадку примирення ставало можливим лише тоді, коли у спірних питаннях ставилися крапки, а відносини виходили на рівень рівноправності.

Крим став тим самим вушком голки, через яке не пройде ані канат, ані верблюд. До тих пір, поки в України з Росією будуть різні відповіді на питання чий він, ніякого компромісу бути не може. Якщо не вірите, погляньте на Грецію. У ній може перемагати на виборах будь-який популіст, але жоден Алексіс Ціпрас, що виснажує нерви Берліну, не зважиться заявити, що Північний Кіпр - турецька територія. Незважаючи на те, що з моменту силового поділу грецького Кіпру на турецьку і грецьку частини пройшло більше сорока років.

Для того, щоб сталося примирення між Польщею та Україною, знадобився цілий Єжи Гедройц, який протягом 53 років видавав в еміграції журнал "Kultura". Саме завдяки йому і виробленій ним концепції, що передбачала відмову поляків від імперського ставлення до східних сусідів, трапилася та реальність, в якій Варшава і Київ виявилися близькими союзниками.

А хто сьогодні може представити неімперську Росію? Яка відмовилася від ідей "зон впливу"? Готову приймати будь-який вибір сусідів, навіть якщо він передбачає дрейф у бік чужих орбіт? Проблема Росії саме в тому, що у неї немає іншого досвіду існування, крім імперського, і тому "примирення народів" означає переформатування не так України, як самої Росії. А хто може сказати, яким буде це саме переформатування? І якою тектонікою супроводжуватиметься?

Люди, рідні яких повернулися з Донбасу у вигляді вантажу 200, викреслені з російської публічної реальності

У Росії продовжують думати про те, що примирення з Україною можливе, саме тому, що для Росії ця війна була віртуальною. Вона велася в телевізорі. У недільних випусках підсумкових програм. У жестикуляції Дмитра Кисельова і насуплених бровах Сергія Лаврова. Вона була не насправді - як не буває насправді всяка битва, що в прайм-таймі по телевізору, а не в повсякденних відчуттях. Ті люди, рідні яких повернулися з Донбасу у вигляді вантажу 200, викреслені з російської публічної реальності. Їх не існує, як не існувало і їхніх родичів, відряджених армійським керівництвом в Україну.

Може, тому й здається всій Росії, що цю сторінку можна перегорнути. Тільки навряд чи з тим же відчуттям живе Україна, яка щодня вчитується у зведення загиблих. Для якої нинішня війна стала битвою за суверенітет і незалежність. Ту саму незалежність, яка дісталася їй за волею долі в 1991-му і яку довелося відвойовувати в 2014-му.

Не варто цього недооцінювати.

Copyright © 2015 RFE / RL, Inc. Перепечатывается с разрешения Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

79

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Іван Семесюк Художник, письменник, музикант
Погода