Чому Путін промовчав про Україну

Вся російська зовнішня і, почасти, внутрішня політика - це породження тієї самої "кримської помилки", яку російський президент ніяк не хоче визнати. Заради виправдання якою він готовий вплутуватися в нові війни. Заради легітимації якої готовий ставити під удар громадян власної країни. Будь-який його публічний виступ стосуватиметься наслідків "кримської весни", яку зробили два роки тому, але він жодним чином не торкнеться першопричини того, що відбувається.

Іноді потрібна якась пауза, якийсь момент, щоб перевести дух. Коли можна озиратися і підводити підсумки того, що було, що буде і чим серце заспокоїться. І тепер вже зрозуміло, що послання Володимира Путіна Федеральним зборам Росії такою точкою не стане, - пише оглядач Павло Казарін для Крим.Реаліі.

2015-й був роком Шарлі Ебдо і паризьких терактів. Євразійського економічного союзу і "мінських угод", які вступили в силу. Зрештою, саме в цьому році вбили Бориса Нємцова. Але у виступі Володимира Путіна всього цього не було. Проте була геополітика, пропозиція боротися з корупцією і соціальні ініціативи.

Президент розповідав своїй країні і світу про те, з ким борються російські солдати в Сирії. Ділив турецьку владу і турецький народ. Погрожував відплатою за збитий бомбардувальник і міркував про несировинний експорт. Закликав вдарити технологіями за низькими цінами на нафту і скоротити кількість присяжних.

У його промові не було тільки одного - України.

Це означає, що у виступі російського гаранта не було тієї самої "альфи і омеги", з якої почалася вся найновітніша історія Росії останніх двох років. Тієї самої першопричини, в яку вписуються всі російські внутрішньо- і зовнішньополітичні тренди минулого року.

Якби не "українське питання" - Росії не довелося б зіткнутися із санкціями. Виходити з G8. Закривати кордони для іноземних товарів. Міркувати про спочатку недосяжне імпортозаміщення. Відводити делегацію з ПАРЄ. Витрачати мільярди на утримання чужого півострова. Заганяти бурятських танкистів на Донбас. Блокувати в ООН трибунал щодо "Боїнгу". Будувати авіабази в Сирії. Ховати пасажирів A321. Порушувати турецький повітряний простір. Оточувати себе залізною завісою.

Адже це все відбувалося тільки тому, що трохи раніше Москва вирішила, що має достатньо прав для того, щоб перекроювати кордони. А потім кожен наступний крок лише погіршував її положення на шахівниці. Зрештою, та ж сирійська кампанія почалася лише для того, щоб "поховати" в собі українську тему. А вже сирійська кампанія призвела до нового витка протиріч, серед яких публічне биття горщиків з Анкарою - лише початок.

Володимир Путін відчуває себе жертвою, яка обороняється. І ніяк не хоче зрозуміти, що для всіх інших саме він - агресор

Це та сама хрестоматійна історія, коли одна помилка народжує цілий вир безумства, покликаного виправдати цю помилку або обнулити її. Хоча найпростішим варіантом було б просто її визнати. Але людина - на щастя і на жаль - не калькулятор. Тому що вона поводиться, керуючись не стільки холодною логікою, скільки власними амбіціями і уявленнями про архітектуру навколишньої реальності.

Проблема Володимира Путіна в тому, що він досі, напевно, сприймає історію українського Майдану як спецоперацію Заходу проти Росії. І тому, напевно, відчуває історію про Крим не як "перехід червоної лінії", а лише як історію про "дати здачі". І саме у цій принциповій невірі в те, що протестуюча вулиця може об'єднуватися без чиєїсь зовнішньої допомоги, - корінь протистояння. Бо Володимир Путін відчуває себе жертвою, яка обороняється. І ніяк не хоче зрозуміти, що для всіх інших саме він - агресор.

А це означає, що кількість наслідків буде лише зростати.

Чому Путін промовчав про Україну

Коментарі