"На чемпіонатах світу і Європи, окрім гри, має бути національний дух…"

Без перебільшення можна сказати, що одна з найголовніших на сьогодні подій в Україні – це футбольний чемпіонат, за яким, затамувавши подих, стежать футбольні уболівальники. Прокоментувати перші футбольні матчі та перші події, пов'язані з "Євро-2012", ми попросили Ігоря МІРОШНИЧЕНКА – відомого спортивного оглядача, члена Політради ВО "Свобода". - Ігоре, що для Тебе, українця, націоналіста та спортивного журналіста – футбольний чемпіонат в Україні? - Право проводити "Євро-2012" – це велика честь для нашої країни, визнання того, що наша нація є зрілою, а ми є невід'ємною частиною Європи. Вигравши тендер на проведення чемпіонату Європи з футболу, і тодішня, і теперішня влада обіцяла українцям золоті гори: збільшення кількості робочих місць, притік іноземних інвестицій, європейську інфраструктуру і зрештою – європейський рівень життя. Всі ми мали величезні сподівання, однак вони не здійснилися навіть на третину. Замість європейських інфраструктур Україна отримала "потьомкінські села". Влада вчинила банальне окозамилювання, показуючи європейцям красиву картинку – лише окремі підготовлені місця. Натомість ми, живучи щодня в своїй країні, чудово розуміємо, що ця картинка не відображає реального становища. Той же громадський транспорт так і залишився на совковому рівні, у жахливому стані дороги – особливо в тих містах, що не приймають чемпіонату. А щодо нових робочих місць і притоку іноземних інвестицій, то це узагалі – повна профанація. Нові робочі місця якщо хтось і отримав, то точно не українці. На ремонти доріг залучали переважно іноземців... Замість 80-90% іноземних інвестицій, які мали профінансувати підготовку до чемпіонату, ми отримали у таких же пропорціях фінансування з державного бюджету. 90 % коштів, вкладених в Євро-2012, – це наші з вами кошти. Кошти простих українців-пенсіонерів, вчителів, працівників соціальної чи гуманітарної сфери, які недоотримали чесно зароблених грошей. Абсолютно непрозорою була схема розподілу коштів, встановлення кошторисів і бюджету споруд: аеропортів, доріг та стадіонів. Ми знаємо, що Україна отримала один з найдорожчих стадіонів у світі – НСК "Олімпійський" у Києві, який обійшовся державному бюджету в понад п'ять з половиною мільярдів гривень. І це тоді, коли спочатку кошторис стадіону становив менше ніж два мільярди. Борис Колесніков та Азаров в ручному режимі визначали кошторис того чи іншого об'єкта і щотижня його підвищували. Кошти отримували переважно близькі до Бориса Колеснікова компанії – компанії, якими він прямо або опосередковано керує. Якщо ж говорити про святкову частину чемпіонату, то вона, звісно ж, є вельми позитивною для українців, адже до нас приїхало чимало іноземних туристів. Я бував у Львові та Києві, і ці міста направду по-святковому змінилися на краще. Головне, що розвіялися міфи про Україну як країну, де живуть лише бандити та расисти. Натомість європейці побачили привітних українців, які щиро радіють гостям чемпіонату. Думаю, на тлі тих репресій і всього негативу, який відбувається у нашій країні, чемпіонат може стати справжнім культурним шоком для європейців. Привітні і доброзичливі українці з однієї сторони і абсолютно інша влада – з іншої. Такою можуть запам'ятати нашу країну іноземці. - Ігоре, відбулося уже чимало матчів і подій. Відзначилися у негативному сенсі цього слова фанати-росіяни, які побили польських стюардів. - Можу без перебільшення сказати, що російські фанати – найбрутальніші у світі після англійських Ультрас. Англійські фани хоч і мають певні "традиції", які не в'яжуться зі законом, однак у них є також і футбольна культура. Російські ж фанати – це суцільне безкультур'я. Вони нагадують орду, яка їде в Європу виключно для того, аби напитися та побитися. Ні для кого не є секретом і те, що російські фанати є найбільшими расистами, ксенофобами та антисемітами. Російські уболівальники є небажаними туристами для кожного суспільства. Яскраве підтвердження цього – події в Польщі, коли росіяни брутально і жорстоко побили польських стюардів – людей, які відповідають за дисципліну. Також, відомо, російські вболівальники спровокували бійку у Львові. Нічого, на жаль, не зміниться, допоки Європа заграватиме з Росією на політичному та на всіх інших рівнях. - А що можете сказати про футбольну частину чемпіонату? Які несподіванки уже зауважили? - Можна згадати чимало приємних моментів та несподіванок. До прикладу, перемогу збірної Данії над Нідерландами – командою, де грають найбільші зірки світового футболу, представники найсильніших клубів світу. Незважаючи на це, скромна збірна Данії перемагає завдяки патріотизму і національному духу. Переконаний, що саме ці якості відіграли основну роль. Була, звісно ж, і зіграність футболістів, стратегія, професіоналізм тренера, який є абсолютно незалежним від функціонерів футбольної федерації, однак гравці "виїхали" саме на своєму патріотизмі. Направду радісно від того, що збірна України змогла здобути перемогу у поєдинку зі Швецією у своєму першому матчі на домашньому "Євро". Приємно, що двічі забив наш капітан. Знаю Андрія Шевченка особисто і вважаю його патріотом своєї країни, навіть попри те, що він не розмовляє українською. Андрій чітко розуміє, що представляє націю, а цей поєдинок для нього був чи не найважливішим у кар'єрі. У свої 35 років Андрій виклався на всі сто і подарував справжнє свято для України. Не обійшлося, проте, і без неприємних епізодів на НСК "Олімпійський". Стюарди показали себе із найгіршого боку. Я бачив, як після закінчення матчу наші футболісти підбігли до трибун, аби розділити радість від перемоги з уболівальниками. Останні, звісно ж, побігли на зустріч футболістам і наблизились до огороджувальних бар'єрів. Стюарди ж, які мені більше нагадували найманих бандитів, почали бити уболівальників в обличчя, гамселити їх ногами і навіть плювали. На тлі свята і радості це свавілля стюардів залишилось майже непоміченим. Де набирали таких людей – сказати важко… - Чи може Україна сподіватися на яскраву перемогу в матчах групового турніру проти Англії і Франції? - Маю скепсис, оскільки у нашій збірній багато випадкових людей. Патріотів у нашій команді, на превеликий жаль, надзвичайно мало, у нас немає традиції культивування національного духу, немає почуття честі і гордості за свою країну. Значна частина футболістів не усвідомлюють, за яку країну вони грають, вони не знають історії цієї держави, вони не пишаються тим, що вони українці, а деякі натуралізовані українці взагалі – зневажають все українське. Про що можна говорити, коли футболіст збірної України Олександр Алієв – людина, яка протягом життя не прочитала жодної крижки, про що він сам зізнається у своїх інтерв'ю, демонстративно відмовляється давати інтерв'ю українською мовою, заявляючи, що української мови він взагалі не розуміє. В будь-якій іншій національній збірній, якби трапилась така ситуація, людину вигнали б з команди, дали б їй "вовчий квиток", аби не міг грати в жодній з команд. У нас же Алієв дозволяє собі робити такі заяви і надалі грати за національну збірну України. Таких, як Алієв, у нашій збірній кілька. Вони є попросту заробітчанами, які завдяки чемпіонату Європи хочуть вигідно себе продати, підписати вдалий контракт у клубах, заробити преміальні, але аж ніяк не представити націю. На таких чемпіонатах пріоритетним для кожного гравця має бути бажання гідно представити свою національну збірну, але аж ніяк не грошова винагорода. Уявіть собі, щоби футболіст Месут Езіл, який грає за збірну Німеччини, проте за національністю є турком, заявив би на німецькому телебаченні, що не хоче говорити німецькою, бо її не розуміє. Звертайтеся, мовляв, до мене лише турецькою. Годі уявити, що було б після цього з його кар'єрою у збірній і футбольному клубі. Езіл, звісно ж, не може дозволити собі такого сказати, оскільки поважає країну, яку він представляє. У нас все інакше. Коли я ще був прес-секретарем національної збірної, то футболіст Андрій Воронін мені відкрито закидав, а чому це я розмовляю українською, а не на "общєпанятнам" для футболістів. Варто віддати належне Анатолієві Тимощуку, який тоді сказав, що коли футболіст грає за національну збірну, то має цим пишатися і повинен вчити українську мову. …На чемпіонатах світу і Європи, окрім гри, повинен бути національний дух. Саме національний дух допоміг аутсайдерам грекам стати чемпіонами Європи 2004 року. Вони боролися за свою країну, за свій прапор, націю. Аналогічне можна сказати про Данію, яка 1992 року випадково потрапила на чемпіонат, замінивши збірну Югославії і у підсумку стала чемпіоном Європи. Данці перемогли завдяки національній гідності, яка стала ключовим фактором у грі. …Хочу сказати, що у переможному для України матчі зі Швецією у Києві неабияку роль відіграли і наші вболівальники, адже стадіон жив з командою єдиним серцем, в єдиному пориві. Дуже хочеться, щоби в Донецьку була така ж підтримка. Проте, зважаючи на те, що на матчі Англія-Франція, який відбувався на донецькому стадіоні, уболівальники скандували "Росія", я сумніваюсь, що Україна матиме таку ж палку підтримку на "Донбас-Арені". На київський матч з'їхалися вболівальники з усієї країни, бо це ж столиця – до того ж, сюди зручно добиратися з усіх областей. В Донецьку ж, куди нашу збірну Колесніков і компанія запроторили щонайменше на два матчі групового раунду, може бути все інакше, тим паче, що добиратися туди українцям буде проблемніше. - Ігоре, а що можна сказати про арбітраж? - Арбітраж на "Євро-2012" має стати взірцем того, як потрібно судити чесно та не заангажовано, не зважати на авторитети, які стоять за тобою. Бо український футбольний чемпіонат втрачає довіру уболівальників. Наші судді продаються олігархам і підсуджують на користь того чи іншого клубу. Підійдіть до будь-якого вболівальника, і він вам розповість, де в нас продають матчі та купують арбітрів До речі, на цьому чемпіонаті єдиним представником України в якості резервного арбітра є Швецов. Він якраз є яскравим прикладом футбольної корупції. В передостанньому матчі чемпіонату України Другої ліги він зарахував гол, який рукою забив футболіст ФК "Севастополь" у ворота Запорізького "Металурга". "Севастополь" належить Рінату Ахметову, який зацікавлений, аби цей клуб повернувся до Прем'єр-ліги, щоб допомагати "Шахтарю" набирати очки. І цього Швецова, якого на інтернет-фотрумах лає вся Україна, делегують як найкращого арбітра країни на Євро-2012. А які ж тоді у нас найгірші арбітри?

Розмовляв Святослав Костюк