Тарас Кузьо
політолог, науковий співробітник Центру політичних і регіональних досліджень Канадського інституту українських студій (Університет Торонто, Канада) та співробітник Центру трансатлантичних відносин, факультету міжнародних відносин Університету імені Джона Гопкінса (США). Автор і редактор 14 книг, зокрема "Open Ukraine. Changing Course towards a European Future Democratic Revolution in Ukraine" (2011 р.), "From Kuchmagate to Orange Revolution" (2009 р.) і "Theoretical and Comparative Perspectives on Nationalism" (2007 р.). Також є автором 5 аналітичних монографій, в тому числі "The Crimea: Europe's Next Flashpoint?" (2010 р.) та "EU and Ukraine: a turning point in 2004?" (2003 р.), 25 розділів у книгах і 75 наукових статей з питань посткомуністичної та української політики, націоналізму і європейської безпеки. Отримав ступінь бакалавра з економіки в Сассекському університеті, магістра з радянських і східноєвропейських студій в Лондонському університеті та ступінь доктора з політології в Бірмінгемському університеті в Англії. Закінчив постдокторантуру в Єльському університеті.
01.10.2014
2868

Долати скепсис Заходу потрібно діями всередині країни


Президент Петро Порошенко повернувся до України після того, як здійснив натхненні звернення до парламентів Канади і США, у той час як його прийом у Вашингтоні можна було охарактеризувати як "Успіхів і гарного дня!" (http://www.the-american-interest.com/blog/2014/09/19/the-implications-of-us-policy-on-ukraine). Порошенко отримав масу співчуття і трохи більше коштів, однак не військову допомогу, яку він прагнув. Як зазначив український президент, "ковдри та засоби нічного бачення важливі, однак неможливо виграти війну з самими лише ковдрами".
Президент Порошенко зіткнувся із навіть серйознішими викликами всередині та за межами країни, ніж Росія, яка анексувала Крим і вторглася в Східну Україну. Він має подолати глибоко вкорінену втому і скепсис відносно України серед західних урядовців і експертів, переконавши їх у тому, що українські керівники можуть відсунути на другий план власні відмінності, викорінити корупцію та перейти від слів до дій у питанні здійснення давно перезрілих реформ.
Українсько-канадська депутатка Христя Фріланд зауважила: "Чим я була здивована в питанні підтримки України (на саміті Ялтинської європейської стратегії в Києві цього місяця), так це глибоким західним скепсисом з приводу здатності України впроваджувати серйозні реформи та використовувати зовнішню допомогу, не вдаючись до корупції" (http://www.rferl.org/content/chrystia-freeland-support-skepticism-ukraine-government/26583211.html).
Протягом останніх двох десятиліть українські лідери постійно заявляли про свою підтримку реформ і боротьби з корупцією заради приєднання до ЄС і НАТО, однак ніколи не займалися першим, аби досягти друге. Радикальні реформи було здійснено лише протягом двох коротких відтинків часу в 2000-2001 рр. і в 2005 р., а українській економіці ніколи не давали змогу повністю реалізувати свій потенціал. Тісні зв'язки між великим бізнесом і політикою витісняли сектор малого і середнього бізнесу, який лишається одним із найменших у Європі.
Західний скептицизм гальмує активність українського керівництва, яке вимагає фінансової підтримки, однак не використовує її на здійснення реформ. Попри те, що Україна часто отримувала допомогу від МВФ, жоден уряд – незалежно від його політичної забарвленості – не переходив у своїх діях від стабілізаційних кроків до важливих структурних реформ.
Арсеній Яценюк, молодий і перший англомовний прем'єр-міністр в Україні, став справжнім розчаруванням з часу свого призначення на цю посаду в кінці лютого після втечі Віктора Януковича. На Ялтинському саміті лідери США намагалися захистити Яценюка і його досягнення, коли тому почали закидати нездатність використати кризу в Україні для запровадження радикальних і всеохоплюючих реформ. Свого часу Державний секретар США Вікторія Нуланд і посол США в Україні Джеффрі Пайет хвалили Яценюка як кращого кандидата на посаду прем'єр-міністра (http://www.bbc.com/news/world-europe-26079957).
Два українські реформаторські спурти були позначені справжньою боротьбою з корупцією, яка, втім, згодом припинилась, унаслідок чого моніторингова організація Transparency International вже довго називає Україну найбільш корумпованою країною Європи. Українських високих посадовців і представників правоохоронної системи ніколи не притягали до відповідальності за їхні дії – за винятком випадків на кшталт Юлії Тимошенко, коли покарання носило характер політичного замовлення. Правоохоронцям, відповідальним за вбивство понад ста неозброєних протестуючих під час Євромайдану, досі навіть не висунули звинувачення.
Корупція завжди була константою українського політичного життя, досягши свого піку за часів Януковича, який буквально здійснив рейдерське захоплення держави і державного бюджету обсягом в мільярди доларів. Тіньова економіка складала близько половини українського ВВП, починаючи з 1990-х рр., витягуючи з бюджету мільярди доларів унаслідок ненадходжень від податків. Українці – подібно до жителів Південної Європи – не полюбляють платити податки. Водночас найвищі державні посадовці й олігархи відмивають свої прибутки, переправляючи мільярди доларів до Західної Європи та офшорних держав.
Представники українського газового лобі, годуючись із корумпованого енергетичного сектора держави, підтримували добрі відносини з усіма п'ятьма президентами України. Президент Порошенко ще у статусі кандидата в березні цього року відвідав Дмитра Фірташа, що перебував у Відні, аби заручитися його підтримкою на президентських виборах. На цій зустрічі Фірташ умовив колишнього боксера-чемпіона Віталія Кличка зняти свою кандидатуру та підтримати Порошенка. Попри вимоги активістів Євромайдану і положення нещодавно прийнятого закону про люстрацію, "Блок Петра Порошенка", який лідирує в передвиборчих перегонах, містить багато одіозних і корумпованих екс-членів Партії регіонів і союзників колишнього мера Києва Леоніда Черновецького.
Вимагаючи від європейських держав займатися пошуком високих посадовців часів Януковича, які є у списку Інтерполу, Київ дозволяє колишньому голові його адміністрації, міністру енергетики та близьким до нього олігархам вільно знаходитись усередині країни. Фірташ наразі чекає депортації, аби постати перед судом у США за звинуваченнями в корупції, що нагадує аналогічну історію з минулого. Колишньому Прем'єр-міністру Павлові Лазаренку дозволили втекти з України, однак він був притягнутий до відповідальності за звинуваченнями у відмиванні грошей і відсидів сім років у тюрмі в США.
Тому не дивно, що західні уряду скептично ставляться до здатності України побороти корупцію, і це впливає на їхнє небажання надавати Україні військову допомогу. Україна успадкувала величезні арсенали радянської зброї, яку в 1990-х рр. нелегально продавали до зон воєнних конфліктів, зокрема до Західної Африки (останнє було обіграно в голлівудському фільмі з Ніколасом Кейджом "Збройний барон"). Подібна корупція і мізерний військовий бюджет підірвали ефективність український збройних сил, які зіткнулися з російською агресією, що змусило центральну владу спиратися на добровольчі батальйони у складі новоствореної Національної гвардії.
Політика Заходу по відношенню до України має бути спрямована на підтримку, однак із застосуванням жорсткого контролю, який не дозволяв би стільки простору для маневру, як це було раніше. Захід має надавати допомогу разом із чіткими настановами стосовно ведення державних політик і порадами щодо кадрових призначень.
Президентові Порошенку слід продемонструвати свою відданість реформам, провівши очистку власної політичної сили та набравши серед тисяч молодих професіоналів із західною освітою, яких досі не допускали до влади, нових членів уряду. Успішні реформи Грузії з усією очевидністю показали Україні необхідність залучення людей із західною освітою, чию радянську пам'ять було начисто стерто, до уряду. Вільно говорити англійською мовою недостатньо, як ми мали змогу побачити на прикладі слабкої роботи Прем'єр-міністра Яценюка.
Перед Президентом Порошенком стоїть непроста задача подолати втому і скепсис стосовно України, який має витоки всередині країни, а не в Оттаві чи Вашингтоні. Якщо він це зрозуміє, він зможе стати українським Джорджем Вашингтоном. Якщо йому це не вдасться, він зіткнеться з новим Майданом і поповнить ганебний список президентів-невдах у складі Віктора Ющенка і Віктора Януковича.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"