Замість прогресу і процвітання – аварії та злидні

До відома урядовців

Знос основних фондів в Україні, за різними оцінками, становить від 70 до 80 відсотків. Цей факт є тривожним не тільки тому, що він негативно позначається на конкурентній спроможності продукції, яка на них виробляється, її собівартості, а й на стані охорони праці. Адже до зазначених відсотків входять машини, механізми, обладнання та інші засоби виробництва підвищеної небезпеки, зношеність яких, нерідко, призводить до аварій та катастроф, під час яких гинуть наші співвітчизники.

Всупереч здоровому глузду

Як не прикро, але ця проблема упродовж тривалого часу мало турбувала Держгірпромнагляд, хоча саме на цей орган покладено функцію державного нагляду за станом охорони праці та промислової безпеки на підприємствах. Навпаки, всупереч здоровому глузду та інтересам справи, його керівництво відкрито агітувало власників підприємств продовжувати експлуатацію зношених основних фондів. (Про те, з якою метою це робилося, читачі зможуть дізнатися, дочитавши матеріал до кінця.)

В інтерв'ю, опублікованому у 161 номері газети "Голос України" від 29.08.09 тодішній Голова Держгірпромнагляду С.Сторчак, ведучи мову про технічний стан об'єктів, зауважив, що "зупиняти зношені основні фонди не потрібно".Їх експлуатацію, мовляв, "цілком можна продовжувати…на підставі обґрунтованих науково-технічних висновків".Було б смішно, якби не було так сумно, бо при цьому державний муж запевнив читачів парламентської газети, що Держгірпромнагляд "чітко розуміє як вивести стан промислової безпеки й охорони праці на рівень розвинених країн світу"?!.Що стосується нинішнього Голови Держгірпромнагляду О.Хохотви, соратника та земляка Президента-втікача,то в інтерв'ю газеті "Урядовий кур'єр" (2012р.) посадовець зазначив, що серед основних проблем, які призводять до нещасних випадків, зокрема, у вугільній промисловості, є відсутність сучасних засобів механізації на приватних шахтах. При цьому керівник наглядового органу визнав, щоподекуди використовується устаткування, яке вже давно відпрацювало нормативний термін експлуатації, а це, в свою чергу, негативно позначається на рівні аварійності.

На фотоперший зліва – О.Хохотва.

Оскільки на Держгірпромнагляд покладено ще й функцію управління охороною праці, то, визнаючи проблему зносу основних фондів, О.Хохотва, за логікою, мав би ініціювати прийняття урядом відповідних рішень стосовно поетапного виведення з експлуатації основних фондів, які відпрацювали свій нормативний ресурс, причому не тільки у вугільній промисловості, а й в інших галузях, адже на кону життя та здоров'я людей.

Фото 3.

Фото копра (висота 70 м.) шахти ім. Бажанова в Макіївці, внаслідок падіння якого загинуло 11 працівників.

Проте дальше слів діло не пішло. І це в той час, коли в Україні експлуатується понад 800 тис. одиниць різного обладнання, машин і механізмів, які не відповідають вимогам охорони праці, 9 тис. об'єктів знаходяться в аварійному стані і представляють потенційну загрозу для обслуговуючого персоналу.

Про байдуже ставлення керівництва Держгірпрмнагляду до вирішення наболілих проблем промислової безпеки свідчить і той факт, що він, як орган управління охороною праці, самоусунувся від вирішення питання про приведення застарілого обладнання у відповідність до нині діючих стандартів безпеки. Адже не секрет, що його більшість виготовлена ще в колишньому Союзі, і є не тільки зношеною, а й не відповідає сучасним вимогам правил безпеки. До такого устаткування, зокрема, відносяться метало- та деревообробні верстати, фото окремих з яких подано нижче.

Детально про невідповідність окремих верстатів вимогам безпеки.

На фото 1 – токарний верстат. Окрім того, що він, всупереч вимогам безпеки використовується не за прямим призначенням (про це свідчить закріплений в патроні абразивний круг) на порушення вимог п.2.1.4 ГОСТ 12.2.003-91 "Оборудование производственное. Общие требования" та п.1.1.5 ГОСТ 12.2.009-80 "Станки металообрабатывающие. Общие требование", які є чинними в Україні, верстат не обладнано захисним огородженням для захисту працівника у разі викидання інструмента, який токар через неуважність може залишити в гнізді патрона після закріплення заготовки, чи оброблювальної деталі. Це, в свою чергу, може призвести до виробничої травми, причому з важкими наслідками, адже після запуску токарного верстата з ключем у патроні працівник може отримати травму..

Такий випадок, до речі, мав місце в одному з агроформувань Ізяславського району, що на Хмельниччині. Тоді внаслідок такої травми, отриманої під час роботи на токарному верстаті, що не мав захисного огородження патрона, потерпілий помер. Про аналогічний випадок, але з набагато легшими наслідками, у свій час розповів автору колишній потерпілий – токар, який пізніше став головним технічними інспектором праці федерації профспілок однієї з областей. Це – по-перше.

По-друге, всупереч вимогам норм зазначених вище нормативно-правових актів з охорони праці токарний верстат, про який йдеться, не обладнано захисним пристроєм, що огороджував би зону обробки деталей (при здійсненні процесу різання) і цим самим захищав би токаря й інших працівників, які можуть знаходитися поблизу, від стружки, а також від бризок змащувально-охолоджувальних рідин (у разі її використання).

Фото 4. Всупереч вимогам п.3.2 зазначеного нормативно-правового акта з охорони праці верстат не обладнано пристроєм для видалення абразивного та металевого пилу, що при експлуатації даного устаткування призводить до забруднення виробничого середовища.

З фото 5 видно, що на настільно-сверлильному верстаті, за допомогою якого виконує операцію робітник, не повністю огороджена пасова передача, що є порушенням п.2.1.5 ГОСТ 12.2.003-91. Це може призвести до захвату одягу та травмування.

На даному фото проглядаються й інші суттєві порушення вимог безпеки, що можуть призвести до травмування працівника.

По-перше, кандидат у потерпілі всупереч вимогам п.8.1 ГОСТ 12.3025-80 працює без застосування індивідуальних засобів захисту зору при неогородженій зоні різання.

По-друге, вал, який намагається просвердлити робітник, не закріплено у відповідному пристрої, як цього вимагає п.4.1.19 Правил безпечної роботи з інструментом та пристроями (НПАОП 0.00-1.30-01). У зв'язку з відсутністю цього пристрою на верстаті, працівник, ризикуючи отримати травму, фіксує деталь рукою, притискуючи вал до дерев'яного бруска, що знаходиться на столі свердлильного верстата.

На фото 6 зображено робочий орган кругло-пиляльного верстата, який не відповідає вимогам безпеки. Зокрема, замість автоматично діючого огородження робочої частини пиляльного диска, яке повинно відкриватися під час проходження оброблюваного матеріалу (відповідно до габаритів заготовки), робочий орган обладнаний нерухомим захисним кожухом, який закриває лише верхню частину диска. До речі, дане порушення стало однією з причин травматичної ампутації кисті руки однієї з робітниць фізичної особи – підприємця в м. Шепетівка Хмельницької області.

Коли бракує державницького підходу

Звичайно, ідеальним виходом із даної ситуації була б заміна даного устаткування на нове, більш безпечне, але оскільки це поки що не робиться, то необхідно було б привести його у відповідність з існуючими сьогодні стандартами. А щоб зробити це, треба подбати про розробку відповідної документації на вищезазначені пристрої та огородження. Не розумно ж, виготовляти їх на кожному підприємстві, як кому заманеться, без відповідних креслень, ескізів та розрахунків. Та й чи знайдуться скрізь для цього відповідні фахівці?

Виходячи з цих міркувань, автор звернувся, було з листом до Держгірпромнагляду, в якому обрисував своє бачення шляхів вирішення даної проблеми. У відповідь надійшла відписка за підписом першого заступника Голови Держгірпрмнагляду В.Шайтана

про те, що "ця проблема має вирішуватися шляхом проведення комплексних заходів та консолідації зусиль як державних органів, так і роботодавців". При цьому посадовець запевнив у тому, що "Держгірпромнагляд здійснює послідовну політику щодо вирішення важливих питань безпеки праці та виробництва".

Оскільки зміст такої відповіді автора влаштувати не міг, то він звернувся безпосередньо до О.Хохотви з конкретними запитаннями: "чи буде Держгірпромнагляд "в процесі здійснення послідовної діяльності щодо вирішення важливих питань безпеки праці та виробництва" вирішувати питання щодо приведення застарілого устаткування до існуючих стандартів безпеки праці? Якщо так, то хто в такому випадку розроблятиме документацію на виготовлення огороджень та запобіжних пристроїв, які б убезпечували працю тих працівників, які експлуатують застаріле устаткування, що не відповідає вимогам безпеки? Хто і яким чином має доводити ці розробки до підприємств? Чи буде встановлення огородження та запобіжних пристроїв узгоджуватися із заводами-виготовлювачами устаткування тощо?"

Крім цього, автор звернув увагу керівника наглядового органу на неналежне ставлення до розгляду надісланого йому листа першим заступником.

Логічно було чекати, що після цього О.Хохотва дасть вичерпну відповідь на поставлені в письмовому зверненні питання. Але цього не сталося. Всупереч Закону "Про звернення громадян" чергова відписка знову надійшла від першого заступника Голови, тобто посадовця, дії якого, по суті, були оскаржені його безпосередньому начальнику, тобто, Голові Держгірпромнагляду. В.Шайтан повідомив, що "відповідь стосовно приведення застарілого устаткування…до чинних стандартів" автору вже була надана. При цьому повідав, що він цінує бажання автора "допомогти вирішенню важливих питань охорони праці". Чого більше в цих словах: крутійства, чи цинізму зрозуміти важко. Зате зрозуміло, що ні О.Хохотву, ні В.Шайтана не турбує доля працівників, які працюють на застарілому обладнанні, як би дивно це не вигляділо.

Судячи з того, що Держгірпромнагляд мало що робить для прискорення технічного переозброєння підприємств, впровадження прогресивних технологій, досягнень світового досвіду, а навпаки – ратує за продовження терміну експлуатації зношеного обладнання, але при цьому не дбає про грамотне приведення його у відповідність із стандартами безпеки, то виходить, що наглядовий орган свідомо провокує на підприємствах аварійні ситуації та людські трагедії. Якщо взяти до уваги той факт, що Держгірпромнагляд не здійснює належного контролю за якістю технічної діагностики, то обладнання поступово перетворюється в міни сповільненої дії, які інколи вибухають.

Плачевні наслідки недолугої діагностики

Щоб переконатися в тому, що зношене устаткування несе в собі загрозу, незалежно від того, пройшло воно технічну діагностику, чи ні, давайте проаналізуємо обставини та причини однієї з резонансних трагедій, що сталася 6 серпня минулого року в цеху з виробництва аміаку ПАТ "Концерн Стирол"", що в м. Горлівка Донецької області. Тут внаслідок розриву трубопроводу відбувся викид рідкого аміаку та утворилася аміачна хмара, поширення якої призвело до гострого отруєння парами аміаку 35 працівників, 6 з яких померли.Внаслідок аварії у повітря потрапило 600 кг аміаку. (Див фото з місця аварії, в тому числі місця розриву труби).

Після завершення спеціального розслідування групового нещасного випадку із смертельними наслідками, на сайтах територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області та Інтер факсу – Україна з'явилося повідомлення про те, що основною причиною нещасного випадку є незадовільний технічний стан аміакопроводу, обумовлений корозією його стінок та ерозією з боку робочого середовища, що призвело до зменшення товщини стінки з 4 мм до 0,8 – 0, 6 мм (при мінімально допустимій для даного діаметру труби 2,0 – 2, 15 мм).

Серед супутніх причин аварії керівником територіального управління було названо неповне та неякісне проведення технічного діагностування, тобто, експертного обстеження, аміакопроводу. Із сказаного ним випливає, що аміакопровод, на якому сталася аварія, споруджений майже 30 років тому. Правила перевірки його надійності були розроблені ще в1969 році. Вони включали в себе експертне обстеження аміакопроводу раз у 4 роки.За словами посадовця, лабораторія, яка проводила діагностику аміакопроводу, робила це в окремих його точках, але чи може, мовляв, така діагностика вважатися якісною, якщо довжина аміакопроводу становить 2,8 км?..

Як на мене, то питання поставлене керівником місцевого наглядового органу, далеко не риторичне. Більше того, інформація, що в ньому міститься, вимагає негайної реакції тих, хто повинен був у свій час подбати про вдосконалення вітчизняної діагностики. Але про це трохи нижче…

Здоровий глузд підказує, що при визначенні придатності до експлуатації того, чи іншого устаткування в першу чергу необхідно звертати увагу на нормативний термін експлуатації. І якщо він вже вийшов, то не варто його продовжувати, незважаючи на результати експертного обстеження, тим більше, якщо методика її проведення розроблялася багато років тому і з того часу не переглядалася.

В противному випадку підвищується ризик виникнення аварійних ситуацій та травмування людей. Навіть школяреві, який вивчає хімію, зрозуміло, що металева труба, яка три десятиліття піддається дії агресивного середовища, не може бути надійною, тим більше, якщо вона не захищена від корозії зовні. У даному випадку, судячи із величини зносу стінки (а він за приблизними підрахунками становив понад 3 відсотка щорічно), аміакопровод був вже не придатний для експлуатації.

Як показує аналіз, на багатьох вітчизняних підприємствах оновлення активної частини основних фондів не проводилося впродовж останніх десятиріч, а технології виробництва, за висновком провідних вчених, залишаються на рівні 60-70 років минулого століття і не відповідають сучасним вимогам. Багато роботодавців пояснюють такий стан справ відсутністю коштів, необхідних для технічного переозброєння, але це не завжди так. Судячи з їх валютних рахунків за кордоном, які, до речі працюють не на Україну, а на економіку тих держав, на території яких вони знаходяться, та інших ознак неймовірних статків вітчизняних власників, таке твердження, м'яко кажучи, далеко не завжди відповідає дійсності.

Це тим більш прикро, бо більшість з них нажиті не за рахунок впровадження прогресивних технологій, підвищення ефективності виробництва (в науковому розумінні цього слова), а за рахунок експлуатації обладнання, що відпрацювало свій безпечний ресурс, а також важкої, понаднормової, виснажливої праці наших співвітчизників, дешевої робочої сили, невиплат заробітної плати, забруднення навколишнього середовища, погіршення здоров'я наших співвітчизників тощо.

Екскурс в історію: німецьке чудо

Як свідчить досвід країн Заходу, оновлення засобів виробництва, впровадження найновіших досягнень науки і техніки, на що, нібито, ніяк "не вистачає" коштів нашим скоробагатькам, сприяє виведенню економіки на світовий рівень, створенню здорових і безпечних умов праці тощо. Завдяки науково-технічному прогресу нашим європейським сусідам за короткий термін часу вдалося зробити те, чого ми не можемо досягти вже близько століття.

Візьмемо, до прикладу, Німеччину. Після другої світової війни вона практично лежала в руїнах. Золотовалютних запасів майже не залишилося, не кажучи вже про інші цінності. Один із зарубіжних журналістів охарактеризував стан, в якому знаходилася тоді переможена країна так: Німеччина – це купа сміття, в якому копошиться 40 млн. голодних німців. До того ж, в цей самий час, окупаційні власті почали демонтаж та вивезення з німецьких підприємств промислового устаткування (в рахунок репарацій).

Тоді з Німеччини були вивезені цілі технологічні лінії та виробництва. Для потреб промисловості Радянського Союзу було демонтовано і поставлено машини, механізми та обладнання таких німецьких фірм, як "Телефункен", "Лоренц", "Осрам", "Кох и Штерцель", "Радіо-Менде" і ін. Для потреб Наркомату шляхів сполучення СРСР станом на 1 січня 1946р. з Німеччини поступило 20598 одиниць різного устаткування, з них 6519 - металообробного. Разом з ним була вивезена і технічна документація, за допомогою якої потім вдалося налагодити виробництво багатьох видів продукції.

Допоки Радянський Союз тішився трофейній техніці, освоював та вовтузився біля неї, Німеччина відбудовувалася. Натомість, взамін вивезеному устаткуванню, почала впроваджувати у виробництво найновіші технології, які вже були на той час розроблені, адже в ході війни прогрес не стояв на місці, особливо у машинобудуванні. Але і нове обладнання довго не затримувалося на виробництві, оскільки через деякий час воно робилося морально застарілим, хоча і не зовсім зношеним.

Звичайно, при цьому не обходилося без допомоги інших держав, зокрема, США. Проте, той факт, що саме завдяки швидкому розвитку науково-технічного прогресу Німеччині буквально за 1,5 десятки років вдалося добитися зростання своєї економіки, є безспірним. В подальшому це стало економічною основою для об'єднання Німеччини, яка сьогодні продовжує процвітати.

Аналогічні приклади можна приводити і по інших країнах, які, незважаючи на величезні втрати у війні, завдяки оновленню та переозброєнню виробництва, зуміли обігнати своїх переможців, і тепер наші співвітчизники служать у них наймитами і виконують роботу, якої цураються тамтешні громадяни.

Сьогодні заміна виробничого устаткування, на що ніяк не можуть наважитися багато вітчизняних капіталістів, це - питання менеджменту. В умовах ринку воно повинно оновлюватися упродовж того, чи іншого нормативного (амортизаційного) терміну по кілька разів, як з огляду на його продуктивність, якість та конкурентоспроможність виробленої на ньому продукції, так і з огляду на безпеку праці, екологію тощо.

Зараз такий час, що після запровадження нової технології, установки нового обладнання необхідно вже думати про завтрашній день, тобто, про його модернізацію та заміну на більш сучасне. Інакше обійдуть конкуренти. Змінюється попит - змінюється продукція. Змінюється продукція – змінюється устаткування. В цьому полягає рух вперед. А який може бути рух вперед (прогрес), якщо техніка працює десятиріччями. Це – застій, за яким наступає занепад. Якщо Україна вступить у Євросоюз, а до цього йде, то більшість наших підприємств не витримають конкуренції через відстале обладнання, недолугі технології та низьку якість наших товарів.

Політика, спрямована на самознищення

Замість того, аби поступово виводити з експлуатації устаткування, яке вже відпрацювало нормативний ресурс, впроваджувати у виробництво нову техніку і, цим самим, розвивати економіку, в Україні під егідою створення сприятливих умов для розвитку виробництва товарів та бізнесу створено умови для того, аби роботодавці мали можливість затягнути цей процес на невизначений час.

За запровадженою в колишньому Союзі практикою останні всякими правдами і не правдами отримують від експертних організацій позитивні експертні висновки на предмет продовження терміну експлуатації застарілих, зношених машин, механізмів та обладнання підвищеної небезпеки, які підлягають списанню. Економлячи в такий спосіб на технічному переозброєнні підприємств, роботодавці витрачають кошти на проведення експертного обстеження - технічної діагностики, яка, як засвідчила аварія у ПАТ "Концерн Стирол", не може достеменно визначити реальний стан того, чи іншого обладнання. Це – з одного боку.

З іншого: проектуючи те, чи інше обладнання, машину чи механізм, конструктори-проектанти враховують деградацію металу, яка вібуватиметься в процесі експлуатації. А якщо так, то чи вправі будь-хто без згоди авторів проекту, конструкторів продовжувати встановлений ними термін експлуатації?

Продовження терміну експлуатації устаткуванню, яке відпрацювало свій нормативний термін, не тільки гальмує розвиток економіки, а й призводить до аварій та нещасних випадків з людьми, про що вже йшлося вище. І це закономірно, адже після отримання позитивного експертного висновку продуктивнішим та надійнішим воно не стає, бо ніякої модернізації під час проведення діагностики в більшості випадків йому не проводиться. А якщо таке і відбувається, то не завжди не на користь безпеці праці, оскільки відбувається хаотично, без відповідних проектних рішень та розрахунків. Про це свідчать конкретні факти. Ось один із них, який мав місце у ВАТ "Подільський цемент", що на Хмельниччині.

Для того, аби мати змогу періодично підвищувати коефіцієнт зчеплення між ременем і привідним барабаном стрічкового транспортера, який вже давно відпрацював свій нормативний термін і був непридатний для експлуатації, технічна служба товариства у суцільному огородженні привідного барабана улаштувала люк, через який обслуговуючий персонал періодично підкладав руберойд. Під час чергового виконання цієї небезпечної операції рука одного із робітників була захоплена пасовою передачею і намотана на барабан, а відтак - відірвана від тулуба разом з лопаткою… По дорозі в лікарню сердешний помер.

В інтерв'ю, вміщеному в газеті "Дзеркало тижня" (№33 від 5-11.09.09) під заголовком "Нашу роботу на перший погляд не видно, але за нею – спокій країни",говорячи про усунення причин корупції, яка, за словами С.Сторчака, у роботі Держгірпромнагляду мала місце ("це явище, - за інформацією тодішнього керівника наглядового органу, - булоприсутнє"), він повідав, що очолювана ним інституція "так нормативно вибудовує свою роботу, щоб в процедурі прийняття рішень максимально виключити корупційну складову". За словами посадовця, це дало змогу зробити "систему отримання дозволів у Комітеті найпрозорішою в органах центральної виконавчої влади".

Але, якщо це було дійсно так, то чому у ВАТ "Подільський цемент", де внаслідок травматичної ампутації руки загинув працівник, було по іншому. Для того, аби отримати дозвіл на експлуатацію фатального транспортера, який вже давно відпрацював свій ресурс, керівництво звернулося, було, до Подільського ЕТЦ, аби він дав позитивний експертний висновок на продовження терміну експлуатації. Проте там відмовили з огляду на несправність механізму (його зношеність).

Тоді роботодавець звернувся до більш зговірливого ЕТЦ в іншому регіоні, після чого на підставі отриманого в ньому недолугого висновку Держгірпромнагляд видав роботодавцю дозвіл на експлуатацію несправного механізму. Ось Вам і "нормативно вибудувана робота" та "прозорість при видачі дозволів".

Кілька років тому під час зустрічі в Держгірпромнагляді із представниками країн Заходу, які розповідали про основні вимоги європейського законодавства з питань охорони праці, автор поцікавився, чи практикується у них продовження терміну експлуатації обладнання підвищеної небезпеки, яке відпрацювало свій ресурс. У відповідь ті лише знизували плечима і здивовано переглядалися між собою.

І це зрозуміло, тамтешні капіталісти ще до закінчення встановленого терміну експлуатації здають техніку в металолом, або ж…продають в економічно слабші країни (в Україну, чи інші республіки колишнього Союзу). Натомість встановлюють нове, більш продуктивне і менш затратне. Це дозволяє власникам йти в ногу з прогресом, уникати додаткових витрат на ремонт і обслуговування бувшого в експлуатації устаткування, а також проблем, що можуть виникнути в разі виникнення аварії та нещасних випадків з людьми.

Було б смішно, якби не було так сумно, бо деякі наші ділки навчилися робити на переозброєнні підприємств економічно розвинутих країн свій бізнес. Придбані на Заході машини, механізми, технологічні лінії та інше обладнання, в тому числі, аміачне, які, по тамтешнім міркам, вже віджили свій вік, в нас називається "свіжаком". Завдяки перепродажі такого "свіжака" перекупщики мають не поганий зиск, бо продають придбане вдвічі дорожче, аніж купили.

Таким чином, переозброєння окремих наших підприємств, якщо і відбувається, то за рахунок морально застарілої та фізично зношеної техніки, від якої відмовилися західні капіталісти. І так вже не один рік. Хіба в такий спосіб можна досягти європейських стандартів у виробництві продукції?

Така політика є антидержавною та нелюдською, бо вона не дає ніякої перспективи на краще життя, навпаки, створює передумови для нових трагедій, примноження людських бід та злиднів.

Прикро, але факт: до діагностики, завдяки якій можна продовжувати термін експлуатації зношеного обладнання підвищеної небезпеки, в тому числі імпортного, причетні експертно-технічні центри (ЕТЦ), що були створені при Держнаглядохоронпраці для здійснення експертизи проектної документації, відповідно до постанови Кабінету Міністрів №431 від 23 червня 1994р.

Це тим більш незрозуміло, бо Держнаглядохоронпраці та його правонаступник – Держгірпромнагляд у процесі наглядової діяльності, за логікою, мали би націлювати роботодавців на виведення з експлуатації фізично зношеного та морально застарілого устаткування, впровадження прогресивних технологій, останніх досягнень науки і техніки і, цим самим, добиватися додержання вимог ергономіки, скорочення важкої фізичної праці, підвищення рівня промислової безпеки, ну, і на цьому тлі - розвитку економіки країни.

Звичайно, на перший погляд нічого поганого в проведенні діагностики, нібито, немає, оскільки це робилося і робиться під приводом забезпечення безпеки виробничого устаткування. Але, якщо добре розібратися, вникнути в суть того, що відбувається, то виходить, що Держгірпромнагляд робив і продовжує робити ведмежу послугу економіці країни, адже до старіння основних фондів, знос яких сьогодні складає близько 70-80 відсотків, значною мірою доклалися створені та виплекані ним ЕТЦ. Саме за висновками цих та деяких інших експертних організацій продовжується термін експлуатації машин, механізмів та обладнання підвищеної небезпеки, що відпрацювали свій ресурс. Тим часом кошти, які мали би бути витрачені на заміну основних фондів, осідають в зарубіжних банках, вкладаються в будівництво і оздоблення різних офісів, палаців та апартаментів тощо.

Узаконена авантюра та її наслідки

Інформація для роздумів. Упродовж тривалого часу автор був переконаний, що продовження терміну експлуатації зношеного устаткування було затіяно лише для того, аби прислужитися олігархам, аби мати потім від них підтримку. Та коли ознайомивсяз публікаціями О.Дердіна "Вплив…Повага…Авторитет", "Революції приходять та відходять – мафія безсмертна…", що були надруковані в журналі "Все про охорону праці" (№11, 2009р. та № 3, 2014р.), то стало зрозуміло, що справа тут не тільки в цьому… Судячи з описаних в названих публікаціях фінансових схем та маніпуляцій із заробленими (на проведенні технічної діагностики) коштами ЕТЦ, які нібито, мали місце в системі Держгірпромнагляду, головний герой роману І.Ільфа і Є.Петрова "Золоте теля" Остап Бендер зі своїми чотирмастами способами "чесного" віднімання грошей у громадян просто відпочиває…

Для того, аби зняти з себе відповідальність за економічні наслідки авантюри з продовженням терміну експлуатації устаткуванню, що відпрацювало свій нормативний ресурс, та мати можливість більш впевнено втягувати в неї все більше і більше підприємств, Держгірпромнагляд розробив проект Порядку проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі – Порядок) та подав його на затвердження Кабінету Міністрів. Як слід було очікувати, очолюваний В.Януковичем уряд, який відповідно до Конституції України (ст.116, п.4) повинен був дбати про економічний та науково-технічний розвиток України своєю постановою № 687 від 25.05.2004р. затвердив зазначений Порядок.

В даному документі детально описано процедуру, відповідно до якої можна "вдихнути друге життя" засобам виробництва, які відпрацювали свій нормативний термін, або, як сказано в документі, досягли "г р а н и ч н о г о строку експлуатації".

Щоб не бути голослівним, процитую окремі його положення. Так п..22 Порядку гласить: "У разі досягнення граничного строку експлуатації роботодавець припиняє подальшу експлуатацію устаткування до проведення експертного обстеження".

Як бачимо, після того, як машина, механізм чи обладнання відпрацювало граничний термін, постанова орієнтує роботодавців не на їх заміну, а на подальшу експлуатацію шляхом проведення діагностики.Але якщо устаткування досягло г р а н и ч н о г о терміну, то хіба потрібно це робити, та ще й при такому рівні діагностики, якою вона була 10 років тому і є сьогодні в Україні. Я вже не веду мову про економічну складову такого підходу.

Далі – більше. Із зазначеної постанови випливає: навіть якщо за наслідками діагностики будуть виявлені "дефекти, пошкодження і несправності, які негативно впливають на безпечну експлуатацію устаткування і загрожують безпеці працівників і інших осіб" зовсім не обов'язково його виводити з експлуатації, оскільки в такому разі відповідно до п.37 Порядку експертна організація разом з негативним висновком передає власнику перелік дефектів "для проведення ним відбудовних робіт"?!

Із зазначеного випливає, що машини та механізми можна експлуатувати в і ч н о. Варто лише періодично робити їм діагностику та "проводити відбудовні роботи". А, попросту кажучи, вкладати кошти в ремонт старого зношеного устаткування, яке, до речі, вже не один раз окупило себе і з якого вижато все, що передбачено його виробником. Звичайно для ЕТЦ та інших експертних організацій це вигідно, адже при такому підході вони назавжди забезпечуються фронтом робіт. А яка вигода від такої технічної політики для економіки країни? Це – по-перше.

По – друге, чи факт, що власник завжди у разі необхідності шукатиме в процесі виконання, так званих, відбудовних робіт, комплектуючі частини, скажімо, до вантажопідіймального механізму, виготовленого далеко в Росії, чи в одній із країн Заходу. Він що, відрядить туди свого постачальника? Оскільки це буде занадто дорого, то власник шукатиме інший вихід. А де гарантія, що той "вихід" виявиться безпечним і, як мовиться, не вилізе комусь боком, як це декілька років тому мало не сталося на одному підприємств Хмельниччини, де під час відновлення стріли крана С 981А замість спеціальних болтів, що виготовлені із надміцної сталі, доморощені "фахівці" поставили саморобні, виготовлені в кустарних умовах. Це, в свою чергу, призвело до їх руйнації та падіння частини стріли. Лише завдяки випадковості тоді вдалося уникнути людських жертв.

Як потім з'ясувалося даний кран відпрацював свій нормативний термін. За кілька днів до цього одна з експертних організацій м. Києва видала йому позитивний висновок на продовження терміну експлуатації. Під час з'ясування обставин цієї події начальник місцевого органу з нагляду за охороною праці дорікнув, було, експертам за неякісне проведення технічної діагностики. У відповідь ті повідомили, що перевіряли лише стан металоконструкцій вантажопідіймального механізму. В ході подальшої розмови з'ясувалося, що горе-експерти не знають, навіть, марки сталі, з якої виготовлені металоконструкції, яким вони проводили технічну діагностику…

Сьогодні в Україні експлуатується близько 95 відсотків вантажопідіймальних кранів, термін служби який вже закінчився, близько 71,9 тис. кранів відпрацювали свій нормативний термін понад 10 років тому,але завдяки позитивним висновкам експертних організацій досі перебувають у експлуатації. На окремих підприємствах продовжують використовуються крани, які мали бути здані в металолом ще 20 - 25 років тому.Чи не тому окремі з них інколи падають додолу.

На думку професора, голови правління НТА "Підіймальні споруди" М.Андрієнка, головного спеціаліста В.Коріня ситуація з безпекою цих об'єктів ускладнюється не тільки закінченням встановленого терміну служби кранів, а й відсутністю глибокого аналізу причинно-наслідкових зв'язків небезпечних і небажаних подій, що мають місце при експлуатації кранів, та застарілою методикою оцінювання можливого продовження його терміну безпечної експлуатації (журнал "Охорона праці",№11, 2013р.). Про правдивість слів науковця свідчать фото з місць аварій, що подаються.

Примітка. Звичайно, не всі, зафіксовані на фото аварії пов'язані з незадовільним технічним станом вантажопідіймальних кранів. У даному випадку автор подав їх для того, аби продемонструвати, до яких масштабних руйнувань та людських жертв може призвести падіння зношених механізмів, конструкції яких внаслідок тривалої експлуатації можуть втратити свою міцність.

Що стосується котлів, то понад 27,6 тис. цих об'єктів відпрацювали свій нормативний термін понад 10 років тому,але завдяки висновкам ЕТЦ продовжують експлуатуватися. До чого це може призвести – не важко здогадатися, розглядаючи фото, що подаються нижче.

Пора би вже взятися за розум

Оскільки затверджений Кабінетом Міністрів Порядок проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки відкинув промислову безпеку, а з нею і, економіку країни на багато років назад, то чи не настав час внести в нього відповідні зміни. Прийняття урядом того, чи іншого рішення повинно йти на користь справі. (Інакше навіщо його приймати?) А кому яку користь принесла постанова № 687 від 25.05.2004р., крім тих, хто чекав її прийняття, як манни небесної?

Внести зазначені зміни, за логікою, мали попередні уряди, що приходили на зміну один одному. Оскільки цього не трапилося, то, виходить, що урядовці, які приходили на зміну одні одним, або не вникали в причини старіння основних фондів, або особисто їм такий розклад був вигідний, або всім було байдуже, що коїться на виробництві.

Як би там не було, це цілком влаштовувало керівництво Держгірпромнагляду, яке упродовж останніх років теж мінялося кілька разів. Якщо говорити конкретно за С.Сторчака, то йому Головою Держгірпромнагляду вдавалося ставати кілька разів, приблизно так, як С.Піскуну Генеральним прокурором. Подейкують, що він знову може очолити наглядовий орган. Але чи має С.Сторчак на це моральне право після того, як не тільки стримав розвиток науково-технічного прогресу в Україні, а допоміг олігархам перетворити окремі робочі місця в зони потенційного лиха?!

Гадаю, якби кошти, які було витрачено на діагностику зношеного устаткування та проведення, так званих, відбудовних робіт, були направлені на переозброєння підприємств, то сьогодні знос основних фондів не був би таким жахаючим. Адже експертне обстеження машин, механізмів та обладнання, висновки якого дають право продовжувати їх термін експлуатації, проводиться раз у 1-4 роки. А це значить, що кожного разу підприємство витрачає на це кошти, які можна було б вкласти в придбання нової сучасної високопродуктивної та більш безпечної техніки.

Якби можна було порахувати збитки, що були заподіяні економіці старінням основних фондів, витратами на проведення діагностики та виконання "так званих" відбудовних робіт, втратами робочого часу, то вони були б, свого роду, вироком для того, хто затіяв авантюру з продовженням терміну експлуатації устаткуванню, що відпрацювало свій термін.

На думку автора, ініціатор розробки проекту Порядку найімовірніше, був "засланим козачком" тих, хто не хотів вкладати кошти в заміну застарілих машин, механізмів та обладнання (або тих, хто не зацікавлений, аби Україна рухалася вперед). Адже такі дії спрямовані не на економічне зростання країни та реалізацію державної політики в сфері охорони праці, а навпаки – на старіння основних фондів, створення передумов для виникнення аварій і настання нещасних випадків, зрештою, на викачку коштів з підприємств, частина яких йде на оплату недолугої діагностики.

Якщо це буде продовжуватися, то економіка України ніколи не зможе піднятися до європейського рівня, навіть, за рахунок важкої, виснажливої, понаднормової праці тих, хто працює біля верстата, вирощує хліб, виплавляє метал, видобуває вугілля. Я вже не веду мову про безпеку праці персоналу, який експлуатує та обслуговує застаріле та зношене обладнання, адже не факт, що деяке з них не перебуває зараз в аварійному стані, в якому 6 серпня минулого року знаходився аміакопровод ПАТ "Концерн Стирол".

До речі, сьогодні в Україні близько 1 км аміакопроводів відпрацювали свій нормативний термін, але завдяки висновкам експертних організацій (на кшталт тих, що у свій час проводили діагностику труби у ПАТ "Концерн Стирол"), продовжують експлуатуватися.

Серйозну тривогу викликає старіння основних промислово-виробничих фондів у гірничо-металургійному комплексі, адже у 89 відсотківдоменних печей, 87 – мартенівських, 90 – прокатних станів, 54 – коксових батарей, 29 – конвертерів нормативний термін експлуатації давно минув. Сьогодні на застарілому устаткуванні виробляється близько 50 відсотків продукції. І це дуже непокоїть, адже причиною аварії може бути не тільки зношеність обладнання, а й усталість металу, з якого воно виготовлене, структурні зміни в ньому, зрештою, низька якість виготовлення тих, чи інших конструкцій.

10 грудня 2012р. в киснево-конверторному цеху Маріупольського металургійного комбінату сталося раптове обвалення консольної частини траверси розливного стенду другої машини безперервного лиття заготовок, на якій знаходився ківш з розплавленим металом (в кількості 150тонн.) Внаслідок аварії розплавлена сталь розлилася на площі 250 квадратних метрів. Два працівники, які знаходилися в її зоні, згоріло заживо.

За висновком комісії із спеціального розслідування причиною аварії стало неякісне виконання на ВАТ "Уралмаш" (Росія) зварних швів конструкцій та недотримання проектних рішень при виготовленні балки сталерозливного стенду. Але хіба відповідальність за настання аварії лежить лише на виробнику, якщо врахувати, що дане устаткування було встановлене близько двох десятків років тому і постійно піддавалося навантаженню?

Фізична зношеність та моральна застарілість металоплавильного обладнання створює не тільки небезпеку для обслуговуючого персоналу, а й гальмує економіку підприємств, бо ж хіба в такому випадку можна розраховувати на конкурентну спроможність продукції, високу продуктивність праці тощо.

Оскільки вищезазначена постанова гальмує розвиток науково-технічного прогресу, створює передумови для виникнення аварій та нещасних випадків з людьми, то чи не настав час внести до неї відповідні зміни, натомість виробити зовсім інші підходи в проведенні технічної політики на виробництві. Політики, яка б націлювала роботодавців на своєчасну заміну зношеного устаткування, впровадження у виробництво останніх досягнень науки і техніки, передових технологій тощо. Це сприяло б інтенсифікації виробництва, подальшому розвитку економіки, підвищенню рівня промислової безпеки.

Діагностика: шляхи розвитку та уроки минулого

Що стосується експертизи, то вона звичайно, необхідна, але лише для того, аби допомагати державним інспекторам визначати причини аварій та нещасних випадків. Тільки не в тому вигляді, в якому існувала донедавна.

Як свідчать результати розслідувань обставин та причин аварій на обладнанні, в основному, руйнуються вузли, що піддаються значним навантаженням. При цьому тріщини розвиваються поволі (упродовж декількох років), або ж миттєво (при крихкому руйнуванні). Останнє створює найбільшу небезпеку для конструкцій, оскільки відбувається без помітної деформації або утворення видимих тріщин, і тому важко діагностується традиційними методами контролю. Виявляти такі зміни та дефекти можна лише за допомогою комплексних методів технічної діагностики,зокрема: акустичної емісії, структуроскопії та за допомогою магнітних методів.

Діагностика зміни структури внаслідок деградації матеріалу обладнання є основою для більш достовірної оцінки фактичних механічних властивостей матеріалу (границь плинності та міцності, ударної в'язкості та ін.), з подальшим їх використанням в ході сучасних методів розрахунку залишкового ресурсу металоконструкцій.

Сьогодні в Україні нараховується понад 1000 спеціалізованих та експертних організацій, в тому числі ЕТЦ Держгірпромнагляду. Навчання їх фахівців з дефектоскопії проводиться за видами неруйнівного контролю, але сучасний стан обладнання вимагає переходу від дефектоскопії до комплексного технічного діагностування, що в свою чергу неможливо без відповідної нормативної бази, сучасних технологій та засобів контролю, а також наявності фахівців-діагностів відповідного рівня підготовки та кваліфікації.

Прикро, але факт, до того, як сталася біда в Горлівці Держгірпромнагляд та тих, хто повинен дбати про створення здорових і безпечних умов праці, втілювати в життя державну політику з охорони праці, цілком влаштовував той рівень технічної діагностики, який існував на той час. Власник ПАТ "Концерн "Стирол", а це ніхто інший, як Голова Федерації роботодавців України (ФРУ) Д. Фірташ,

прозрів та заговорив про якість діагностики лише тоді, коли, як кажуть запахло смаленим, коли на його підприємстві загинули люди. І то лише для того, аби все звалити на недосконалість технічної експертизи, як такої, і цим самим завуалювати той факт, що на момент аварії аміакопровод вже давно відпрацював закладений виробником ресурс і мав бути давно замінений, що в процесі експлуатації він піддавався не тільки ерозії зсередини, а й корозії зовні, що на підприємстві не було розроблено методик зниження виробничих ризиків тощо.

Примітно, що незадовго до трагедії в Горлівці заступник Голови ФРУ Д.Фірташа О. Мірошниченко у своєму інтерв'ю журналу "Охорона праці" (№8, 2013р.) сказав наступне: "Нас турбує ситуація з тим, що основні фонди в Україні застарілі. І, як правило, це призводить до певних техногенних збоїв і аварій. Внаслідок таких випадків страждають люди, а значить, несе відповідальність і роботодавець. Наше спільне завдання – зробити так, щоб найманий працівник прийшов на роботу і пішов з неї здоровим …".

Сказане свідчить, що у ФРУ усвідомлювали наслідки старіння основних фондів. А якщо так, то чому її Голова своєчасно не подбав про заміну зношених аміакопроводів у власному концерні і, цим самим не подав хорошого прикладу для наслідування іншими олігархами-роботодавцями, які експлуатують старе зношене устаткування? Це тим більш прикро, бо за півтора року до трагедії, Україна ратифікувала Конвенцію Міжнародної організації праці №174 (1993р.) "Про запобігання великим промисловим аваріям", відповідно до якої роботодавці, на кшталт Д.Фірташа повинні були створити і забезпечити функціонування системи контролю за чинниками підвищеного ризику.

Для того, аби уникнути претензій за загибель працівників Д.Фірташ надав їх сім'ям матеріальну допомогу по одному мільйону гривень, але хіба не краще було витратити ці кошти на зміну зношеного устаткування?

Як свідчать факти, не особливо переймався проблемою надійності обладнання підвищеної небезпеки і Національний науково-дослідний інститут з промислової безпеки та охорони праці (ННДІПБОП), який був йому підпорядкований упродовж тривалого часу. Всіх влаштовували і старіння основних фондів і дідівські методи технічної діагностики.Ніхто не хотів завдавати собі зайвих клопотів, адже для того, аби розвивати її необхідно було, опираючись на сучасні наукові розробки технологій, засобів та досліджень, підготовити та затвердити в Україні відповідну нормативно - правову базу, атестувати фахівців відповідного рівня кваліфікації тощо.

О к о з а м и л ю в а н н я

Головним оспівувачем роботи керівництва наглядового органу, ННДІПБОП та ЕТЦ був і залишається науково-виробничий журнал "Охорона праці" - друкований орган, який мав би, за логікою, періодично підстьобувати зазначені інституції до здійснення заходів щодо підвищення якості технічної діагностики, розвитку відповідної нормативно-правової бази, розробки запобіжних пристроїв та огороджень, про що йшла мова вище. Адже преса, тим паче, спеціальна, за великим рахунком, має бути генератором новацій та ідей, свого роду, щукою у річці, щоб карась не дрімав. Тим більше, якщо йдеться про хід реалізації державної політики з охорони праці.

Проте керівництво журналу "Охорона праці", в особі головного редактора Д.Матвійчука та і же з ним, з самого початку, запрограмоване на зовсім інші цілі, а саме – створення іміджу Держгірпромнагляду. Для того, аби в цьому переконатися, досить лише погортати його сторінки.

Коментар до фото. Судячи з сяючого виразу обличчя головного редактора (дане фото витягнуто із сайту журналу) в нього, незважаючи на аварії та людські трагедії на виробництві, війну на сході, завжди, як кажуть, "все пучком". Щоправда, незрозуміло, як він, тримаючи в лівій руці журнал, збирається писати на аркуші, що лежить на гладенькій поверхні стола? Це ж не зручно - папір буде ковзати… А може це – звичайне позерство, спрямоване на те, аби створити імідж пишучого редактора?

Хоча, якщо по правді, то вираз "пишучий редактор", ще менше підходить Матвійчуку, як вислів "співочий ректор" Поплавському, бо "молодий орел" хоч трохи щось мугикає на сцені, а наш герой через свою непрофесійність, навіть, не може помітити "лажі", яку періодично підсовують йому брати по розуму.

Хіба може бути інакше, хіба журнал може мати свою позицію і сприяти оновленню виробництва та створенню здорових і безпечних умов праці, коли його головним редактором єколишній замполіт, а заступником – вчителька молодших класів, тобто люди, які за освітою і професійним досвідом далекі від проблем охорони праці? Вони, якби, навіть, і хотіли підняти на шпальтах видання якусь серйозну проблему і тримати її в полі зору, то не зуміли б цього зробити, оскільки не є фахівцями. Це - по-перше.

По-друге, набагато легше в обмін на позитивні відгуки про журнал видавати державним інспекторам, які періодично проходять в Держгірпромнагляді стажування, квитки до театру (щоб потім козиряти виторгуваними в такий спосіб відозвами перед своїм начальством), ніж

наповнювати друкований орган необхідною для роботодавців інформацією.

Щоб ніхто не сумнівався, що Д.Матвійчук "на своєму місці", його заступник Л.Солодчук в статті присвяченій 20-річчю журналу (№6, 2014р.) повідала, що її головний редактор і вимогливий, і знає всі події, які відбуваються в органах Держгіпромнагляду, ЕТЦ, ННДІПБОП та інших працеохоронних органах, і що він в постійному пошуку нових підходів у вирішенні тих питань, які ставить перед журналом життя.

Доводиться лише шкодувати, що головний редактор науково-виробничого журналу цікавиться станом справ лише в державних структурах, а не на підприємствах, в агроформуваннях, в конструкторських б'юро, в наукових установах, на кафедрах безпеки життєдіяльності вищих навчальних закладів тощо. Якби він це робив і хоч трохи розумівся у справі, за яку взявся, то можливо знав би, які насправді питання ставить перед журналом життя, а, відтак, знав би чого і в кого вимагати.

На превеликий жаль, через свою некомпетентність керівництво видання часто заповнює журнальну площу матеріалами, фотографіями, карикатурами, анекдотами, жартами, які не несуть в собі ніякої інформації з промислової безпеки.

І що взагалі недопустимо, видання, час від часу, стає розповсюджувачем небезпечних прийомів праці.

Так, в сьомому номері було опубліковано матеріал про проблеми в ЖКГ, який проілюстровано двома карикатурами та двома фото. Коментувати карикатури, гадаю, не слід, оскільки вони того не варті та й розуміти їх можна по-різному, а ось стосовно фото це зробити потрібно. Одне з них, те, що вміщене на сторінці 22, взагалі не зрозуміло для чого потрібне, оскільки невідомо чим займається працівник в синій касці.

Що стосується другого, того, що знаходиться на 23 сторінці, то на

ньому чітко проглядаються порушення Державних будівельних норм – ДБН А.3.2-2-2009 "Охорона праці і промислова безпека у будівництві", які мають місце при виконанні будівельних робіт на висоті. А саме, один з трьох зображених на фото працівників, знаходячись на даху багатоповерхівки, працює без запобіжного пояса та рукавиць, всі троє – без сигнальних жилетів.

Звичайно, на сторінках такого видання, як журнал "Охорона праці" не тільки можна, а й потрібно розміщати фото, на яких фіксуються порушення вимог безпеки, але при цьому на такі факти необхідно обов'язково звертати увагу читачів, а також роботодавців, які їх допускають. Так, до речі, робилося в рубриці "Фотозвинувачення" до приходу в журнал нинішнього керівництва видання.

Оскільки в даному випадку фото скачані з Інтернету, то, виходить, що до їх появи у журналі має пряме відношення вчителька молодших класів, оскільки саме вона виконує у редакції обов'язки відповідального секретаря та за дорученням шефа слідкує, аби на кожній сторінці була картинка (причому не важливо яка). "Шеф не любить щоб журнал був з голим текстом. Він любить картинки…", - повідомив по секрету один з колишніх посадовців редакції.

Але повернемось до порушень вимог безпеки. Розміщення в журналі фотографій, на яких зафіксовані факти незастосування засобів індивідуального захисту є незрозумілим ще й тому, що на палітурці п'ятого номера журналу, за минулий рік, нижче композиційно витриманого шедевру сяє лозунг: на ЗІЗ не заб'єш!

Враховуючи зміст зазначених вище зауважень, виходить, що, підписуючи до друку сьомий номер поточного року, головний редактор, використовуючи лексику журналу, сам, пробачте на слові, "забив на ЗІЗ".

Аналогічні порушення вимог безпеки проглядаються із фото, вміщених у матеріалі (на ст. 68-69), в якому розповідається про спорудження будинків із соломи. Я вже не веду мову про доцільність друкування такого матеріалу у журналі "Охорона праці", адже в Україні чимало проблем, через які гинуть та калічаться наші співвітчизники. І писати, мабуть, потрібно про

те, що слід робити, аби поставити край виробничому травматизму, а не розповсюджувати досвід спорудження солом'яного житла. У цьому ж таки номері опубліковано 6 анекдотів та 4 афоризми на побутові теми, і жодної наукової публікації з промислової безпеки.

Якби колишній замполіт, а нині - головний редактор та і же з ним хоч трохи розумілися на справі, то журнал був би змістовнішим і приносив більше користі, але Держгірпромнагляд вважає, що сьогоднішнє керівництво видання є найбільш підходящим.

До слова сказати, автор вже кілька разів пропонував подбати про атестацію науково-виробничого журналу "Охорона праці" в Міністерстві науки і освіти та включення його до Переліку наукових фахових видань України. Атестація дала б змогу підвищити якість матеріалів, сприяла б приближенню науки до виробництва тощо. Але ні редакція, ні Держгірпромнагляд не підтримали цієї пропозиції. Воно й зрозуміло, адже в такому разі нинішньому головному редактору та його заступнику, найімовірніше, довелось би залишити свої посади. В атестованому журналі місце для дилетантів навряд чи би знайшлося.

Репліка. С.Маршак в свій час сказав, що початківець не може бути редактором. Але ж Д.Матвійчук не просто редактор, а головний редактор, - скажете Ви і будете праві...

Замість осуду – дифірамби та нагороди

Але повернемось до основної теми. В даний час наша країна перебуває у вкрай скрутному економічному становищі. Причому, не тільки тому, що при розкраденій казні їй доводиться тратити величезні кошти на підвищення обороноздатності армії, вести війну з бойовиками різних мастей, відбудовувати зруйновані внаслідок терористичних актів об'єкти, а й тому, що виробництво знаходиться в загоні. Через таких державних мужів, як С.Сторчак та О.Хохотва сьогодні на підприємствах накопичилися груди застарілого устаткування, яке, як кажуть, "дихає на ладан". Аварії, про які йшла мова вище, є яскравим свідченням цього.

Звичайно, в цьому є велика доля вини не тільки згаданих осіб та наглядового органу в цілому, а й власників підприємств, профільних міністерств, відомств, колишніх урядовців. Проте, той факт, що головним заспівувачем та провідником недолугої технічної політики з самого початку був Держгірпромнагляд, а точніше, його колишній Голова С.Сторчак (згадайте його заклик в газеті "Голос України", про те, що"зупиняти зношені основні фонди не потрібно",їх експлуатацію"цілком можна продовжувати…"),є безспірним. Всупереч здоровому глузду головний охоронець праці, який, за логікою мав би ратувати за якнайшвидше виведення з експлуатації зношеного устаткування, на сторінках парламентського видання агітував за продовження терміну його служби.

До речі, цікаво було б довідатися, за які такі успіхи в своїй роботі С.Сторчак був у свій час нагороджений Почесними Грамотами Верховної Ради та Кабінету Міністрів? Невже за успішну реалізацію ідеї продовження терміну експлуатації обладнання підвищеної небезпеки, тобто, за його старіння? А може за статті та інтерв'ю в різних виданнях, які потім були видані окремою брошурою на дорогому глянцевому папері, так ніби в них містилися якісь надзвичайні відкриття, що мали перевернути світ?

Не надто опікувався проблемою старіння основних фондів його наступник - О.Хохотва. І, як наслідок, "маємо те, що маємо"… Оскільки позаминулого року він був нагороджений орденом "За заслуги ІІ ст.", то хотілося б знати, що такого видатного для охорони праці зробив О.Хохотва за два роки перебування на посаді? Він що змінив політику свого попередника, який повів охорону праці та економіку країни у зворотній бік, як в свій час Іван Сусанін польсько-литовський загін, який шукав царевича? Чи може придумав спосіб, як одним махом модернізувати застаріле обладнання, аби воно нічим не уступало сучасному?

Як на мене, то сьогодні під такими охоронцями праці, як С.Сторчак, О.Хохотва та і же з ними, повинна горіти земля. Адже саме через них і їм подібних Україна ніяк не може вилізти з глибокої економічної прірви, натомість веде облік аварій та катастроф, втрачає людей, тратить величезні кошти на усунення наслідків трагедій.

Влада нова, порядки – старі

Для того, аби привернути увагу Уряду до існуючої проблеми перший варіант даного матеріалу у вересні минулого року мною було направлено на електронну адресу, що була вказана на офіційному сайті колишнього Прем'єр-міністра України. Адміністратор сайту подякував за лист, але відповіді я так і не отримав, ні через місяць, ні через два…А потім в країні почалися події, в зв'язку з якими годі було сподіватися на якусь реакцію з боку "папєрєднєго" можновладця.

3 липня поточного року автор направив доопрацьований варіант даного матеріалу урядовцям новопризначеного складу Кабінету Міністрів. Однак, судячи з усього, він до них не дійшов. Управління роботи із зверненнями громадян Секретаріату Уряду направило його для розгляду в Міністерство енергетики та вугільної промисловості.

Як пізніше повідомив заступник начальника цього підрозділу В.Городецький це було зроблено тому, що "згідно Указу Президента України (В. Януковича) від 9.02.2010р. за № 1085 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" діяльність Держгірпромналяду спрямовується і координується через Міністра енергетики та вугільної промисловості…".

31.07. 2014р заступник директора Департаменту промислової безпеки, охорони праці, цивільного та фізичного захисту, трудової та соціальної політики Міністерства енергетики та вугільної промисловості І.Ященко, в свою чергу, надіслав матеріал, що був, нагадаю, адресований членам Кабінету Міністрів, куди б Ви, шановні читачі, думали – в Держгірпромнагляд, дії керівництва якого мною були піддані гострій критиці…

Як і слід було очікувати, Держгірпромнагляд (в особі заступника Голови С.Дунаса), не визнав найменшої долі вини за старіння основних фондів підприємств, за експлуатацію добитого "до ручки" устаткування, машин, механізмів, за недолугість експертних висновків експертних організацій та пов'язані з цим аварії і людські жертви.

У своєму листі від 18.08. 2014р. заступник Голови Держгірпромнагляду поспішив перевести стрілки на Уряд… В.Януковича, який 26 травня 2004р., мовляв, затвердив Порядок проведення огляду, випробування та експертного обстеження (технічного діагностування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, відповідно до якого було дозволено продовжувати термін експлуатації техніці, яка відпрацювала свій ресурс. При цьому С.Дунас

послався на складнусоціально-економічну і, навіть, політичну ситуацію в державі, яка, мовляв, не дозволяє забезпечити реалізацію ініціатив в сфері охорони праці.

Справи дійсно кепські, але не настільки, як це було насправді, оскільки наявні в галузях кошти, які можна було використати для оновлення засобів виробництва, зникали в кишенях окремих іменитих посадовців. Взяти, до прикладу, вугільну промисловість. Незважаючи на критичну ситуацію в галузі, це не завадило профільному МініструЕ.Ставицькому жирувати. Про це свідчить

той факт, що під час обшуку його офісу та помешкання було знайдено півцентнера золота, кілька мільйонів доларів та чималу кількість інших цінностей. Як на мене, то це ті кошти, які можна було вкласти в технічне переозброєння підприємств державної форми власності, оскільки вони, найімовірніше, за допомогою тіньових схем перекочували до Е.Ставицького з державного б'юджету.

Коли б Держгірпромнагляд, як слід, вболівав за справу, не танцював перед Е.Ставицьким та його поплічниками, а також керівниками окремих шахт "польку-бабочку", а сумлінно виконував свої наглядові функції, змушував вкладати кошти в заміну засобів виробництва, то стан справ в цій галузі не був би таким критичним, а звідси - не було б такої кількості людських жертв, які маємо.

Тепер що стосується підприємств інших галузей, які в своїй більшості є приватними. Оскільки відповідно до ст. 13 Закону "Про охорону праці" питаннями технічного переоснащення повинен опікуватися роботодавець, то чому Держгірпромнагляд не змусив того самого Д.Фірташасвоєчасно подбати про заміну у ПАТ "Концерн "Стирол" зношених аміакопроводів, чому крізь пальці дивився, як міліардер витискав з обладнання останній ресурс? В нього що, теж була складна соціально-економічна ситуація? А скільки ще є таких роботодавців в Україні, які, маючи величезні статки, шкодують коштів на заміну зношених виробничих фондів, які, як мовиться, за копійку ладні вдавитися?

До речі, про ПАТ "Концерн "Стирол". Якби у С.Дунаса була совість та почуття відповідальності, то після трагедії, що тут сталася, він мав би добровільно піти у відставку, а не роздавати інтерв'ю з приводу причин аварії, позувати перед фотокамерою та не намагався б навішувати комусь локшину на вуха. Отримуючи, по суті, зарплату заступника міністра. Він не справився з виконанням своїх посадових обов'язків, не забезпечив належного нагляду за надійністю обладнання одного з підконтрольних йому об'єктів, що, зрештою, призвело до загибелі людей.

С.Дунас і такі, як він – це вчорашній день. Сьогодні державні мужі, які заради власного благополуччя та збереження хороших стосунків з олігархами, торгують долями своїх співвітчизників та майбутнім економіки України, народу не потрібні. І чим швидше С.Дунас та інші керівники Держгірпромнагляду це зрозуміють, тим краще.

Що стосується питання приведення устаткування, яке не відповідає нині діючим стандартам безпеки праці, то заступник Голови Держгірпромнагляду, про якого йдеться, так і не дав відповіді, хто повинен подбати про розробку документації та виготовлення відповідних захисних пристроїв, якими необхідно оснастити устаткування, машини та механізми, аби убезпечити їх роботу.

Незважаючи на те, що самостійно зробити це може далеко не кожне підприємство, С.Дунас, як і його безпосередні начальники, В.Шайтан та О.Хохотва не вважають це проблемою, під вирішення якої їм потрібно підставляти свої ніжні плечі. Як випливає із змісту листа С.Дунаса, Держгірпромнагляд може діяти лише в "межах наданих законом повноважень", а оскільки участь державного наглядового органу в організації приведення основних фондів у відповідність з вимогами безпеки не передбачена Законом, то, мовляв, це не їхній клопіт. Як на мене, то політика: "моя хата з краю…" - сьогодні вже не проходить. Потрібно впрягатися у воза і разом зі всіма тягнути його в гору, а не шукати виправдань в такий скрутний для країни період!

Це тим більш незрозуміло, бо зараз для організаційного вирішення цього питання є доволі часу, адже Кабінет Міністрів заборонив державним наглядовим органам без його дозволу проводити перевірки підприємств. А якщо так, то не можуть же мужі з генеральськими зірками в петлицях сидіти без діла. Заробітну плату потрібно заробляти, а не прохолоджуватися в затишних кабінетах. Якщо, звичайно, ці мужі дійсно вболівають за стан справ, а не створюють лише видимість бурної діяльності. Це допомогло б уникнути людських втрат та виробничих ресурсів на підприємствах.

Оскільки Держгірпромнагляд не усвідомив своєї долі вини в тому, що основні фонди багатьох підприємств, як мовиться, "дихають на ладан", не погоджується брати на себе організацію розробки документації та виготовлення захисних пристроїв для застарілого устаткування, яке не відповідає чинним в Україні стандартам безпеки, продовжує миритися з проведенням недолугої діагностики окремими експертними організаціями, низьким професійним рівнем журналу "Охорона праці" та його публікацій, то, виходить, що все буде як раніше. А якщо так, то чи варто сподіватися, що в найближчому майбутньому наша економіка вийде на світовий рівень, на виробничих об'єктах перестануть калічитися наші співвітчизники?

Не втрачаючи надії добитися змін на краще, автору не залишалося нічого іншого, як розмістити даний матеріал в одному із авторитетних Інтернет – видань. Може хоч в такий спосіб вдасться достукатися до членів Кабінету Міністрів.

Якщо це не вдасться, автор залишає за собою право апелювати до перших керівників держави. Пора ставити край описаному недбальству та невігластву. Співвітчизники, які створюють матеріальні блага, заслуговують на кращу долю.

Замість епілогу

"Шановні урядовці! Автор даного матеріалу прекрасно розуміє, що зараз з відомих причин далеко не найкращий час для розгляду піднятих в ньому проблем, але без їх вирішення нам ніколи не уникнути катастроф та аварій на виробництві, ніколи не вибратися із злиднів. Хочеться сподіватися, що серед Вас знайдеться не байдужа людина, яка вникне в суть цих проблем, а, відтак, посприяє прийняттю Кабінетом Міністрів рішення, яке поставить край тій бездарній та шкідливій технічній політиці, яка проводилася упродовж останнього часу в Україні. Адже сьогодні наші співвітчизники гинуть та калічаться не тільки в зоні АТО , а й на виробництві, під час виконання трудових обов'язків…

Опустіть свої погляди трохи нижче і уважно подивіться в очі цих молодих людей. Не дайте згаснути надії, що світиться в них… Інакше історія і Ваші співвітчизники Вам цього не простять!"

Василь Сопільняк, журналіст

26.08.2014р.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"