Відгук на працю Юрія Яновського "Листи з Нюрнберга"

"Листи з Нюрнберга" Юрія Яновського – це цикл нарисів, створених під час перебування в якості кореспондента республіканської преси на Нюрнберзькому процесі головних воєнних злочинців 2 Світової війни.

Перший нарис, який увійшов до циклу, є однойменним і складається з 4-х частин. Спочатку автор описує інтер'єр судової зали, а також зовнішність підсудних. Особлива увага зосереджується на підсудному Герінгові ("Адже пика в Герінга справді бабська, огидна, малоінтелігентна").

Журналіст вдається до різких оціночних суджень, але одразу дає виправдання власним словам: "Кажуть, що підсудних не можна ображати, це принижує. Але чи буде образоб звичайна констатація фактів?"

Автор жорстко критикує нацизм: "Рудольф Гесс, гаданий автор промов Гітлера і його книги "Майн кампф", прилюдно відмовився від симуляції божевілля і заявив Трибуналові, що поділятиму долю колег на лаві підсудних. (…)викорінювання фашизму на землі тільки розпочинається, а зовсім не закінчується Нюрнберзьким процесом, що після нього повинні вжити інших заходів, бо людство не може засівати поле пшеницею, спершу не викинувши геть будяк, осот, блекоту і не розоривши на полі кубла гадюк".

Поряд із описом перебігу Нюрнберзького процесу, автор і розповідає про паломництво Німеччиною: зокрема побачені міста. Завдяки цьому письменник вдався до паралелі: порівняння рівних доріг німецьких міст із понівеченими українськими хатами, шляхами, життями…

Із німецької нації автор, наче, виокремлює певну інакшу гілку: "…німець-фашист – істота "особлива": він і війну відносить до праці, і конструювання душогубок, і планомірну організацію зон пустелі в загарбаних країнах, і "науку" про масове умертвіння людей, і здійснення змови по загарбанню і пограбуванню світу".

У третій частині першого блоку матеріалів "Листи з Нюрнберга" автор зазначає, що процес проводився водночас чотирма мовами (англійською, російською, французькою і німецькою). Далі Юрій Яновський закликає рідний народ вивчати іноземні мови.

Щодо матеріалів справи, письменник зазначив: "Нацизм, фашизм – це була фабрика загарбницької війни. Два види документів пред'являють Трибуналові обвинувачі: відомі а таємні. Перші – угоди про ненапад, про дружбу з сусідніми державами, про гарантію кордонів, про відсутність агресивних намірів, купа "слів честі", даних керівниками Німеччини, обіцянки, запевнення, клятви. Інші документи, що їх подають обвинувачі, складені в той же час, в ті самі години, що й перші, але протилежні щодо змісту. Це – накази про строк виступу фашистських орд проти країни, з якою сьогодні Німеччина підписувала пакт про ненапад. Це – протоколи нарад вищих керівників гітлерівської держави та армії про провокації, диверсії, убивства. Це – накази п'ятій колоні всередині іншої країни розпочинати воєнні дії, які підтримає потім вся німецька армія. Це – мобілізація фінансів, промисловості для загарбницької війни. Це – приєднання Австрії, це – "зелений план" окупації Бельгії, Голландії, Люксембурга, "план Барбаросса" - нападу на СРСР".

Поряд із цим автор описує будинок бауера (селянина), в якого він перебував.

На слова свідків, зокрема генерала Олендорфа (якого було призначено начальником "ейнзацгрупи", що складалася з кількох команд загальною чисельністю до 800 чоловік; "її завдання – винищення комуністів, радянського активу, євреїв на шляху проходження наступаючих гітлерівських армій. Група пройшла Чернівці, Могилів-Подільський, Ямпіль, Одесу, Миколаїв, Херсон, Мелітополь, Маріуполь, Таганрог, Ростов, Крим. Знищила, за словами генерала, 90 000 чоловік"), який сказав, що постраждалі помирали непомітно, не відчуваючи смерті, автор подумки (в нарисі) відповідав конкретними прикладами й різкою оцінкою: "Брешеш, мерзенна твоя душе!" Один чоловік "Опам'ятався вночі в ямі серед трупів і виліз на божий світ"; жінка "…йшла до Бабиного яру напів-гола, пригортаючи до себе дитину. Вона лишилася жива тільки завдяки випадковості. В неї стріляли і лише легко поранили, вона впала ниць, удаючи вбиту. На неї впало ще кілька мертвих. Вона обережно вперлася колінами і руками в землю, зробивши з власного тіла захисток над донькою, і простояла так дуже довго, доки їй не здалося, що настала ніч. Тоді вона обережно виповзла, тягнучи доньку. Роздягнула труп однієї жінки, щоб одягнутися самій".

Словами "І хай повиснуть підсудні!" автор завершує перший матеріал, датований 1945-1946 рр, який належить до однойменного циклу нарисів "Листи з Нюрнберга".

Інший матеріал "Памфлет на екрані" (Нюрнберг. 12

.ХІІ 1945) розповідає про те, що "Протягом чотирьох годин всі присутні на процесі дивилися мішанину з німецьких хронікальних фільмів за 20 років, включаючи навіть 1944 рік". Кадри демонстрували й підсудних у їх відданості фюреру, також власне А. Гітлера та деяких його спільників: "Приїхав Квіслінг, нині вже розстріляний. Він залишив своє ім'я, як прізвисько для всіх негідників світу".

Нарис "Почуття Батьківщини" (Нюрнберг. 13.І 1946) виконує радше емоційну функцію. Автор наголошує, що на чужині ще більше відчувається туга за рідним краєм, але: "Ми присутні на процесі в Нюрнберзі, де вершиться правосуддя демократичного світу. Злочини підсудних сповнюють судовий зал, і будівлю суду, і вулицю, і місто, і всю Німеччину. Ми думаємо про нашу Батьківщину, яка в сяйві й славі відроджується, загоює рани війни і владною рукою пише кращі сторінки світової історії".

"Селянське весілля на Україні" (Нюрнберг. 16.І 1946) становить опис автором німецької пропагандистської брошури: "На обкладинці цієї маленької книжечки схематично зображено карту України, шлюбний вінець з небагатої сільської церкви, надруковано назву: "Селянське весілля на Україні, визволеній від більшовизму". Це видання привезли мені з Парижа, але Франція не має до нього відношення, хоча текст і французький. Це трюк німецької пропаганди, яка заливала Францію подібними "книгами", надрукованими в Берліні французькою мовою. Вся книжечка складається з фото і підписів до них". Автор рецензує видання, помічаючи нищівну присутність людей німецької національності майже на кожному фото-знімку. "Еге, ось там – німець у натовпі. Руки в кишенях, цигарка в зубах, на грудях висить чи то бінокль, чи то фотоапарат. Фріц видавив з себе усмішку, дивлячись на танці. Мораль: німець на Україні – свій брат. Ось другий німець безсоромно дивиться на молоду. І підпис: "Подружжя знайомиться з німецьким агрономом". Мораль: ось хто господар в українському селі. Весільний стіл, молода наливає чоловікові горілку, на стіні, над його головою – портрет Гітлера. Мораль: ось куди проникнув культ "фюрера"!" Також Юрій Яновський наголошує, що Альфред Розенберг уже в першій власній книзі "Міф ХХ століття" "вимагає негайного поділу України".

Далі автор продовжує цикл нарисів російською мовою. "Обвинение продолжается" (Нюрнберг. 24.І 1946) автор розповідає власне про обвинувачення позивачів: "Преступление против разума", - назвал французский обвинитель де Ментон немецкие злоденияния. "Истребление людей при помощи каторжного труда", - сформулировал второй обвинитель гитлеровскую практику".

Неодноразово автор звертається до посилань на пресу, яких далі буде більше: "Хроника процесса, печатающаяся в наших газетах, очень подробно дает ход и детали работы Международного Трибунала в Нюрнберге. Внимательный читатель увидит разницу в тактике гитлеровцев на Западе и Востоке. Если на Востоке немцы открыто и откровенно грабили, убивали, жгли, как сорвавшиеся с цепи разбойники большой дороги, - то на Западе картина была иной. Посадить французов на голодный паек. Вывезти наиболее здоровое и трудоспособное население в Германию на работу – под предлогом того, что во Франции выпуск продукции сокращается (по приказу тех же немцев) и появляется излишек рабочей силы. Ограбить Францию при помощи астрономических сумм выпускаемых немцами оккупационных марок, на которые "скупаются" предметы искусства, драгоценные металлы, музеи, коллекции". Тут же згадується й Герінг: "Геринг – первый организатор гестапо – имел потом свою отдельную полицию – "райхсфоршунгсамт".

Нарис "Слово живых" (Нюрнберг. 30.І 1946) описує висловлене свідками. "Все свидетели показывают, что советский человек был более вынослив физически и психически, не покорялся врагу, всегда думал о свободе, в любой момент мог восстать, совершить побег, расправиться с врагом. Поэтому советские люди в первую голову использовались немцами для экспериментов: им жгли тело, чтобы испробовать средство против ожогов, их замораживали, чтобы установить способ оживления, их отравляли, чтобы наблюдать симптомы действия различных ядов, им прививали тиф, чтобы делать вакцины, им не давали пищи и воды, чтоб сберечь немецкие пули, которые потребовались бы для их расстрела".

Наступний матеріал "Атмосфера" (Нюрнберг. 6.ІІ 1946) починається з факту про ранковий розстріл американцями німецького генерала Антона Дестлера. Далі автор розповідає, що у військових газетах ходили чутки про можливе захоплення Нюрнберга та втечі звідти СС-вців і німецької армії. "…атмосфера вокруг процесса вполне определенная: помешать, запугать, прервать".

У нарисі "Совесть мира" (Нюрнберг. 9.ІІ 1946) автор розгорнуто описує виступ під час процесу головного обвинувачувача від СРСР тов. Руденка. Тут автор вдається до "комуністичних гасел".

Матеріал "Кровь и честь" (Нюрнберг. 20.ІІ 1946) подає численні факти кривавої злочинності німців. Автор наголошує на тому, що вчителі через декілька років і все життя розповідатимуть учням про Нюрнберзький процес і наголошуватимуть на тих місцях, які є пам'ятниками загиблим унаслідок 2-ї Світової.

"Защита получает слово" (Нюрнберг. 3.ІІІ 1946) - нарис про захисників підсудних. Цікавим є початок цього матеріалу: "Я сел писать об очередном этапе Нюрнбергского процесса, о юридических тон костях, которые выплыли вдруг на передний план, а в это время мой радиоприемник, всегда настроенный на волну Киева, начал передавать украинскую песню "Пливуть хмари із Полтави". Пришлось отложить автоматическую ручку в сторону, так как слушать здесь родную песню – очень волнующая штука, и пусть не улыбаются снисходительно наши друзья, как улыбались бы и мы сами на их киевском месте".

Цикл нарисів завершується матеріалом "Свидетель" Геринг". Тут автор вдається до огляду преси, а також невід'ємного атрибуту його авторського стилю – різкій критиці. "…Герман Геринг. Врет много времени подряд, - немецкие газеты пишут, что счет часов уже приближается к суткам. Американский журнал "Лоок" дает двадцать фотографий Геринга в разные периоды его жизни. На одной – Геринг в позе Наполеона стоит у гранитной горы и приветствует кого-то гитлеровским поднятием руки. (…)И тут же внизу страницы улыбающийся Геринг, вмонтированный в фотографию, где сняты жертвы фашизма, трупы узников концлагерей. Лондонская радиостанция зачем-то передает ежедневно записанную на пленку геринговскую блевотину, его наглые речи и несусветную брехню. Газета американских оккупационных войск "Старз энд страйпс" печатает снимки жены и дочери Геринга, пишущих письмо ему, - очевидно, после прослушания речи папы по радио. …Немецкая газета "Ди нойе цейтунг" в редакционной статье довольно недвусмысленно объясняет Герингу, кто он такой. …но можно ей поверить, что Геринг – позор немецкого народа. …Газета правильно излагает факты, когда пишет, что национал-социализм возник из лжи и на лжи развился, и Геринг еще раз прибегает к этому средству, которым он столько раз уже пользовался! Ведь перед каждым из шестидесяти семи нарушенных Германией договоров Геринг, наряду с другими вожаками гитлеровской Германии, лгал, что договор не будет нарушен. Ведь в своей лжи Геринг соперничал с самим Геббельсом – обер-мастером дикого вранья и чудовищного бреда". Стверджуючими є такі вислови про Герінга: "…Геринг находит возможным уверять суд в том, что он похож на ангела не только тем, что он сам летает, но еще и неземной страстью к предметам церковного обихода, к коврам, скульптурам, картинам. И, вообще говоря, ему следовало выдать премию мира."

Цей матеріал і власне цикл нарисів завершується розповіддю про вражаючу промову тов. Руденка, якому, за словами автора, в Герінга не вистачило сміливості навіть поглянути в очі.