Неймовірний скандал у Москві через публікацію поста мого блогу…
У ніч на 21 травня ц.р. на Інтернет ресурсі Газети.ua я розмістив черговий пост блога, який стосувався обставин довкруги затримання московських так званих журналістів телеканалу "Лайфньюс", котрих українські силовики затримали під Краматорськом, коли вони встановлювали переносний зенітно-ракетний комплекс. Центром публікації, зрозуміло, був відеоролик того, як оператор, знімаючи бій бойовиків із нашими військовими водночас корегує вогонь підлеглих, вказує цілі, радіє з того, що безжалісний вогнепал когось позбавив життя по той бік спротиву. Я й запитував у своїх читачів, невже це є московська хвалена журналістика, а не щось зовсім інше? Пропонував рідним, друзям із російської редакції пізнати голос оператора-коректувальника вогню. Адже він кричить доволі голосно і знаходиться біля самого мікрофону камеру…
На сайті Газети.uaцей пост, на час написання нинішніх рядків, набрав лише понад 4,8 тисячі переглядів і тільки п'ять лінивих, безбарвних, мало що зрозумілих з їхньої суті коментарів. Можливо, тому, пояснив я собі, що ця проклята війна вже страшенно обридла всім, і ніхто про неї навіть читати не хоче…
Інша справа в Росії.
Цей же пост о 7:45 21 травня з'явився в моєму блозі на Інтернет ресурсі міжнародної радіостанції "ЭХО Москвы" (ось чому він написаний російською). І одразу набрав неймовірного розголосу. Редактори сайту, оскільки до публікації виявився неймовірно високий інтерес, виставили її на лобне місце. Коли близько 11-ої ранку я заглянув на ресурс ЭМ, там значилося: пост переглянуло/прочитало понад 26 тисяч відвідувачів, залишили 77 відгуків.
Іще через дві години я побачив, що моєї публікації на сайті вже немає, а на її місці красується публікація кореспондента "Комсомольской правды" Олександра Коца із зони донбаського військового конфлікту, котра практично вигороджує дії журналістів "Лайфньюс". Мені, як досвідченому журналістському вовкові стало все зрозуміло: в справу вмішалися діячі з Кремля, змусили редакцію прибрати пост мого блога. Він йшов у розріз із політикою адміністрації В. Путіна, а в неї довгі руки. Дістають навіть й до одного з небагатьох демократичних видань російської столиці. А для порятунку ситуації, позаяк "русские своих не сдают", була виставлена муйня Коца – читайте її тут. А ще згодом, на підсилення її туди ж помістили й інтерв'ю А. Сулейманова, головного редактора телеканалу "Лайфньюс", котрий як і Коц став стверджувати, що це не відео їх оператора. А хіба ж щось інше він міг сказати?
Ну, що ж, є дві точки зори, кожна сторона захищає позиції своєї держави. Можна було б чекати дальшого розвитку подій, сподіваючись на об'єктивність розгляду кримінальної справи.
Але вчора ввечері на тому ж таки сайті "ЭХО Москвы" з'явилася заява головного редактора радіостанції Олексія Венедиктова "О журналистах" і шеф-редактора Інтернет сайту цього ж видання Віталія Рувінського "О блоге Александра Горобца".
Із журналістської практики знаю, коли публікують подібне, то це робиться або з жорсткого примусу, або з високого повеління. Насамперед для того, щоб заладити серйозний конфлікт.
Як мені стало відомо з власних джерел, через публікацію цього поста мого блогу в Москві розгорівся страшенний скандал, якого не пригадують в ЭМ за всі часи існування радіостанції. Позаяк про цю публікацію мовбито було донесено "самому". Йому повідомили, мовляв, на "ЭХО Москвы" не захищають наших російських героїв, а "мочать" руками київського журналіста.
Що було далі, можна тільки здогадуватися. Особливо після того, як ці заяви редакція на сайті утримує вже другу добу…
Щодо всього маю сказати лише одне. Я просто виклав своє бачення подій із українського боку міжнародного конфлікту поміж Росією та Україною. Я справді не розумію подібної журналістики. Яка, на скільки мені відомо, стала правилом для багатьох моїх московських колег, котрі є спеціалістами репортажів із гарячих точок планети. Коли медійники у відряджені беруть до рук зброю, залюбки стають банальними убивцями, стріляючи по живих мішенях. Чи як тут, стають коректувальниками бойового вогню, власниками переносного зенітно-ракетного комплексу з яким їх затримали. Про це, до речі, нині говорилося на московському телеканалі ДОЖДЬ – слухайте тут.
В усій цій історії я ще радив би вам, друзі, окрім того, що звернути увагу скільки переглядів/прочитань (понад 102 тисячі!) самого скандального поста блогу, вчитатися в коментарі читачів-росіян довкруги цих публікацій. Якими вони здебільшого зашореними, обмеженими в демократичних свободах виглядають у своїх відвертих відгуках. Якими фанатичними є в своїй примітивній вірі, що Росія наймогутніша, що якщо їхні бандити стріляють по українцях, то так воно й повинно бути, то це справедливо, бо по той бік прицілу вогнепалу буцімто фашисти і бандерівці. Це неймовірно, але на жаль факт…
