(не)ДИТЯЧІ ДІАЛОГИ

– Хлопці, це я вам потрібна! – кричить п'ятирічна Катруся до двох хлопчаків, які стоять на перехресті та щось виглядають...

Ті, запримітивши її, зриваються з місця, та вже за півхвилини стоять біля дівчинки, яка загадково посміхається та крутить у руці маленький іграшковий меч.

– Віддай, а то розповім мамі, – говорить хлопчик років чотирьох, – це мій меч.

– Катька, скільки можна? Казали ж тобі – ми з дівчатами не граємося! – суворо промовляєсемирічний Сергій. – Йди бався в свої ляльки, а до справжніх чоловіків не лізь.

– Та з нами, дівчатами, цікавіше! Чому ми не можемо гратися разом? У "дочки-матері", у "крамницю", наприклад. Мені старша сестра розповідала, як вони всім двором гралися, – продовжувало дівча.

– Це все дівчачі ігри. Як каже мій тато: "Жінка на кораблі – буде біда". Що таке, ота біда, не знаю. Але тато говорить, що це погано, – відповідає старший хлопчик. –Тож у свою гру ми тебе не братимемо.

Промовивши це, Сергій вириває з рук дівчини пластмасовий меч. Катруся перехоплює його та зривається, щоб утекти. Хлопчики перекривають їй шлях.

– Віддай, а то гірше буде! – погрожує Сергій.

– Налякав! Не боюся тебе! – відповідає Катруся.

Сергій штовхає дівча у плече, вона – падає. Іграшка з рук летить на землю. Хлопці забирають її та втікають. До Катрусі підходить подружка.

– Бачиш, які? Правду казала моїй мамі тьотя Валя: "Чоловіки вміють робити лише боляче", – промовила Катруся до подружки, потираючи своє плече.

Анастасія ЯКОВИШИНА (с)