КОМУ ПОТЬОМКІНСЬКО-КАТЕРИНСЬКИЙ, А КОМУ УКРАЇНСЬКИЙ…ХЕРСОН

На 236-му році життя Херсон можна порівняти з прищавим підлітком, який ще не знає, хто ж він такий і яке місце займає в світі, але нарешті усвідомлює: те, що йому нав'язували до цього, легко поставити під сумнів. Старі ярлики – "малая Одесса", "батьківщина кавунів", "колыбель Черноморского флота России", "нащадки скіфів", себе так і не виправдали, а новий – як міста, що дає світу найпрофесійніших моряків, лише потроху приживається. Активність місцевого Євромайдану викликає захоплене здивування в усієї України, тоді як пенсіонери-комуністи продовжують нагадувати про себе партійною макулатурою та прорадянськими розмовами в чергах установ кожного куточку міста.

Тут регулярно заводять розмови "за що я ненавиджу своє місто", але не пробачають, коли місто лають чужі. Парадокси не мають кінця-краю: з боями повертають історичні назви вулицям і разом з тим продовжують підносити культ далеко не однозначних Потьомкіна та Катерини II.  Чим закінчиться процес самоіндентифікації херсонських українців, можна буде побачити зовсім скоро, а поки місто вражає контрастами й зіткненнями таких різних поколінь.

Історію пишуть переможці. Херсонська історія – не виняток: політика керівників регіону свідомо нав'язує "чужий" погляд на "свою" історію. Уже багато років жодне святкування в місті: чи то випускний в школах чи навіть театральний фестиваль міжнародного(!) масштабу "Мельпомена Таврії" не проходить без поклоніння акторам, переодягненим в імператрицю та її фаворита. На тлі відверто застарілої "радянщини" одна з найбільш відвідуваних регіональних інтернет-газет "Херсонська правда" запускає 2011 року претензійний проект "Історія Херсона без Потьомкіна". Головний редактор видання, Тарас Бузака пояснює, що ініціатори історичної рубрики ставлять собі за мету дати херсонцям можливість ширше ознайомитися з реальною, а не нав'язаною минувшиною. Серед матеріалів проекту — статті про видатних українців, які воювали на боці УНР, про Херсонський гайдамацький полк Одеської гайдамацької дивізії, про товариство "Українська хата", про "Просвіту" та українську за духом літературу в Херсонській губернії тощо.

Чому в школі на "історії рідного краю" нам розказували про діяльність вищезгаданих "двох святих", а не згадали про те, що в обласному театрі імені М. Куліша свого часу виступали Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Марія Заньковецька? Про те, що колись Херсон мав одне з найбільших суднобудівних підприємств у Радянському Союзі, а корпус нашого ліхтеровозу "Олексій Косигін" був на 2 метри довший за лайнер "Титанік"(!). Коли 2003 р. корабель придбала американська компанія "Waterman Steam Ship" (його перейменували на "Atlantis Forest"), американці були вражені досягненнями херсонських суднобудівників. Кожен самостійно дізнається, через що пишатися своїм місцем народження.

Поки більшість місцевого населення жаліється на те, що Херсон – то "велике село" і тут немає чим себе зайняти, центр молодіжних ініціатив "Тотем" створив перший в Україні художньо-альтернативний путівник "колоритним містом", завоювавши почесне місце серед таких "історичних велетнів" як Київ, Донецьк, Львів, Харків, Одеса та Івано-Франківськ. Ще одна команда активістів створила інтерактивний проект  "Культурна карта". Художниця Анастасія Багненко створила колекцію вишукано-оригінальних поштових листівок "Херсон є за що любити"… Нове покоління херсонців не спить.

На площі Свободи(!), уже 50 років, не без пригод, стоїть собі гранітовий Ленін. Нещодавно півтора десятка комуністів вийшли до нього святкувати день народження…Сталіна: "він же ш, свята людина, створив Херсонську область". Дійсно, навіщо людям обтяжувати себе історичним фактами? Хіба важливо те, що радянське інформбюро в 1944 році повідомило про визволення Херсона, помилково назвавши його обласним центром. Помилку визнати не наважились, тому були підписані документи про створення нової області.

До нераціональних вихідців з радянського минулого всі звикли, а те, що до трьохсот патріотів стабільно збираються в центрі Херсона боротися за свою Україну-не-Росію досі дивує і вражає обтяжених стереотипами. Я ж ніколи не матиму сумнівів: Херсон – це Україна!