За що нас поважати?
Довго шукав і, здається, знайшов історичний аналог тому, що відбувається.
В "Архіпелазі" Солженіцина з пафосом і натхненням описується, як злодії в законі гнобили у виправних таборах (ІТЛ – исправительно-трудових лагерях) так званих "фашистів" – звичайних трудяг, 58 статтю. Відбирали їжу, одяг, вбивали й калічили без причин, інколи просто із цікавості. Але 58 стаття, "фашисти", яких у концтаборах було ледь не 90% мовчали.
Двоє урок тримали в покорі весь вагон – до сотні людей. А ті боялися, що до них черга може дійти. "Тебе не ї..уть – не підмахуй", – ось таким було їхнє життєве кредо.
– Злодії не поважали нас, – пише Солженіцин. – А за що було нас поважати?
А потім пішли етапи з бандерівцями, які почали різати стукачів, ганяти урок, готувати втечі. І, диво, ті їх почали поважати. Бо побачили, що ці люди здатні на вчинок.
А тепер до сьогодення. Янукович не поважає опозиціонерів. А за що головний бандит мав би їх поважати? За накидані нікому не потрібні й зовсім не страшні барикади? За крики "банду геть!" Та "влада має почути народ"? Який учинок зробили опозиціонери? У цього Майдану немає своєї героїки.
Ну, переманіть на свій бік якусь частину ВВ чи "Беркуту". Заблокуйте головний маєток країни. Поруште якось їхній добробут. Налякайте ж їх урешті. Тоді вони вас поважатимуть і боятимуться. Зробіть ВЧИНОК. Виставте себе героями. Напишіть свій епос і війдіть в історію!
