Хоч би як хто ставився до подій в Україні, що відбуваються п'ятий день, неможливо заперечити той факт, що за останнє майже десятиліття це найчисельніші громадські протести в нашій країні. Цей рух почався стихійно, раптово, власне, так, як і відбуваються справжні, щирі дії.

До таких масштабів протестів не були готові ні влада, ні, чого гріха таїти, практично вся українська громада. Передусім тому, що створений підконтрольними засобами масової інформації образ смиренного, розчарованого, зневіреного у всьому українця, який не здатний на жодні сміливі вчинки, твердо засів глибоко у підсвідомості майже кожного з нас.

Я не використовуватиму штампів у стилі "у ці дні нація прокинулась". По-перше, тому, що Майдан триває, а не закінчився у неділю 24 листопада. А по-друге, тому, що до будь-яких владних інституцій у країні й до мене як одного із народних депутатів України є певна, небезпідставна недовіра з боку багатьох громадян. І я усвідомлюю, що це має свої причини, адже державна машина давно прогнила. Немає системи. Немає стратегії розвитку. Є корисливі мотиви та тотальна несправедливість. Як можу я борюся з цим. Своєю активністю у законодавчій роботі, своїми знаннями у комітеті ВРУ, простотою і доступністю у спілкуванні з людьми.

Вважаю, що в ці дні потрібні єдність, активність не тільки політиків, громадських активістів, а передусім молоді. Адже вона - європейська більше, ніж будь-хто з нас. Багато з молодих людей побачили на власні очі, що таке Євросоюз. Вони відкладають кошти, які так непросто заробляють в Україні, аби потрапити туди і принаймні на кілька днів зануритись в атмосферу безпеки, краси; прогулятися чистими вулицями європейських міст, сфотографувати доглянуті фасади будинків, замислитися: "А чому в нас не так?" І повернутися. Кілька днів важко адаптуватися до реалій, а потім знову мріяти потрапити до ЄС.

Я звертаюся насамперед до молоді: ваші свіжа думка, активність та чесна громадянська позиція здатні пришвидшити дні, коли і в Україні буде порядок.

Ось подаю допис у "Фейсбуці" вашого ровесника, мого товариша Юрія Тустановського. Читайте, аналізуйте, і до зустрічі на Євромайдані.

"Скотний двір. Версія-2013

Насамперед скажу, чому я - не журналіст, не блогер - створюю цей допис. Бо мене переповнюють емоції. Бо я хочу висловити деякі думки щодо найактуальнішої теми останніх днів - громадських протестів по всій Україні, що отримали назву Євромайданів.

Спочатку про неділю 24 листопада. Дуже коротко. Це був фантастично красивий мітинг. Сотня тисяч людей, креативні плакати, усмішки, діти... Центр столиці оповив аромат гордості за український народ, відчувалося щастя людей, що вони в цей момент тут. Та навіть вечір неділі був інший. Адже зі зменшенням кількості тих, хто залишився ночувати на Майдані, зростало відчуття тривоги.

А тепер про вечір понеділка 25 листопада.

Я прийшов на Європейську площу близько 18.00. Якщо в когось виникає питання, чому, відповім лаконічно - тому, що хотів, тому, що вважаю: якщо не вийду я, ви, інші, коли залишимося вдома і знайдемо поважні причини, чому ми не вийшли, - об нас, український народ, витиратимуть ноги значно довше.

Це був звичайний мітинг - якісні спічі, позитивна і щира енергетика, коректна поведінка громадян.

Усе змінилося майже миттєво. Згори, з вул. Трьохсвятительської, та ззаду з вул. Грушевського на тисячі людей - пенсіонерів, жінок, молодь, дітей - почали швидко наступати працівники спецпідрозділів. На око,їх було не менше 400 осіб. Такі собі машини для каліцтва, у повному бойовому озброєнні.

Коли про таке читаєш на інформаційному ресурсі, не вражає. По собі знаю. Мабуть, нас так видресирували щоденною дозою вбивств, терактів, що таке вже не чіпляє.

Дозвольте сказати відверто і щиро. Перша моя реакція, коли побачив цю картинку, - страх. Друга - як і куди сховати свою кохану, вберегти друзів.

Так спрацьовують безумовні рефлекси, а далі починаєш мислити. Стоп! Що я зробив не так? Чому мене атакують працівники правоохоронних органів? Я що, не маю права у своїй домівці, в своїй країні, де народився, яку люблю, вийти у центрі столиці на Європейську площу і сказати, що хочу підписання Угоди про асоціацію з ЄС?

А далі починаєтьмя хімія процесів. З'являється адреналін, його живить усвідомлення того, що за нами правда, справедливість. Тоді ти міцно стискаєш парасолю в руках, і замість страху приходить думка: "Нехай буде, що буде".

До чого це я? До того, що тепер іще краще знаю, чому виходитиму на Майдан щодня. Бо я хочу, щоб ми інтегрувались якомога швидше у цивілізоване суспільство, щоб українці не знали, як це - бути в небезпеці, відчувати страх у центрі Києва, європейської столиці!

P.S.

1. Я висловлюю щиру повагу до сміливості громадян.

2. Вважаю, що всі однодумці в областях повинні перебратися до Києва.

3. Закликаю не брати участі у цих подіях жінок і дітей".